Основні напрями сучасної соціології

Емпірична соціологія Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну І прикладну. Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої — організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

Історичні корені емпіричної соціології знаходимо у ранніх емпіричних дослідженнях XIX ст. соціального і морального здоров'я (Е. Чадуік, Л. Віллерне, Р.Вірхов, Дж.Кей-Шаттлуор, А. Геррі, А. Ватер та іи.). З 1920 по 1950 рік емпіричні дослідження стають пріоритетним напрямом в американській соціології.

Початок цьому процесу поклали представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін) Займаючи домінуюче становище в американській соціологи протягом 20 — 40-х рр, Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.

Основними чи відмінними рисами Чіказької школи були: • органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями, • висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми, • широта теоретичної орієнтації, • поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціологи була книга

Структурний функціоналізм Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.

За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.

Жодна соціальна система — суспільство в цілому, виробнича одиниця, окремий індивід — не можуть вижити, якщо не розв'язані її основні проблеми: • пристосування до оточуючого середовища (адаптація), • формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання); • підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція) • забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність - підтримування зразка).

Конфліктологія Проблеми соціальних конфліктів завжди привертали увагу соціологів різних напрямів і шкіл. В минулому особливо великий вклад в наукову розробку цієї проблематики внесли К.Маркс, Г. Спенсер, Л. Гумплович (1838-1909-рр.); Г.Зіммель (1858-1918 рр.) та ін. Поряд із цим, в сучасній соціології в середині XX ст. формувався і особливий конфліктологічний напрям, представники якого, опираючись на соціально-філософську і соціологічну спадщину названих класиків, присвятили свої дослідження розробці власне теорії соціального конфлікту, яка склала основу їх соціологічних поглядів.

Основними аргументами, які конфліктологи висунили на рубежі "гарячих шестидесятих" проти тези Т. Парсонса про стабільність як атрибуту суспільства, були такі: • розподілом засобів до життя займається група людей. Вона протистоїть всьому суспільству. Тому конфлікт є неминучим; • політична влада захищає існуючий економічний порядок розподілу суспільного продукту. Вона теж протистоїть суспільству. Тому конфлікт між нею і народними масами об'єктивно обумовлений; • в будь-якому суспільстві діє висхідний ланцюжок: гроші-влада-цінності-ритуал. Від першого до останнього компонента повсюди наявним є зштовхування інтересів протилежних соціальних груп. Отже, конфлікти породжуються всією системою суспільних відносин; • в будь-якому суспільстві мас місце примус одних іншими, бо лише одні володіють засобами виробництва. Таким чином, соціальний конфлікт с продуктом економічних відносин.

Дата добавления: 2015-05-23