Типологія сучасних політичних партій

Однією з головних у політичних науках є проблема поділу партій на певні усталені типи, в тому числі на правих та лівих, що особливо характерно для європейської політики. У сучасних системах політичного плюралізму ліві та праві вже не пояснюються лише ідеологічними принципами. Хоча досі існує певний набір цінностей, характерний, скажімо, для лівих. Вони традиційно є пацифістами, антирасистами, антикапіталістами, виступають проти "дикого ринку", за пріоритет колективної, акціонерної, групової власності, - у цьому розумінні вони є завжди соціальні або соціалістичні.

Праві, в свою чергу, обстоюють усталені порядки, культ нації та влади ієрархії, приватну власність як засаду господарювання та функціонування суспільства. Проте в історії були випадки, коли певні ідеологічні доктрини бралися на озброєння представниками протилежних політичних течій. Так, Жан-Луї Керманн у своїй книзі "Західні політичні режими" наводить як приклад французький націоналізм. Під час Великої Французької революції його сповідували ліві; за часів Бонапарта - праві; у період комуни - ліві; після справи Дрейфуса та в міжвоєнний період - праві; в роки руху Опору ліві; за часів де Голля - праві, а після перемоги соціалістів на виборах 1981 року й дотепер - знову ліві.

У нас тепер знову часто чуємо поділ партій і груп населення на "червоних" і "білих". Спробуємо пригадати: хто такі "червоні" і хто - "білі".

З 1917 року по 1922 рік між ними в Росіі, Україні точилась безперервна боротьба. Причому "червоними" були трудящі (робітники, селяни, мало імущі), які силою повалили царя, експропріювали поміщиків і капіталістів та оголосили свою мету побудову справедливого суспільства без пана й холопа. Ці люди виступали під червоними революційний прапорами, що потім їх використовували й організатори таборів ГУЛАГу. З другого боку провідна верства формально "червоних" з часом обуржуазилась і, привласнивши добро, чини та привілеї, видозмінилась у "білих" перебудівників і реставраторів антагоністичного для червоних - буржуазного суспільства.

"Білі" - це ті, хто втратив, але не примирився з втратою майна, заводів, крамниць, землі та їх прислуга. Вони силою зброї та за допомогою іноземних армій намагались захистити і повернути своє добро і привілеї. Переважно люди освічені, культурні, навіть у фронтових умовах громадянської війни вони дотримувались чистоти і "білих комірців". Але "білі" тоді війну програли і змушені були емігрувати за кордон. Проте нині, коли надії багатьох громадян України та інших країн на рівність і соціальну справедливість не оправдались, а наше суспільство прискорено розшаровується на бідних і багатих, коли сильніші віднімають у слабкіших і чесних загальну власність і роблять її приватною, все відвертіше заговорили про "маятниковий ефект" історії, що вона повторюється, що все нове, це - призабуте старе.

Багатоманітність історичних і соціальних умов політичного розвитку країн і народів привело до виникнення різноманітних партійних структур, що відрізняються між собою побудовою, функціями, особливостями діяльності тощо. Історично перші спроби класифікації партійних об'єднань явно тяжіли до моральних критеріїв (так би мовити, "хороші" і "неблагородні" союзи) та кількісних характеристик ("великі" чи "малі" партії).

Сучасна політична наука розробила складні типології партійних інститутів. Найчастіше застосовується критерій типологізації партій - ідейні основи їх діяльності, що передбачає поділ на:
- доктринальні (зорієнтовані перш за все на захист своєї ідеологічної чистоти);
- прагматичні, або "патронажні" (Ньюмен), що орієнтуються на практичну доцільність дій;
- харизматичні, в яких люди об'єднуються довкола лідера.

При цьому в кожному із цих типів існує подальша диференціація партійних об'єднань. Зокрема, серед доктринальних партій прийнято виділяти релігійні (як, наприклад, Швейцарська євангелістська партія чи, скажімо, Партія мусульман України) і ідеологічні (численні соціалістичні, націоналістичні та інші) об'єднання.

Для сучасної політичної науки характерно типологізувати партії в залежності від їх виразних ознак:
- соціальні (захисту пенсіонерів України);
- етнічні (ультраліва баська партія "Еррі батасуна", "Демократична партія Угорців України”);
- демографічні (жіноча об'єднана партія Бельгії, Партія жінок України);
- культурологічні (партія любителів пива в Німеччині, Росії) та інші.

Типологія партій залежить також від їх диференціації з точки зору організаційної структури. Відтак прийнято виділяти парламентські (де в якості первинних організацій виступають територіальні – передвиборні комітети), лейбористські (що є різновидністю парламентських партій, які допускають колективне членство, трудових колективів-членів профспілок), а також авангардні (побудовані на принципах територіально-виробничого об'єднання своїх членів і демократичного централізму - це переважно комуністичні партії).

Досить поширена типізація партій за їх ставленням до правлячого режиму:
- правлячі й опозиційні;
- легальні й нелегальні;
- партії-лідери й партії - аутсайдери;
- партії, що правлять монопольно і правлячі у складі коаліції та інше.

У політології набули поширення класифікації партій французького вченого М.Дюверже, який за ознаками партійного членства та іншими ознаками виділяв партії кадрові, масові і суворо централізовані. Перші з названих відрізняються тим, що вони формуються навколо групи політичних діячів, а основою їх організаційної побудови є організаційний комітет (лідерів, активістів).

Кадрові партії формуються, як правило, зверху, на базі різних парламентських груп, груп тиску, об'єднань партійної бюрократії. Вони зорієнтовані перш за все на участь професійних політиків та елітарних кіл, що передбачає вільне членство і певну аморфність партійної організації. Як правило, такі партії активізують свою діяльність лише під час виборів, коли необхідно організувати підтримку електорату (своїх потенційних виборців). Прикладом кадрових партій називають Республіканську та Демократичну партії США.

Масові партії - це централізовані утворення, добре організовані і дисципліновані, із статутним членством. Хоча й тут важливу роль відіграють лідери і апарат партії, великого значення в них надається спільності поглядів, ідеологічній єдності членів. Масові партії частіше всього формуються знизу, нерідко на основі профспілкових, кооперативних об'єднань і громадських рухів, які репрезентують інтереси й погляди певних прошарків населення, професійних груп, прибічників ідей та конкретних лідерів, проте в ряді випадків формування партій подібного типу можливе і комбінованим шляхом, що передбачає поєднання зусиль елітарних кіл (парламентських комітетів, громадських комітетів на підтримку того чи іншого депутата та інших) і рядових громадян (виборців). Враховуючи різноманітність форм діяльності, спрямованості та інших аспектів функціонування масових партій, деякі теоретики, як от Ж.Блондель, виділяють серед них представницькі партії західного типу комуністичні і популістські. Серед масових партій називають німецьку ХДС-ХСС, соціалістів Франції та Італії тощо.

Для суворо централізованих партій Дюверже вважав характерним перетворення ідеологічного компоненту в основоположне начало, що пов’язує ці організації. Для таких партій - а Дюверже до них відносив комуністичні і фашистські - характерна наявність багатьох ієрархічних ланок, сувора, майже військова дисципліна, висока організованість дій, повага до своїх партійних вождів.

За типологією можливий також поділ згідно з організаційною розбудовою або внутрішньою субординацією партії. Польський політолог Артур Боднар виокремлює згідно з цим критерієм централізовані та децентралізовані партії. По суті, це те саме, що Ж.Л.Керманн та інші вкладають у поняття партій з сильною та слабкою структурою.

Нарешті, в повоєнні роки з'явились нові, нетрадиційні типи партій. Це зумовлювалося надмірною громіздкістю структур існуючих партій, особливо масових, розширенням верстви професійних партійних функціонерів, відособлених від рядових членів партії. Відтак на виборах дедалі відчутнішою стає поява в політичному житті нових партій. Вони формувалися на ґрунті до того невідомих соціальних рухів - екологічних, антивоєнних, жіночих та інших. Саме такою є партія "зелених", що виросла з екологічного руху, зокрема в Україні. На відміну від давніх, "класичних" у нових партіях відсутні постійні лідери, відбувається прискорена ротація депутатів, їм властива відкритість внутріпартійного життя, нерідко й відмова від професійного апарату. Нові партії не тільки ґрунтуються на "змішаній" соціальній базі, а й дотримуються еклектичної ідеології, тобто в класово-соціальному відношенні досить невизначені.

Дата добавления: 2015-05-23