Сутність поняття націоналізм, шовінізм, расизм. Типи націоналізму

Насправді термін "націоналізм" має багато значень і вживається для окреслення таких явищ:Націоналізм як національна свідомість, тобто — усвідомлення своєї приналежності до певної нації.

Націоналізм, як національна ідеологія, певна система світоглядно-політичних засад, що формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність та розбудову власної національної держави.

Націоналізм як культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сферах або за здобуття національної незалежності.

Англійський науковець Ентоні Сміт, в цілому погоджуючись із теорією про можливість розподілу націоналізму на громадянський і етнічний, разом з тим відзначає, що це лише два ідеальних типи і, що "кожен націоналізм містить громадянські та етнічні елементи у різній пропорції і різній формі". Відповідно він виділяє такі типи націоналізмів:

Антиколоніальний — націоналізм етносів перед здобуттям незалежності, які прагнуть прогнати чужоземних володарів і на місці колишньої колоніальної території створити нову державну націю.

Інтеграційний — рух етносів після здобуття незалежності

від колоніального поневолення, які намагаються об'єднати та інтегрувати у національну спільноту етнічно строкате населення і витворити нову націю з колишньої колоніальної держави.

Сепаратистський — рух перед здобуттям незалежності, спрямований на те, щоб відколотися від більшої політичної одиниці і заснувати на своїй території нову політичну націю.

Ірредентистський або пан-націоналістичний — рух, який намагається поширитися за межі теперішніх кордонів етнічної нації і включити до її складу тих членів етносу, які проживають за її межами або формуючи набагато більшу етнонаціональну державу, через союз етнічно і культурно близьких етнонаціональних держав.

Російські вчені Л. Дробижева, А. Аклаєв, В. Коротєєва, Г. Солдатова,, які також поділяють теорію про розподіл націоналізму на громадянський і етнічний, вважаючи, що вміст того чи іншого компонента визначає обличчя конкретного націоналізму, ґрунтуючись на вивченні декларацій, інституційних рішень і практичної поведінки етнічних та етнотериторіальних суб'єктів Російської Федерації, виділили такі типи націоналізмів, які характерні для своєї країни:Націоналізм класичний, що полягає у прагненні до повної незалежності (варіант Чеченської Республіки — Ічкерії).Націоналізм паритетний з яскраво вираженим прагненням до якомога повнішого суверенітету, який в силу зовнішніх і внутрішніх умов обмежений за рахунок передачі частини повноважень федеральному Центрові (в Татарстані, Башкортостані, Туві).

Економічний націоналізм, при якому домінуючою у деклараціях і діях є самостійність в економічній сфері, і ця самостійність розглядається елітою як шлях до якнайповнішого суверенітету (в Саха (Якутії) і — на окремих етапах — в Татарстані).

Захисний націоналізм, при якому домінуючими є ідеї захисту культури, мови, території, демографічного відтворення тощо (осетинський, інгушський, етнокультурний націона лізм в Карели, Комі).

48. Етнообʼєднавчі та етнорозʼєднавчі процеси у Європі

49. Етнополітична ситуація в Україні.(зошит)

50. Політична ідеологія: сутність та основні функції.

Поняття "ідеологія" введено в науковий обіг у 1796 р. французьким філософом А. Дестютом де Трасі в доповіді "Трактат ідеології".

Політична ідеологія - це система уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики (Політологічний енциклопедичний словник-К.: Генеза, 1997.-С 140).

Політична ідеологія визначалася об'єктивним ходом суспільного розвитку та розвитку суб'єкта-носія політичної ідеології. Структура політичної ідеології є комплексом елементів: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку, взятих у взаємозв'язку, які мають певну системність.

Політична ідея є вихідними моментом і розуміється як форма відображення політичної дійсності. Політична ідея проходить етап перевірки та обґрунтування, тобто стає політичною гіпотезою. Гіпотеза опирається на певні результати спостереження та експерименту. Політична гіпотеза не має самодостатнього значення, вона лише просуває знання до концепції.

Політична концепція - це форма знання, у якій змістовно виражене цілісне розуміння об'єкта пізнання, хоча часом воно є непевним. Розробка концепції має виходити з чітких уявлень про стратегічну соціально-політичну модель суспільства.

Найважливіший системотворчий елемент внутрішньої структури політичної ідеології - політична теорія, яка є синтезом взаємопов'язаних тверджень і доведень з логічною побудовою знань про принципи та закономірності політичного розвитку суспільства.

Політичні теорії можуть реалізовуватися, безпосередньо впливаючи на політичну діяльність держав, соціальних груп, особистостей, а також через ідеали, гасла, які проголошуються у політичних програмах.

Політичний ідеал - це уявлення політичного суб'єкта про досконалість політичного устрою суспільства. Він переважно є суб'єктивним і вимріяним багатьма поколіннями.

Політичне гасло є завданням, директивою політичних перетворень, яке забезпечує процес упровадження політичної ідеології в практику.

Політична програма - пропонований план діяльності політичної еліти, партії, соціальної групи щодо реалізації їх політичних інтересів.

Основні політично-ідеологічні доктрини сучасності:

- консерватизм (неоконсерватизм);
- лібералізм (неолібералізм);
- соціал-демократія (реформізм);
- соціалізм;
- комунізм (марксизм-ленінізм);
- анархізм;
- фашизм (неофашизм).

Функції політичної ідеології (за Ю. Сурміним):

- відображувальна (відображення основних проблем, процесів, явищ);
- пояснювальна (пояснення закономірностей тенденцій розвитку);
- прогностична (створення моделей майбутнього);
- цілеспрямовуюча (формулювання системи цілей суспільства та індивіда);
- програмуюча (створення планів і програм);
- оцінна (створення системи цінностей);
- орієнтаційна (орієнтація у світі);
- вираження інтересів (виявлення спрямованості особистості);
- спонукально-мобілізаційна (спонукання до дії та мобілізація сил);
- комунікативна (забезпечення спілкування);
- соціалізаторська (формування необхідних якостей особистості);
- емоційна (емоційне насичення індивіда);
- управлінська (реалізація управлінської діяльності);
- захисна (збереження ідей, ідеалів, цінностей);
- інтеграційна (об'єднання людей);
- нормативна (визначення норм);
- владна (форма духовної влади).

Дата добавления: 2015-05-23