Земельний сервітутв цивільному праві України

В цивільному кодексі України ототожнюються поняття «сервітуту» та «право користування чужим майном». Право земельного сервітуту – це право, об’єктом якого є конкретна обслуговуюча земельна ділянка, а суб’єктом – власник (користувач) конкретної пануючої ділянки. Тому право земельного сервітуту не є особистим правом. Воно тісно пов’язано з двома суміжними (сусідніми) земельними ділянками, і лише в межах такого зв’язку може належати тій чи іншій особі. Тому при переході права власності чи права користування пануючою земельною ділянкою до нового власника (користувача) до останнього переходить і право на обмежене користування обслуговуючою земельною ділянкою відповідно до встановленого земельного сервітуту [2].

ЗК України передбачає дві підстави встановлення земельного сервітуту – договір і рішення суду. Якщо власники (користувачі) двох сусідніх земельних ділянок дійшли згоди щодо встановлення земельного сервітуту, вони мають закріпити це в договорі про встановлення земельного сервітуту. Договір укладається в письмовій формі й підписується власником (користувачем) обслуговуючої ділянки та власником (користувачем) пануючої ділянки. Якщо власники (користувачі) сусідніх ділянок не дійшли згоди щодо встановлення земельного сервітуту, власник (користувач) пануючої земельної ділянки як зацікавлена сторона має звернутися до суду із заявою про встановлення земельного сервітуту. Рішення суду про задоволення заяви є підставою для встановлення земельного сервітуту.Ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено.

Моментом виникнення права земельного сервітуту, тобто моментом, коли у власника (користувача) пануючої земельної ділянки виникає право використовувати обслуговуючу земельну ділянку в рамках чи того іншого земельного сервітуту, відповідно до ст. 100 ЗК України, є державна реєстрація договору про встановлення земельного сервітуту чи рішення суду про встановлення земельного сервітуту органом, на який покладено здійснення державної реєстрації прав на землю.Земельний сервітут завжди встановлюється в інтересах власника (користувача) пануючої земельної ділянки. Отже, право земельного сервітуту – це суб’єктивне право виключно особи, яка є власником чи користувачем пануючого земельної ділянки. З цього випливає, щоособа, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, не має права на відчуження земельного сервітуту іншій особі шляхом укладення цивільно-правового договору чи іншим способом.Тому договір про відчуження земельного сервітуту визнається недійсними з моменту його укладення. Разом з тим право земельного сервітуту може перейти до іншої особи у випадку придбання нею права власності чи права користування пануючою земельною ділянкою [3].

Стаття 102 ЗК України містить вичерпний перелік підстав припинення дії земельних сервітутів. Однак настання таких підстав не тягне за собою автоматичного припинення дії сервітуту, а є лише підставою для скасування його державної реєстрації. Лише після скасування державної реєстрації земельного сервітуту його дія припиняється. Таким чином, підставами для скасування державної реєстрації земельного сервітуту є: а) поєднання в одній особі суб’єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він установлений, і власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки; б) відмова особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від користування сервітутом;в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який був установлений земельний сервітут; д) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;е) порушення власником (користувачем) панівної земельної ділянки умов користування сервітутом; 6) припинення підстав встановлення земельного сервітуту;ж) неможливість використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Але в цей перелік не ввійшли деякі очевидні випадки, при настанні яких земельний сервітут не може продовжуватись. Так, в разі припинення існування як фізичного об'єкта земельної ділянки однієї з сторін або обох (наприклад, зсуву) або вичерпання водойми і т.ін., дія сервітуту повинна підлягати безумовному припи­ненню.

Неможливо встановити сервітут на власну земель­ну ділянку, оскільки власник може використовувати ділянку у всіх відношеннях не на праві сервітуту, а на підставі права власності. Внаслідок цього, якщо в одній особі поєднуються суб'єкт права земельного серві­туту і власник ділянки, дія сервітуту підлягає припиненню.

Відмова особи, яка володіла правом земельного сервітуту, від такого права є формою її добровільного во­левиявлення і є безумовною підставою припинення дії сервітуту [1].

Отже, слід зазначити, що після прийняття та введення в дію ЗК України, 16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс, що набрав чинності з 1 січня 2004 року. Нажаль, він містить ряд положень про земельні сервітути, яких немає в ЗК України. Йдеться про види земельних сервітутів, як емфітевзис і суперфіцій. Тому ці положення повинні бути внести й до ЗК України.Також потрібно встановтит чіткі обов'язкові вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту та урегулювати тонкощі підстав для скасування державної реєстрації земельного сервітуту.

Література:

1. Науково-практичний комента Земельного кодексу України / За заг. Ред В.В. Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004.- 643с.

2. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.A. Біркжова, Ю.О. Заіки. — К.: Істина, 2004. – 216с.

3. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». 2003. — 505 с.

Зуйков Володимир Ігорович,

студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник - к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

Дата добавления: 2015-05-23