Принципи DCFR як основа вдосконалення національного цивільного законодавства у сфері відшкодування моральної шкоди пасажиру

Перевезення пасажирів є специфічною і водночас важливою сферою буття. Економічна важливість перевезення була з достатнім рівнем ефективності та повноти обґрунтована К.Марксом. За радянських часів сфера перевезень пасажирів вважалася галуззю народного господарства, в якій планова діяльність перевізників ґрунтувалася на ефективності діяльності органів транспорту. То ж правове регулювання перевезення пасажирів здійснювалося здебільшого засобами адміністративного впливу (примусу). В працях науковців того часу взагалі часто заперечувалася цивілістична сутність правовідносин з перевезення пасажира, а відтак, і роль договору зводилася до значення юридичного факту укладання договору перевезення.

Прийняття ЦК України 2003 р. ознаменувало остаточний перехід до регулювання майнових та особистих немайнових правовідносин між юридично рівними суб’єктами засобами приватноправового регулювання.

Договору повернуто роль регулятора цивільних правовідносин. Однак, у сфері перевезення пасажира різними видами транспорту виявилася специфіка здійснення перевезення, - її зумовленість специфікою самого виду транспорту. Так, приміром, якщо технічно можливо при перевезенні пасажира авто здійснити зупинку «на вимогу», то при перевезенні пасажира повітряним транспортом це не можливо внаслідок неможливості посадки літака в місцях, спеціально не пристосованих для цього (аеродромах).

Проведені дослідження вже не одноразово слугували підставою для висновків про специфічність регулювання правовідносин з перевезення пасажирів. До джерел правового регулювання перевезення пасажира відносять: ЦК України (Глава 64 Перевезення); транспортні статути та кодекси, Правила перевезень пасажирів.Однак, в дослідженнях неодноразово зазначалося про відсутність в ЦК України та зазначених вище актах статей, присвячених відповідальності транспортного перевізника за невиконання чи неналежне виконання договору перевезення пасажира. Виключення складають лише перевезення пасажира повітряним транспортом.

Останні врегульовано Повітряним Кодексом України від 19 травня 2011 р., Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу від 30.11.2012 р., прийнятими у відповідності до вимог Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 11 лютого 2004 року «Про запровадження загальних правил компенсації та допомоги пасажирам у разі відмови у перевезенні та скасування чи тривалої затримки рейсів», Монреальської конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень1999 року.

В Україні це єдиний транспортний кодекс та правила перевезення пасажирів, які містять підстави та розміри відповідальності перевізника за нездійснення перевезення.Однак, в частині притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності вказані акти теж мають свої вади.

Оскільки перевезення пасажира автомобільним, залізничним, річковим, морським, міським громадським транспортом здійснюються на підставі договору перевезення пасажира відповідно до положень ЦК України та транспортних статутів та кодексів, правил перевезень пасажирів, а останні не містять підстав та меж відповідальності перевізників, то захищати свої права пасажири можуть виключно на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», про що свідчать матеріали судової практики.

Разом з тим, означений закон прямо дозволяє стягувати моральну шкоду лише у випадку «дефектів» продукції, товарів (ст. 4 Закону). В той же час, ст. 22 закріплює, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Попри те, є позиція Верховного Суду України, що спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено в нормативно-правовому акті, який встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а щодо повітряного перевезення пасажира прямо зазначає про підставу відмови – ст. 65 Повітряного кодексу та п. 22.7 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу не передбачають можливості відшкодування моральної шкоди.

Наведене дає підстави для висновку, що моральна шкода пасажирові при порушенні його прав за договором перевезення перевізником не відшкодовується, а компенсації (крім перевезень повітряним транспортом) взагалі не передбачені.

В той же час, за цивільним законодавством Франції (ст. 9, ст. 1382, 1383 Французького цивільного Кодексу), судова практика виходить з того, що «шкода» є загальною категорією, а відтак розмежування її на майнову чи немайнову як підставу відповідальності не повинно проводитися [1, с. 165].

В той же час модельні правила європейського приватного права містять поняття (VI.-2:101) юридично значущої шкоди. Згідно ч. 1 збитки (шкода), як майнові, так і немайнові, є юридично значущими.Ч. 3 дає тлумачення, що майнова шкода включає втрату доходу або прибутку, витрати і зменшення вартості майна.Згідно ч.4 немайнова шкода включає біль, страждання і зменшення якості життя [2].

Юридично значущі збитки (шкода) підлягають відшкодуванню (компенсації).

На підставі наведеного, вважаємо, що в ЦК України, транспортних статутах та кодексах, правилах перевезень пасажирів всіма видами транспорту варто закріпити, що немайнова (моральна) шкода, завдана пасажиру, підлягає відшкодуванню, як це зроблено в цивільних кодексах європейських країн та запропоновано в принципах DCFR.

Література:

1. Шимон С.І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навч. посіб. (Курс лекцій). – К.: КНЕУ, 2004. – 220 с.

2. Рассказова Н.Ю. Модельные правила европейского частного права / Н.Ю. Рассказова. - М.: Статут, 2013. - 989 с.

Фомічова Наталя Василівна,

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Дата добавления: 2015-05-23