Електоральна поведінка: сутність, теоретико-методологічні підходи до її вивчення

Перші наукові дослідження електоральної поведінки проводилися в 1940-х–1950-хроках у Колумбійському університеті під керівництвом П. Лазарсфельда. Напрям, який започаткував вказаний учений, одержав у політичній науці назву соціологічного підходу до дослідження виборів. Прихильники та його послідовники працювали в межах біхевіористської парадигми.

Теорії електоральної поведінки в західній науці:

1) статусна теорія електоральної поведінки (С. Ліпсет, С. Роккан);

2) соціально-психологічна теорія партійно-ідеологічної ідентифікації (Д. Кемп-

белл);

3) теорія раціонального вибору чи економічного голосування (Е. Даунс);

4) екологічна теорія (Ф. Гогель).

Перші три школи створені в основному в межах школи біхевіоризму або теорії

раціонального вибору, головна їх увага прикута до поведінки окремих виборців або їх первинних груп, основне джерело інформації – результати соціологічних опитувань. Четвертий напрям є близьким до політичної географії, її основна база даних статистика результатів голосувань, унаслідок чого виборці подаються у складі більш-менш подільних груп. Слово „екологічний” у її назві фактично означає „поселенський”, адже поведінка виборців аналізується залежно від місця їх проживання.Більшість досліджень виборчого процесу так чи інакше пов’язані з пошуком

об’єктивних факторів, які вирішальним чином впливають на підсумок виборів. До таких факторів в межах соціологічного підходу Б. Берелсон, П. Лазарсфельд, С. Ліпсет, С. Роккан відносять соціетальні розколи, які викликані спеціальною діяльністю

політичних еліт, в рамках соціопсихологічного підходу О. Мелешкіна розглядає

партійну ідентифікацію, в раціонально-економічних моделях А. Даунс, М. Фіоріна, В. Нечаєв вважають подібними факторами намагання індивідів мінімізувати власні витрати та їх устремління оцінити своє та суспільне економічне положення на перспективу або в ретроспективі. Останнім часом дослідники електорального процесу все більше уваги приділяють регіональній специфіці голосування, започатковуючи регіональний підхід (В.Колосов, Р. Туровський, Н. Петров, В. Лісничий). Продовжують знаходитися в центрі уваги дослідників ефекти виборчих систем, які аналізуються в рамках інституційного підходу (праці М. Дюверже, Р. Таагепери, М. Шугарта, В. Лисенко, Г. Голосова). Т. Колтон висунув комплексну версію дії різноманітних факторів в електоральному процесі, запропонувавши синтетичний підхід.

Усе більшої популярності здобуває когнітивний підхід, якого дотримуються

Д. Норт, Н. Бірюков, В. Сергєєв. Згідно цього підходу для того, щоби зрозуміти

логіку поведінки виборців необхідно реконструювати їхні когнітивні настанови. Стосовно ходу електоральної кампанії когнітивний підхід полягає в реконструкції тих фрагментів онтології партійних лідерів, які стосуються виборів.

Цікавим інноваційним підходом, який запропонували М. Блек, Дж. Лакофф

та М. Джонсон є аналіз метафор виборів, що розглядаються як „система загально визнаних асоціацій”, свого роду концентрована онтологія. Метафора імпліцитно містить у собі поняття та категорії, через які індивід інтерпретує те чи інше явище. При цьому метафора може висвітити одні властивості явища та затьмарити інші. Тож вибір метафори (часто на підсвідомому рівні) визначає розуміння суб’єктом того, що

відбувається, а це у свою чергу визначає й логіку його поведінки.

Дата добавления: 2015-05-23