Вирішення спорів, пов’язаних із виконанням договірних зобов’язань в іноземній валюті

Судова практика з питань укладання та виконання договорів в іноземній валюті є однією із найбільш суперечливих та неоднозначних. Позивачі звертаються до суду із вимогами про визнання договорів недійсними, посилаючись на неправомірність укладання таких договорів в іноземній валюті. Так, ВАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до П. про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору в розмірі 30 тис. 845 дол. США. П. звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору застави недійсними з тих підстав, зокрема, що кредитний договір укладено в іноземній валюті. Хортицький районний суд м. Запоріжжя рішенням від 21 вересня 2009 р. первісний позов задовольнив, у задоволенні зустрічного позову відмовив. Проте Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 26 листопада 2009 р. рішення суду першої інстанції скасував: у задоволенні позову товариства відмовив, а зустрічний позов задовольнив, зокрема, з тих підстав, що сума кредиту на порушення чинного законодавства України визначена в іноземній валюті. Верховний Суд України ухвалою від 12 травня 2010 р. рішення апеляційного суду скасував та залишив без змін рішення районного суду, зазначивши, що не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) не містить такої заборони.

Суди неоднаково вирішують справи, предметом позовних вимог у яких є виконання договірних зобов’язань у іноземній валюті, зокрема, в одних випадках стягують заборгованість в іноземній валюті, у інших – лише у гривнях (навіть у разі пред’явлення позовних вимог у іноземній валюті). Також, існують судові рішення, у яких заборгованість визначається у іноземній валюті, проте стягується еквівалент у гривні за курсом НБУ на день ухвалення рішення.

Відповідно до положень статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Ця вимога цивільного закону грунтується на положенні ст. 99 Конституції України, згідно з якою грошовою одиницею України є гривня. Отже, грошове зобов'язання повинно бути укладене та виконане у гривнях. Однак, коли у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Натомість передбачену ч. 2 ст. 524 ЦК України норму, яка надає сторонам право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, слід розуміти лише як надання сторонам зобов’язання права визначати його грошовий еквівалент в іноземній валюті, а не як дозвіл у всіх без винятку випадках здійснювати розрахунки (платежі) в іноземній валюті. Такий висновок випливає з порівняльного аналізу норм статей 524 і 533 ЦК України, в яких йдеться про валюту виконання грошового зобов’язання.

Нажаль законодавство України навіть у цьому доволі простому питанні не містить однозначної позиції. Так ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України дає неоднозначне тлумачення щодо можливості визначення грошової одиниці ціни договору, а саме: «Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.».

Позиції державних органів щодо цього питання нажаль також неоднозначні. Зокрема, Міністерство юстиції України у своєму листі від 13.03.2007 року № 20-5-132, не заперечує стосовно можливості визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті лише в зовнішньоекономічних договорах. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 21.12.2007 року № 9563 зазначив, що: «сторонам договору надано право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації сум зобов’язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їх грошових зобов’язань». Міністерство економіки України у своєму листі від 19.12.2006 року № 89-24/103 погодилось із застосуванням іноземної валюти у договорах між резидентами, але в листі від 01.06.2009 року № 3802-25/202 визначило категорично протилежну позицію зазначивши, що визначення ціни у іноземній валюті можливо лише у зовнішньоекономічних договорах. Державна інспекція з контролю за цінами у своєму листі від 06.08.2009 року № 200/7-10/3269 зазначила, що: «встановлення суб’єктом господарювання ціни договору в еквіваленті іноземної валюти суперечить вимогам чинного законодавства України».

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків натериторії України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно пункту 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними іюридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету № 15-93валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно до ст. 1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. У цій статті Декрету іноземну валюту віднесено до валютних цінностей.

Положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Тому вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання данного зобов'язання.

Давидова Ірина Віталівна,

к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Дата добавления: 2015-05-23