Відповідність національного механізму захисту прав пасажира за договором перевезення повітряним транспортом принципам DCFR

Перевезення пасажирів повітряним транспортом є важливою сферою економіки та сферою реалізації суб’єктивних цивільних прав. ЦК України в ст. 313 закріпив право особи на свободу пересування. Реалізація даного права має свій прояв в тому числі і при перевезенні пасажира даним видом транспорту. Звичайно, що відносини між сторонами (перевізником та пасажиром) регулюються договором перевезення пасажира.

Однак, аналіз практики виконання досліджуваного договору та судової практики, законодавства, дає підстави стверджувати, що останнє містить значну кількість недоліків та прогалин позитивного регулювання.

Наведемо приклади. Взимку 2013 року аерокомпанія «Аеросвіт» скасувала близько 20 раніше проданих рейсів. Люди застрягли у аеропортах світу.У столичному «Борисполі» люди ночували на стільцях, а тих, хто застряг надовго, авіакомпанія годувала... один раз на добу. Удачею пасажири вважали затримку рейсу у декілька годин.Потерпілим збитки не компенсували. Рейс на Тель-Авів люди чекали 2 дні. Авіаперевізник не запропонував ані інших маршрутів, ані готелю навіть вагітним.У в'єтнамському аеропорту - ХоШи Мін - люди чекали на виліт добу. Їм пояснили, що літак авіакомпанії арештували за борги [1].

Подібні ситуації були не поодинокими. Як, правило, такі «ексцеси» мають місце у випадках банкрутства авіакомпаній та туристичних операторів, які «кидають на призволяще» своїх клієнтів-туристів.Тож є потреба у формуванні механізму захисту прав пасажирів за договором повітряного перевезення.

Наразі правове регулювання перевезень пасажирів повітряним транспортом здійснюється ПК України та Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу: затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 735 від 30.11.2012 р., які прийняті у відповідності з Монреальською конвенцією 1999 р.

Останні передбачають способи захисту прав пасажира, які вцілому відповідають ст. 16 ЦК України і конкретизують їх.Згідно ч.5 ст. 104 Повітряного Кодексу України, якщо пасажирам відмовлено у перевезенні проти їхньої волі, перевізник має виплатити їм компенсацію у розмірі 250 євро - для рейсів дальністю до 1500 км, 400 євро - від 1500 до 3500 км; 600 євро - більше 3500 км.

Згідно глави 4 розділу XХVII Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу України, перевізник не може виключити або обмежити відповідальність за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю пасажира сумою 113100 СПЗ для кожного пасажира (1 СПЗ = 0,42 EUR).

Відповідальність перевізника за шкоду внаслідок затримки рейсу обмежується сумою 4694 СПЗ по кожному пасажиру.

ПК України та правила перевезень не містять зазначення у якості підстави для відповідальності авіаперевізника затримку в рейсі (прибутті до пункту призначення). Особливого змісту це порушення набуває у випадку запізнення пасажира на інший транзитний рейс у зв’язку з затримкою при першому перевезенні.

З одного боку, ст. 16 ЦК України (як загальна норма) передбачає у якості способу захисту прав особи відшкодування збитків та моральної шкоди. Разом з тим, Монреальська конвенція, ПК України та Правила передбачають лише можливість відшкодування шкоди, завданій життю та здоров’ю особи та компенсацію за відмову перевізника від рейсу. Компенсації пасажирамуразізатримки рейсу Правилами не передбачені.

Відшкодування моральної шкоди теж є проблемним, не дивлячись на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка закріплює, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з тим, аналіз судової практики свідчить, що суди приймають рішення, якими відмовляють у відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок порушення умов за договором повітряного перевезення, базуючись на позиції Верховного Суду України, згідно якої право на відшкодування моральної шкоди є у особи у випадку, прямо передбаченому в актах національного законодавства (Правила перевезень пасажирів, Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачають відшкодування моральної шкоди за договором про надання послуг).

Вважаємо таку позицію помилковою, оскільки завдання моральної шкоди відповідно до положень ч.2 ст. 509 ЦК України є самостійною підставою виникнення зобов’язання.

DCFR втілює сучасну модель цивільного права. Як же воно передбачає захист прав пасажира за договором перевезення повітряним транспортом? Аналіз положень свідчить, що договір перевезення і пасажира в модельних правилах європейського приватного права не передбачено, проте, за змістом та характером відноситься до договорів про надання послуг і конкретизується в особливостях договорів за участю споживачів. DCFR також не може обмежуватися правилами, що відносяться до договорів за участю споживачів. Норми, що регулюють відносини за участю споживачів, не є самостійним розділом приватного права, а базуються на загальних принципах.

Згідно положень I.-1:105: «Споживач» термін «споживач» означає фізичну особу, яка не займається підприємницькою діяльністю. Тому пасажир визнається споживачем, а договір – споживчим.

Відповідно до II.-9:410: «Умови, які визнаються несправедливими в договорах між підприємцем і споживачем» несправедливою є умова, яка неналежним чином виключає або обмежує засоби та способи захисту при невиконанні суб’єктом зобов’язань за договором [1].

Наведене положення є орієнтиром в спрямованості формування механізму захисту прав пасажира за договором повітряного перевезення пасажира, який має передбачати відшкодування шкоди, завданої йому, включаючи моральну.

Література:

1. Рассказова Н.Ю. Модельные правила европейского частного права / Н.Ю. Рассказова. - М.: Статут, 2013. - 989 с.

Галюк Роман Григорович,

здобувач кафедри загально-правових дисциплін та міжнародного права

Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова

Дата добавления: 2015-05-23