Державна фінансова підтримка санації підприємств

Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо часто така ситуація виявляється в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність працівників від даного під-
приємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах:

а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

б) надання працівниками позик;

в) купівля працівниками акцій даного підприємства.

Законодавство України детально регламентує правила узгодження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Стаття 12 Закону «Про банкрутство» та стаття 37 Закону «Про власність» передбачають специфічну форму санації у разі, коли тру­довий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому випадку може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України «Про оренду державного майна». Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій якості пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та уповноважним державним органом.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхід­ною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:

— впровадження нових, ефективніших ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

— експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

— заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

— вирішення проблеми енергозабезпечення;

— вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

— збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і роз­робок, що мають пріоритетне значення для країни);

— наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

— високий рівень менеджменту на підприємстві.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Форми та методи державної фінансової підтримки санації під­приємств показано на рис. 11.8, 11.9. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

¨ якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов’язкове страхування;

¨ для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

¨ для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов’язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак переважна більшість західних дослідників джерел фінансування санації дотримується думки, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після краху концепції санації автогіганта «Бритіш Лейланд» (Великобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив близько трьох млрд фунтів стер­лінгів), у країнах з розвинутою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової під­тримки підприємств.

В Україні значного поширення набула практика проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва. У 1995 р., наприклад, за рахунок коштів, одержаних на 10 аукціонах, було надано державну кредитну підтримку 106 підприємствам на суму 155 млн гривень. Міжвідомча комісія з питань санації, реструктуризації та банкрутства державних підприємств прийняла рішення про надання такої підтримки 330 господарським структурам на суму 720 млн гривень.

Рис. 11.8. Фінансова участь держави в санації підприємств

Рис. 11.9. Форми державної фінансової підтримки санації підприємства

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовуються підприємствами, як правило, на поточні потреби, а не на збільшення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кредитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рівнях: централізованому й децентралізованому.

Централізований рівень — це фінансові відносини між державою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступного їх перепродажу виробничим структурам, що потребують кредитної підтримки. Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.

Отже, можна зробити висновок про відсутність прямих фінансових відносин між державою й підприємствами, що робить недоцільним розгляд на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб’єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове використання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повернення.

Однак такий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов’язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (з цієї причини деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб’єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків у наданні таким підприємствам кредитних ресурсів. Серед наявних проблем у цій сфері слід також на­звати дефіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механізму реалізації закону «Про банкрутство». З цих причин на­прикінці 1996 р. Міжвідомчу комісію з питань санації, банкрутства та реструктуризації підприємств було ліквідовано.

Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основними завданнями Агентства є:

— реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств;

— проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;

— ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

— здійснення функцій щодо управління майном суб’єктів господарювання, занесених до реєстру;

— проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;

— здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

— методологічне забезпечення вирішення питань, пов’язаних із неплатоспроможністю підприємств;

— здійснення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

— забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

— організація роботи, пов’язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реор­ганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

— організація конкурсів, тендерів, пов’язаних з відбором інвесторів;

— організація роботи зі створення та функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв також Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їхній фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносять до такого реєстру, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати контроль за виконанням санаційних заходів, приймати рішення щодо ліквідації підприємства.

Після здійснення Агентством заходів для реструктуризації та фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідним власникам майна.

Стосовно банківської сфери слід зауважити, що комерційному банку, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансово стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінансового оздоровлення є превентивною мірою впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу дер­жавою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій кризі. Ви­ступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногос­подарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду ви­робництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приват­них підприємств, що опинились на межі банкрутства.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансування підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержаним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах частковóї участі.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінан­сово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної під­тримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов’язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспромож­ності самостійно виконати умови кредитного договору).

Протягом 1992–1996 рр., наприклад, українські підприємства залучили під гарантії уряду 194 млн дол. іноземних кредитів. Щодо ряду таких позик настали гарантійні випадки, внаслідок чого виплати довелося здійснювати державі. У 1997 р. виплати по цих кредитах становили близько 16,8 млн дол. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів, з боржників, що порушують зобов’язання за іноземними кредитами, гарантовані українським урядом, стягується відповідна компенсація і штраф.

Державні гарантії надаються підприємствам і для одержання кредитів від вітчизняних комерційних банків, зокрема, під програми санації та реструктуризації виробництва. Однак слід враховувати, що кредити, гарантовані Урядом України, належать до другої групи активів комерційних банків за ступенем ризику (коефіцієнт ризику 10).

Таке становище зумовлене труднощами, які виникають у комерційних банків, котрі намагаються повернути прострочені кредити, надані під гарантію Уряду. На початок 1997 р. загальна сума таких кредитів становила близько 1,5 млрд грн. Як правило, банки видавали такі кредити, використовуючи кошти, рефінансовані НБУ. Ставки за цими пільговими кредитами були в 3–4 рази нижчі від чинних на українському кредитному ринку. З 1995 р. ставки коригувалися відповідно до облікової ставки НБУ плюс 0,5%. Не зважаючи на те, що за багатьма позиками настали гарантійні випадки, Міністерство фінансів не планує виконувати свої гарантії перед комерційними банками. У зв’язку з цим виникає питання про доцільність участі Уряду України в наданні гарантій щодо оплати кредитів.

У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю державного капіталу. Прикладом цього може служити заснований спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товариство гарантування кредитів (ФРН). Ці організації займаються відбором підприємств для надання їм санаційної підтримки під дер­жавні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії і своєчасне їх повернення. За­значимо, що надання державних гарантій та поручительств стало одним із факторів успішного проведення санації таких відомих ком­паній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США).

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згоди на це Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень шляхом їхнього примусового поділу.

Нагадаємо, що в Україні монополістом вважається підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. У цілому ж, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може мати антиринковий ефект стратегічного характеру. Саме тому використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабу, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, яка може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов’язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам може бути Закон України «Про списання та реструктуриза­цію податкових зобов’язань платників податків». Згідно з цим нор­мативним актом, суми несплачених податків, які утворилися до 30.06.1994 р., будуть списані як безнадійні, а податкову заборгованість, яка виникла з 1.07.1994 р. до 31.03.1997 р., можна буде сплачувати протягом десяти років.

Списанню та реструктуризації підлягає заборгованість з податку на додану вартість (крім податків на імпорт товарів), податку на прибуток підприємств, податку на землю, внесків у Державний інноваційний фонд, платежів за спеціальне використання природних ресурсів, внесків у Чорнобильський фонд, платежів у Фонд соціального страхування та у Пенсійний фонд.

За порушення строків погашення реструктуризованої заборгованості податкові органи мають право стягувати її в безакцептному порядку. Якщо графік погашення заборгованості недотримано протягом трьох місяців, держава має право розірвати контракт з керівництвом підприємства (коли йдеться про державне підприємство) або розпочати справу про банкрутство (у разі недержавної форми власності підприємства-боржника).

Використання того чи того методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

Дата добавления: 2015-05-23