Парламент(англ. parliament, франц. parlement, від parler — говорити) — це вищий колегіальний представницький законодавчий орган держави

Парламенти є виборними й колегіальними органами держави, які функціонують за умов демократичного правління. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях — також і на рівні їх суб'єктів. Визначальними характеристиками парламентів є їхня структура, порядок формування та обсяг компетенції.

Основною ознакою структури парламентів багатьох країн є двопалатність, або бікамералізм. Історично сформувалися три основних причини бікамералізму. Другі, або верхні, палати вводились, по-перше, для представництва аристократії, по-друге, для стримування радикалізму нижніх палат, по-третє, для представництва на загальнодержавному рівні інтересів суб'єктів федерації у федеративних державах. На кінець 1996 р. двопалатні парламенти діяли у 18 з 22 федеративних держав і в 40 із 150 держав унітарних.

Найважливішими елементами структури палат парламентів є парламентські фракції, керівні органи і комісії, або комітети.

Парламентська форма державного правління є традиційною длякраїн Західної Європи, в яких вона виникла історично природнимшляхом у ході загальнодемократичних перетворень, що завершилисянаприкінці XІХ — на початку XX ст. Східноєвропейські й азійськікраїни, де має місце парламентська форма державного правління, від-різняються від західноєвропейських парламентських монархій і рес-публік тим, що демократичні інститути в них менш стійкі, а демокра-тичні традиції менш розвинені; у цілому ж західноєвропейські парла-ментські монархії й республіки більшою мірою наближені до правовоїдержави в ідеальному смислі.

19. Президентське правління

М. Шугарт і Дж. Кері узагальнили сказане вище і сформулювали визначення

президентської системи, відповідно до якого, президентська система передбачає:

1) всенародне обрання носія верховної виконавчої влади (незалежно від того, є

цей носій одноособовим чи колегіальним);

2) терміни повноважень носія верховної виконавчої влади і законодавчого органа

фіксовані й не залежать від довіри сторін одне до одного, тобто президент не може

розпустити парламент, а парламент – скинути президента, а отже, нема механізму

дострокових виборів;

3) виборна виконавча влада призначає уряд і формує його склад

Отже, президентська форма правління – така форма врядування, за якої всенародно обраний президент виконує функцію глави держави і керівника уряду, а виконавча влада відділена від

законодавчої і не підзвітна їй.

Особливості:

1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влади й запровадження

збалансованої системи стримувань і противаг; чіткий поділ між двома

легітимізованими гілками влади: виконавчою – президентом, законодавчою –

парламентом;

2) обрання президента на загальних виборах;

3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента;

4) президент формує уряд за обмеженої участі парламенту;

5) відсутність політичної відповідальності уряду (кабінету) перед парламентом;

6) глава держави не має права на розпуск парламенту;

7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента

підписами міністрів, які відповідали б за них;

8) сильна позиція президента в політичній системі (у парламентській республіці

сильна позиція в політичних партій, а за прямої демократії – у народу);

9) відсутність інституту дострокових виборів президента, але є механізм заміни

президента віце-президентом чи іншою уповноваженою особою;

10) парламент розглядає й ухвалює закони, а президент може їх блокувати через

право вето;

11) президента впродовж встановленого терміну правління неможливо позбавити

влади простим парламентським голосуванням.

20. Характеристика політичного режиму, типи

політичний режим визначається трьома основами: економічною, політичною та ідеологічною. Економічною основою виступає власність на основні засоби виробництва в різноманітних формах (в чиїх руках власність, в інтересах того класу, соціальної спільності і створюються сприятливі умови політичного і економічного життя). Політичною основою є держава, що має законодавчі та виконавчі функції влади, встановлює і підтримує в суспільстві порядок, вигідний можновладцям. Ідеологічною основою є ідеологія панівного класу, політичної еліти, що утверджує у свідомості людей думку про доцільність саме існуючого суспільного устрою.

На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки: спосіб формування органів влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування; становище й роль громадських організацій і партій; правовий статус особи; встановлена законодавча система; зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності; рівень економічно-господарського розвитку; політична стабільність суспільства; порядок функціонування правоохоронних та каральних органів; історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади. Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані процедури та способи організації установ влади і врядуван-ня, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами3.

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (від лат. legitimus — законний). За прямого значення цього терміна легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом і спирається на закони. Проте на законах у їх формально-правовому значенні можуть грунтуватися й тиранічні, диктаторські режими, засновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння легітимності політичного режиму — як визнання його масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам.

Типологія за Г. Москою:
Перший тип організації влади Г. Моска назвав автократичним, другий — ліберальним.

Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії — комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією.

Ліберальний режим характеризується більш-менш досконалою організацією виборчої системи. Для нього характерно те, шо закон грунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, які прямо чи опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими й відповідальними у своїх діях перед законом.

Г. Моска не довів до кінця свою типологію політичних режимів. Деякі західні дослідники, підбиваючи підсумки його міркуванням, наголошують, що виокремлені Г. Москою два принципи організації влади, комбіновані з двома тенденціями поповнення політичного класу, визначають чотири типи політичних режимів: 1) аристократично-автократичний (абсолютна монархія); 2) аристократично-ліберальний (парламентарна, конституційна монархія); 3) демократично-автократичний (президентська республіка); 4) демократично-ліберальний (парламентарна республіка).

Класифікуючи політичні режими можна використати підхід, запропонований французьким політологом Е. Шілзом, котрий розрізняє п'ять типів режиму: політичну демократію (досить значна диференціація функцій і спеціалізація структур); опікунську демократію (основною метою є демократизація політичного суспільства, але влада сконцентрована в руках бюрократичної держави); модернізовану олігархію (передбачає відсутність або формальне існування демократичних інститутів, вся влада належить військовим чи бюрократичним клікам, проте режим намагається модернізувати економіку); тоталітарну олігархію (відрізняється від попередніх високим ступенем впливу держави на суспільство, сильною концентрацією влади, інтенсивною мобілізацією членів суспільства на участь в економічному житті); традиційну олігархію (династичні або сімейні режими, котрі негативно ставляться до будьяких змін і схильні зберігати існуючий лад).

Ще один підхід до типологізації політичного режиму запропонував Аренд Лейпхарт, виходячи із співвідношення типу виборчої системи і форми правління, на основі якого він виділив чотири демократичні режими: президентськомажоритарний (США); парламентськомажоритарний (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада); парламентськопропорційний (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія (до 1995 р.), Голландія, Норвегія, Швеція); президентськопропорційний (країни Латинської Америки).

При аналізі політичних режимів ряд політологів (Борис Курашвілі, Андронік Мігранян) використовують якісну шкалу, що включає шість об' єктивно можливих режимів: тоталітарний (надмірно, сфальсифіковано авторитарний, звичайно терористичний, тиранічний) режим; жорстко авторитарний; авторитарно-демократичний; демократично-авторитарний; розгорнуто-демократич-ний; анархо-демократичний (надмірно, сфальсифіковано демократичний, що веде до дезорганізації суспільного життя), переростає в тоталітарний або просто жорстко авторитарний режим.

21. Демократичний політичний режим

Демократичний політичний режим. Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького (demos – народ, kratos - влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам.

Найважливішими ознаками демократії є:

- Юридичне визнання верховної влади народу.

- Періодична виборність основних органів влади.

- Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

- Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду.

- Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

- Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади.

- Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

Дата добавления: 2015-05-23