Політичні доктрини античності. Платон і Аристотель

Платон (427—347 pp. до н. є.) — учень Сократа — є одним з най видатніших мислителів в історії філософської і політичної думки. Своє політичне вчення він виклав головним чином у трактатах-діалогах «Держава», «Політик» і «Закони».

Вчення Платона про державу грунтується на його філософських поглядах. Будучи представником ідеалістичного напряму в філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явиш. Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави.

Ідеальна держава Платона — це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один — найдостойніший), або аристократією — владою декількох кращих. Визнаючи можливість створення такої ідеальної держави, Платон водночас висловлює сумнів у реальності її існування. Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління — тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Причому кожна з цих форм є гіршою за попередні.

У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом — із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.

Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних — лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними — тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.

12 Політико-правова думка Середньовіччя (Аврелій Августин, Т.Аквінський)

Августин Аврелій (354-430) - єпископ Гиппонській, один з творців християнської політичної теорії. В своєму творі «Про град Божий» він висловив свою політичну доктрину.

Августин протиставляє церкву і державу: «град божій» і «град земний». Град земний включає диявольську волю, стає суспільним тираном. Істинна ж держава, на думку Августина, буде реалізована тільки після другого пришестя Христа, коли відбудеться остаточне відділення праведних і грішних.

Держава розглядається Августином як частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Тому государі повинні служити своєю владою, як Богу, так і людині.

Аквінський Тома (Тома Аквінат 1226 -1274 рр.) - середньовічний мислитель, який значно збагатив релігійну концепцію держави.

Тома Аквінський вважав:

державна влада походить від Бога і тому повинна бути підпорядкована духовній;

не дивлячись на божественну природу державної влади, її надбання і використання залежить від людей. Отже, сутність влади божественна, але форми її реалізації визначаються самими людьми;

обурення народу проти влади монарха є смертним гріхом, оскільки є рівнозначним виступу проти Бога;

світська влада, у свою чергу, повинна наслідувати християнські заповіді і не пригноблювати народ; на противагу скидання тирана є правомірним.

В ХVI-ХVII ст. різноманітні соціально-політичні сили і ідейні рухи послаблюють владу католицької церкви. В результаті реформації церкви держава звільнилася від церковної опіки, а сама церква звільнилася від держави. Звільнившись від філософсько-етичної політичної концепції стародавнього миру і релігійної концепції середньовіччя, політична думка набуває світського характеру. З'являється цивільна концепція політичної думки, відправною точкою якої стає індивід – громадянин.

Дата добавления: 2015-05-23