Форми, види та механізм політичної влади

Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:
1) монархія — єдиновладне (абсолютне чи обмежене) спадкоємне правління однієї особи — глави держави — монарха;
2) тиранія (деспотія) — одноосібне необмежене самовладдя
3) аристократія — влада спадкової, родовитої, знатної меншості, привілейованого стану;
4) олігархія (плутократія, тимократія
5) теократія — політична влада духівництва, глави церкви у державі;
6) охлократія — влада натовпу, тиранічно;
7) демократія

8) партократія — влада однієї партії, партійної номенклатури (верхівки) в державі;
9) бюрократія — влада чиновників

10) технократія — влада науково-технічної еліти (фахівців), керівників підприємств, менеджерів;
11) меритократія — влада найбільш обдарованих
12) автократія — необмежене і безконтрольне самовладдя;
13) анархія — безвладдя держави
Відомий політолог і економіст Б. Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:
1. Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на індивідуалістсько-конку ренцій них цінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є:
а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з нею (еліта і контреліта);
б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;
в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;
г) наявність періодичних виборів;
д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.
2. Колегіальна влада (співпраця при владі). Характеризується такими рисами:
а) поділ влади без утворення опозиції;
б) колегіальність у прийнятті рішень;
в) децентралізація влади;
г) високий рівень консенсусу (згоди);
д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).
3. Унітарна (недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада, для якої характерні такі риси: а) концентрація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом правління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправдана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у критичних ситуаціях.
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Його структура, за польським політологом Єжи Вятром, виглядає так:
1. Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів.
2. Волевиявлення владарюючого здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі.
3. Обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу.
4. Соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

23. Поняття легітимності та принцип поділу влади.
Базовим елементом існування і функціонування влади, а також закріплення її в суспільстві є легітимність. Поняття легітимності означає визнання влади суспільством, обґрунтованість і необхідність даної влади та її носіїв. У вузькому розумінні поняття легітимності характеризує законність влади.
Історично сформувалися кілька типів легітимності:
легальний тип легітимності — узаконеність влади конкретними правовими нормами, конституцією, підкріплена діяльністю відповідних інститутів, включаючи примусові санкції. Основа її — загальне розуміння норм, установлених законом;
ідеологічний тип легітимності — визнання влади в силу внутрішньої переконаності чи віри в правильність ідеологічних цінностей, проголошених владою. Основа — ідеологічні цінності;
традиційна легітимність — визнання влади легітимної, оскільки вона діє відповідно до традицій і традиційних цінностей мас. Основа — традиції, традиційна свідомість;
структурна легітимність — правомочність влади випливає з переконання в законності і цінності встановлених структур і норм, що регулюють політичні відносини. Основа — специфічні політичні структури;
харизматична легітимність — визнання влади ґрунтується на вірі мас в особливі здібності політичного лідера, вождя. Основа — особистий авторитет правителя;
політична доцільність — нав'язування суспільству влади, де мотивацією є політична доцільність. Характерна для перехідних періодів, пов'язаних із формуванням нової політичної системи.
Описані типи легітимності влади, як правило, в реальності існують спільно, взаємно доповнюючи один одного.
Проблема легітимності — це значною мірою проблема участі суспільства в керуванні державою. Нездатність системи забезпечити таку участь підриває її легітимність.
Ознаки падіння легітимності влади: зростання ступеня примусу; обмеження прав і свобод; заборона політичних партій і незалежної преси; зростання корумпо-ваності всіх інститутів влади, зрощення з кримінальними структурами; низька економічна ефективність влади — найбільш істотний показник делегітимізації влади. Крайніми ознаками падіння легітимності влади є революція, державний переворот — відкриті форми невдоволення режимом (схеми 7, 8).

Дата добавления: 2015-05-23