Відповідальність за неякісний товар в DCFR

Вперше офіційно було поставлено завдання розробити спільний рамковий довідковий документ (Common Frame of Reference — CFR), який має містити чітку термінологію, основоположні принципи та ув'язані між собою правила договірного права, створені на базі acquis та кращих варіантів розв'язання проблем, що їх знайдено в рамках правопорядку країн-членів ЄС у Комюніке від 11 жовтня 2004 р. Європейської комісії “Європейське договірне право та перегляд acquis: шлях уперед”[1]. В руслі проекту CFR Дослідницькою групою з Європейського цивільного кодексу, починаючи з 2006 р. випущено шість з чотирнадцяти томів під загальною назвою “Принципи європейського права”, присвячених різним частинам цивільного права. Група дослідників під керівництвом професора Крістіана фон Бара підготувала шість томів розробок тексту та коментарів проекту SFR. Публікації в рамках CFR мають основною метою служити “комплектом інструментів” при підготовці пропозицій як для перегляду існуючого acquis, так й для розроблення нових інструментів.

У рамках CFR викладаються спільні фундаментальні принципи договірного права та виключення з цих принципів за наявності певних обставин (наприклад, обов'язкові правила як виключення з принципу свободи договору; специфіка укладення договору із “слабкою стороною”), визначаються “абстрактні правові терміни”, зокрема пов'язані з acquis: визначення договору, заподіяння шкоди тощо, а також “пояснення”, наприклад, щодо того, коли договір вважається укладеним. Відведено певне місце “модельним правилам”. Є розділи щодо договору, переддоговірних зобов'язань, зокрема, зобов'язань інформаційного характеру, виконання та невиконання зобов'язань, множинності дебіторів та кредиторів, відступлення права вимоги, заміни боржника, трансферу договору, давності, спеціальних правил договорів купівлі-продажу та договорів страхування. Викладено правила щодо продаж, сервісних договорів, комерційних агентів, франчайзингових та дистрибюторських договорів, безпідставного збагачення, лізингу тощо та питання відповідальності.

Дослідження особливості відповідальності, має значення для ринку, а саме відповідальності за вироблений неякісний товар. DCFR самостійно не регулює нічого, а практично перебирає норми Директиви Ради 85/374/ЄЕС [2] тільки в скороченій формі та трохи удосконаліше. Щодо відповідальності за неякісну продукцію виникає перше питання те, чи може базуватися ця директива бути основою у правовому регулюванні DCFR. Якщо так, тоді виникає друге питання, чому відсутня вказівка у DCFR стосовно 500 євро мінімального розміру шкоди. Якщо більш широка правова основа, тоді вірним є уникнення мінімальної межі. Однак, тоді нема сенсу обмеження відповідальності за шкоду споживачам, виключення відшкодування заподіяної шкоди підприємцями між собою у Європейському цивільному кодексі, (так DCFR називає Дж. Брюгемаєр) [3, c.193]. Цей же автор зазначає, що в тому випадку, коли виробник товару не відповідає за розвиток помилки, тоді принаймні треба ввести обов’язки постмаркетингу для виробника товару.

Також слід зазначити, що в DCFR введено відповідальність за неякісний товар виробника при наявності складу правопорушення, книга VI. -3:204 (7) зазначає, що продукт є дефектним, якщо він не забезпечує безпеку на людина вправі розраховувати, з урахуванням обставин, включаючи: (А) Презентація продукту; (Б) використання, для якого він міг би розумно очікувати, що цей продукт буде введений; і (C) час, коли виріб було випущено в обіг, але продукт не є дефектним тільки тому, що кращий продукт надалі введений в обіг. Тобто тут відповідальність базується на принципі вини, також не зрозумілим, яке відношення має стаття VI.-3:204 до відшкодування шкоди неякісним товаром на основі сттаті VI.-3:-201, яка регулює відповідальність на принципі вини за шкоду заподіяну неякісним товаром. Практично DCFR не виключає застосування норм відповідальності, які знаходяться в директиві, що суперечить судовій практиці Європейського суду, який зазначив, що 85/374 вичерпна, тобто Держави-члени не можуть застосовувати загальну систему відповідальності за якість товарів в таких випадках, коли це відноситься до регулювання директивою.

Не обгрунтовано застосовувати правову уніфікацію відповідальності за якість товару на національний рівень закону в різноманітті спотворювати конкуренцію, тому, що кожен товар, який на тому самому ринку потрапляє до споживача піддається тим самим ризикам відповідальності, згідно Регламенту ЄС N 864/2007 Європейського Парламенту і Ради "Про право, яке застосовується до позадоговрних зобов’язань ("Рим II")" [4]. Стаття 5 «Відповідальність за продукцію» передбачає, що підлягає застосуванню до позадоговірного зобов'язання, яке виникає внаслідок шкоди, заподіяної продукцією, є:

a) право країни, де особа, якій заподіяна шкода, має своє звичайне місце проживання в день настання шкоди, якщо продукція була випущена на ринок в цій країні; або, при невиконанні даної умови:

b) право країни, де була придбана продукція, якщо продукція була випущена на ринок в цій країні; або, при невиконанні даної умови:

c) право країни, де наступила шкода, якщо продукція була випущена на ринок в цій країні.

Проте правом, що підлягає застосуванню, є право країни де особа, яка притягується до відповідальності, має своє звичайне місце проживання, якщо ця особа не могла розумно передбачати випуску на ринок даної продукції або продукції аналогічного характеру в країні, чиє право підлягає застосуванню згідно пунктам "a", "b" або "c". A DCFR не удосконалює і не скасовує прогалини директиви 85/374, не збільшує, не удосконалює правопорядок, а тільки завдяки застосуванню обох актів, що містять норми відповідальності збільшує адміністративні витрати.

Таким чином, можна зробити висновок, що DCFR не обтяжує відповідальність виробника по відношенню до Директиви 85/374 і не поширює принцип відповідальності без вини на виробників. Їхня відповідальінсть надалі тільки вторинна.

Література:

1. Communication from the Commission to the European Parliament and the Council “European Contract Law and the revision of the acquis: the way forward”, Brussels, 11/10/2004. — COM(2004) 651 final.

2. Директива Ради 85/374/ЄЕС "Про наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів щодо відповідальності за неякісну продукцію" від 25 липня 1985 року. Міжнародний документ // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_348?nreg=994_348&find=1&text=500&x=0&y=0

3. Bruggemeier G., Non-ContractualLiability Arising Out of Damage Caused to Another, A. Somma (ed),The Politisc of the Draft Common Frame of Referce, Hart, 2009, pp. 190-193.

4. Регламент (ЄС) N 864/2007 Європейського Парламенту і Ради "Щодо права, яке підлягає застосуванню до до позадоговірних зобов'язань ("Рим II")». Міжнародний документ від 11.07.2007 № 864/2007 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_907

Вороніна Надія Вікторівна,

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Дата добавления: 2015-05-23