Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма

Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитив­ного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв’язку зі змінами в структурі суспіль­ства і соціальних умов, зокрема:

• сімейних,

• релігійних,

• національних і т. п.

Він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояс­нюють характер взаємин індивіда і соціальної групи.

Він виділяв три типи самогубств:

1) егоїстичне;

2) альтруїстичне;

3) анемічне.

Перший тип самогубства, за Дюркгеймом, полягає в розриві со­ціальних зв’язків між індивідом і групою. Як вважає Дюркгейм, коли люди об’єднані і пов’язані любов’ю з тією групою, до якої вони нале­жать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Дюркгейм приходить до висновку, що егоїзм є не допоміж­ним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об’­єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв’язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими.

Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма своєрідною зворотною стороною егоїстичного. коли людина ві­докремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка по­кінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, ко­ли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність. Як пояснює Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що во­на повинна була зробити так. Якщо вона ухиляється від виконання обов’язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара.

Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соці­альних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціаль­них потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств.

Дюркгейм вдало використовував метод статистичних кореля­цій, зокрема, для визначення ролі непрямих даних. Наприклад, він вважав головним фактором самогубства відсутність соціальної згур­тованості. Але «соціальна згуртованість» не відбивається безпосе­редньо в офіційній статистиці. Звідси — вивчення її за непрямими даними: відсоток розлучень, економічні і політичні кризи і т. п.

Як профілактику самогубств він ставить завдання зміцнення со­ціальної солідарності груп, колективів, які оточують індивіда з усіх боків. Але де шукати ці нові соціально зміцнюючі зв’язки — зв’язки, що сприяють солідарності всіх членів. У цьому плані Дюркгейм не сподівається ні на державу, ні на церкву, ні на сім’ю. Головним за­собом відродження соціальної солідарності, колективізму він бачить у зміцненні професійних корпорацій і покладає на них, як уже гово­рилося, функції «обмеження пристрастей», улагоджування класових конфліктів і визначення справедливості.

12. Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями (наприклад, українське суспільство).

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

— спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

— цілісність і сталість (єдине ціле);

— здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

— певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

— автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

— існування його у тривалішому часі, ніж середня "тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Кожен з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв'язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній. А завдання соціології полягає у з'ясуванні структури суспільства, науковій характеристиці його елементів, їх взаємодії і взаємозв'язку.

На думку американського соціолога Алвіна Тоффлера (нар. у 1928 p.), структуру суспільства визначають такі компоненти:

1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації);

6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та

рівноправні. А саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ. Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функціонує та розвивається за власними законами.

Найважливішими елементами суспільства як соціетальної системи є його економічна, соціальна, політична й ідеологічна (чи духовна) структури, взаємодія елементів яких інституціалізує їх у соціальні системи (економічну, соціальну, політичну, ідеологічну тощо). Кожна з цих соціальних систем посідає визначене місце в суспільстві і виконує у ньому чітко окреслені функції. Наприклад, економічна система виконує функцію виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ, соціальна — функцію соціалізації індивідів, політична — функцію соціального управління і контролю, ідеологічна (чи духовна) — функцію виробництва духовних цінностей. Ці елементи суспільства утворюють ієрархічну залежність, у якій економічна система є визначальною, а соціальна, політична й духовна — похідними від неї. Іншими елементами (чи системами) суспільства є класи, етнічні, демографічні, територіальні і професійні групи, сім'я, особистість і т. ін.

Дата добавления: 2015-05-23