ТЕМА 3. Влада 1 страница

1. Поняття, природа та риси політичної влади.

Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля.

= різновид соціальної влади, за допомогою якої реалізуються життєво важливі інтереси великих або впливових соціальних груп (класів, партій, націй)

= організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Саме влада визначає природу і стійкість політичної системи, виражає волю соціальних суб’єктів. Ця воля здійснюється як обов’язкова, публічна, що підкорює собі всіх членів суспільства. Влада забезпечує порядок, тобто приведення поведінки суб’єктів у відповідність з нормами та цінностями, необхідними для існування системи.

Х арактерні її риси:

- має суспільний характер

- домінування владної волі

- захищає інтереси великих груп людей (одного класу чи верстви населення, еліти)

- має особливий апарат управління (політичні інститути)

- має монополію на регламентацію життя суспільства, виявляється в процесі підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень

- має можливість впливу на суспільство та людей через право, переконання, авторитет, традиції, емоції, примус, маніпулювання, виховання

- має легітимність

Джерела політичної влади: = сила, = багатство, = становище у суспільстві, = організація, = знання та інформація

Буває:

= за правомірністю: легальна та нелегальна

= за засобами вирішення політичних завдань: державна (держава - найвища форма політичної влади), партійна, влада формальних та неформальних обєднань

Але, політична влада ширша ніж державна, вона має суб’єктів політичної влади:

-безпосередніх (народ, органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії)

-опосередкованих (профспілки, громадські організації тощо)

2. Коли і чому виникла влада?

Влада як історичне явище виникла ще у первісному суспільстві. Публічна влада первісного суспільства виражала і захищала інтереси всіх членів роду. З огляду на спільність інтересів та взаємодопомогу усіх членів роду: влада виникала в рамках роду на кровно-родинних зв'язках, члени роду не мали антагоністичних протиріч, не було відмінностей між їх правами і обов'язками, був відсутній апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада.

В психологічному плані влада виникає через схильність одних людей до володарювання, а інших до підкорення. Але політична влада існувала не на всіх етапах розвитку суспільства, оскільки в примітивному суспільстві не було необхідності регулювання проблем різних соціальних інтересів.

Політична влада виникає там і тоді, коли виникають соціальна нерівність, відмінність соціально-класових інтересів та власне держава як інститут об’єднання суспільства. Джерела політичної влади: = сила, = багатство, = становище у суспільстві, = організація, = знання та інформація

Держава є найвищою формою політичної влади, тобто причини виникнення держави є причинами виникнення політичної влади, а саме це чинники:

=Економічні (1. Перехід від споживчого господарства до виробничого 2. Три великі поділи праці: - відокремлення скотарства від землеробства; - відокремлення ремесла - відокремлення торгівлі 3. Зростання продуктивності праці, поява надлишкового продукту та приватної власності.)

= Соціальні (1. Розпад роду та виникнення патріархальної сім’ї 2. Поява суспільних антагонізмів та неспроможність суспільної влади врегулювати суспільні суперечності 3. Утворення спеціальної організації людей (публічної влади), що професійно здійснюють керівництво в суспільстві

= Психологічні (1. Схильність психіки людини до покори = Культурні (1. Духовний розвиток, поява релігії, письма)

3. Політична влада та її функції, як вони виявляються в сучасній Україні?

Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля. Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. - інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, полі­тичних партій та суспільних об'єднань на основі загальнонаціональних інтересів (владні структури намагаю­ться запобігати і долати конфлікти, бути конструктивними).

Регулятивна функція. - ре­гулювання життєдіяльності суспільства, здійснення політико-нормативного регулювання суспільного життя.

Мотиваційна функція. - формуван­ня мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різ­номанітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. - консолідація всіх елементів політичної системи - намагання не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство (з урахуванням характеру і тенденцій розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, виходя­чи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури). Якщо влада буде нездатна це зробити, то це може призвести до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. організації суспільного й політичного життя - постійне зміцнення політичної системи, безперервне оновлення та розвиток демократичних політичних інститутів, гарантованість та захист політичних прав та свобод громадян.

4. Основні концепції влади.

Політична влада- здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля.

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональ­на, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов’язується з виявленням соціально-політич­ної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor у перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем — сім’ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над люд­ською свідомістю та поведінкою.

Отже, велика різноманітність підходів до вивчення влади свідчить не тільки про великий інтерес у світі до проблеми влади, а й про надзвичайну складність її.

5. Теорія розподілу влади, її сутність та значення. Особливості прояву в Україні.

Державна влада – це політична влада, яка реалізується через державні органи за допомогою юридичних норм. Оскільки кожна людина при владі має схильність до зловживання ще Полібієм та в епоху Просвітництва (Ш.Монтеск’є, Д. Локка) пропонувалося встановити порядок, що виключав би можливість узурпації чи надмірної концентрації влади в одних руках, створював би умови контролю різними гілками влади.

Аспекти поділу: 1. поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які працюють не втручаючись у компетенцію один одного 2. поділ влади між соціальними верствами та групами шляхом їх пропорційного представництва в законодавчих органах 3. розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї і тієї самої гілки влади

Поділ влади передбачає розмежування предметів ведення та розподіл повноважень між органами держави на основі системи стримувань та противаг, яка перешкоджає надмірному зосередженню владних повноважень в одному державному органі (чи особі). Рівні за „політичним значенням” органи держ.влади об’єктивно прагнуть до абсолютної влади, і не отримуючи її, не дають цього зробити конкурентам. За допомогою „стримувань і противаг” забезпечується баланс гілок влади.

Державна влада єдина і водночас складається з різних гілок влади, які мають забезпечувати законні права та свободи, та утверджувати право.

В У. принцип поділу влади зафіксовано в Конституції УНР 1918., проголошено в Декларації про державний суверенітет У. 1990 р., та визначено в К.У. 1996 р. „єдиним джерелом влади є народ, що здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” (ст.5 К.). Президент як окремий інститут влади є главою держави. Законодавча влада здійснюється ВРУ - вищим представницьким органом, що видає закони і виступає як представник народу. Виконавча підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед ВРУ (Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи виконавчої влади). Судова – реалізується незалежними судовими органами загальної юрисдикції.

6. Чи можливо звести владу до одного тільки насильства? Якщо ні, то чому?

Влада іноді ототожнюється з її знаряддями — державою, політичною організацією суспільства, з її засобами — управлінням, а також із методами — примусом, переконанням, насиллям. Хтось прирівнює владу до авторитету, котрий має багато спільного з нею, але й відрізняється від влади принципово.

Немає також підстав ототожнювати владу з її методами — примусом та переконанням. Примушувати і переконувати можуть не тільки ті, хто володарює, а й підвладні. Наприклад, та чи інша політична організація (партія), що не входить до урядової коаліції, може змусити уряд до деяких поступок на свою користь, але ж від цього ця організація не стає владною.

Виходячи із вищезазначеного, можна дати таке тлумачення влади: у загальному розумінні — це здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів — волі, авторитету, права, насилля.

Однозначно влада не може бути зведена до одного тільки насильства, оскільки в ідеальному вияві це мистецтво управління, яке відбудеться як мистецтво тільки у випадку розумного, толерантного та доцільного управління.

7. Що означає легітимність політичної влади? Типи легітимності.

Легітимність політичної влади - визнання і підтримка, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими її структурами та інститутами = здатність політичної влади досягти суспільного визнання, виправдання обраного курсу. Вона має забезпечувати покору, згоду, політичну участь без примусу.

Існують різні погляди на це поняття, так: = ліберально-демократичний погляд – легітимна лише та влада, яка здобута законним способом = прагматичний погляд – легітимна та влада, яка здатна підтримувати в суспільстві спокій, стабільність, порядок незалежно від способу її здобуття.

Різні можливості політичних суб’єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Вперше принцип легітимності досліджував М.Вебер, він виділив 3 ідеальні типи:

- традиційний – існує звичай чи традиції норм коритися владі, віра у непорушність встановленого порядку (влада є божественно встановленою, та вищою від людської) – деякі країни близького Сходу: Йорданія, Ємен, Кувейт тощо

- харизматичний – віра в авторитет, надзвичайно виняткові особисті якості та велич політичного лідера. Слова та справи лідера мають ореол безгрішності (Наполеон, Ленін, Сталін, Гітлер), використовується під час революційних змін та необхідність спиратися на авторитет

- легально-раціональний – віра та підкорення законам, за якими обираються та діють представники влади, в раціональність формальних правил формування інститутів влади. Форма – конституційна держава.

етнічна легітимність – формування владних структур за національною ознакою (виникло у 20 ст.)

Легітимність влади оцінюється за: =рівнем примусу, необхідним для проведення політики = наявності спроб усунення уряду або його лідера = силою вияву громадянської непокори

8. Криза легітимності влади та проблеми її розв’язання.

Криза легітимності – зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їх ролей та функцій.

Криза може бути спричинена:

= нездатністю органів влади виконувати свої функції та корумпованість інститутів влади

= низькою економічною ефективністю влади

=неспроможністю уряду пристосуватися до динамічних змін

= суперечностями між загальними цінностями та інтересами владної еліти

= забороною політичних партій та незалежних ЗМІ

= обмеженням прав і свобод, брак механізмів захисту населення

= націоналізм, етнічний і регіональний сепаратизм у багатонаціональних державах

= втрата елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення гострих суперечностей, істотні розбіжності між гілками влади

Шляхи подолання кризи:

= підтримка постійних контактів з населенням

= проведення роз’яснювальної роботи щодо своїх цілей

= постійне оновлення законодавства відповідно до вимог часу

= врівноваження гілок влади

= виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь

організація контролю з боку громадських організацій за діяльністю всіх гілок влади

зміцнення демократичних цінностей у суспільстві

= подолання правового нігілізму населення, політичне виховання

9. Сучасні джерела легітимності політичної влади.

Основними джерелами легітимності влади, як правило, виступають основні суб’єкти: народ, уряд і зовнішньополітичні структури.

Джерелами влади є авторитет, харизма, сила, престиж, закон, багатство, знання, інтерес, таємниця

Для успішної реалізації влади елітою, необхідно, щоб люди які до неї входять володіли як політичною волею так і знаннями у сфері застосування влади. Воля робить владу активною. Знання наділяють владу передбачуваністю.

У психологічному плані влада виникає через природну схильність однієї частини до володарювання, іншої до підкорення.

В соціальному плані вона випливає з соціальної та ролевої неоднорідності суспільства, незадоволеності інтересів певних суспільних груп, необхідності їх узгодженості, поділу праці на управлінську та виконавчу.

Народ (маси) = делегує частину своєї волі політичній еліті, = засвоює зміст політичної волі еліти, погоджується з її наказами та виконує їх

Політична еліта = має право приймати рішення від імені всього народу, що регулюють суспільні відносини, = контролює поведінку мас через позитивні і негативні санкції = має престиж і певні привілеї.

При цьому політична еліта використовує всі наявні у державі ресурси

1.структурні: закони, суд, державний апарат, партійну дисципліну;

2.психологічні: страх, інтерес, переконання

3) матеріальні ресурси

10.Централізація та децентралізація влади. Наведіть приклади.

Проблема централізації/децентралізації влади є достатньо широкою, тому для більш структурованого викладу варто розглядати її у контексті аналізу особливостей форм державного устрою - територіально-організаційної структури держави, яка визначає порядок ділення країни на складові частини (штати, провінції, землі, кантони, області тощо), їх правовий статус, порядок відносин центральних і периферійних органів влади. Так, поділ форм державного устрою на централізовані і децентралізовані дозволяє проводити аналіз двох рівнів взаємодії державних структур:

По-перше, дозволяє з'ясувати характер взаємин між центральними і регіональними органами влади.

По-друге, визначає специфіку зв'язків між центральними і регіональними органами влади, з одного боку, і місцевою владою, з іншого.

У такому випадку стає зрозумілим, що політичні регіони посткомуністичних держав відрізняються ступенем централізації/децентралізації (концентрації/деконцентрації) влади та способом її функціонування.

Однак зазначені вище характеристики не дозволяють вказати на всі особливості та характеристики пострадянських держав. Для цього варто застосувати критерії визначення рівня деконцентрації влади у пострадянських державах, що виділяє К. Мацузато:

1)конституційний статус;

2)виборність обласних і районних голів і мерів;

3)виборність обласних і районних депутатів населенням чи делегування цих депутатів з нижчих органів влади;

4)існування регіональних чи місцевих бюджетів, чи наявність консолідованого загальнонаціонального бюджету;

5)призначення обласних і районних голів і мерів зверху чи ні; їх призначення з місцевих кандидатів чи ні;

6)кар'єрні вподобання регіональних еліт (їх поведінка у скрутні часи своїх регіонів);

7)функціонування інститутів, що управляють державною власністю, включаючи приватизацію.

Є ще принаймні кілька переваг від посилення ролі місцевого самоврядування. Одна з них – створення передумов для ліквідації корупції. Нинішня централізація влади концентрує і економічні та бізнесові потоки, спрощує зв’язок бізнесу і влади, робить такий зв’язок практично невідворотним, звідси робить неможливими принципи демократії, прав і свобод людей, того, що є серцевиною європейської демократії.

11.Які існують шляхи досягнення влади? Особиста думка.

Історично відомі такі шляхи завоювання, досягнення політичної влади: політична реформа; політична революція; контрреволюція; мілітаристський спосіб; різного роду політичні перевороти. Спосіб здобуття влади зумовлює всю подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади.

- Політична реформа - перетворення, зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюються в основному без змін основ існуючого ладу.

Політична реформа передбачає еволюційний розвиток суспільства і його інститутів влади. Вона являє собою певний крок, етап прогресивного перетворення.

- Політична революція - це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади, здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

- Контрреволюція- це боротьба поваленого класу, соціальної групи або прошарку, які сходять з історичної арени, як їхнє реагування на революційну практику.

- Мілітаристська форма досягнення влади являє собою захоплення політичної державної влади за допомогою воєнної сили. Це можливо як шляхом завоювання країни ззовні, так і за допомогою застосування воєнної сили всередині країни.

Формою захоплення влади за участю військових є різні політичні перевороти. Ця участь може бути активною, а в разі вдалого перевороту - пасивною.

- Політичні перевороти - форма насильницької або ненасильницької зміни політичної влади, в результаті якої політичне управління країни переходить до рук нових політичних сил.

- Військова змова - форма встановлення влади військовими, яка не обмежена законами, спирається на воєнну силу і виражає насамперед інтереси військовослужбовців, усього військово-промислового комплексу.

12. Первинні і вторинні суб’єкти влади, їх характеристика.

Суб’єкти влади умовно поділяють на первинні і вторинні.

= первинним суб’єктом є народ – носій суверенітету і єдине джерело влади.

Основними суб’єктами є великі групи населення, об’єднанні спільністю корінних інтересів і цілей, неосновними – етнічні групи, релігійні громади тощо.

= вторинними суб’єктами – малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи приватних інтересів, тощо.

Суверенним суб’єктом політичної влади є громадянин, наділений правами та обов’язками.

Сукупним (колективним) носієм є сама політична система суспільства.

Об’єкти політичної влади – явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики:

= суспільство, класи, етноси, групи, індивіди

= усі сфери суспільного життя (економічна, духовна, соціальна, науково-технічна, тощо суспільство загалом)

Певні суб’єкти і об’єкти влади можуть мінятися місцями в залежності від обставин і ролі.

13.Політична еліта в Україні: особливості формування.

В Укр.. завжди існувала проблема нац. Політ. Еліти, здатної розв’язувати державотворчі завдання у конкретній істор. Ситуації. У 20ст.

Комуністичний режим знищив навіть соц грунт для відтворення нац. еліти ЇЇ роль у тогочасному суп-ві викнувала номенклатура. Від початку державного відродження Укр.. до других парламентських виборів правляча еліта формувалася з різних прошарків колишньої номенклатури, а також ж частково з націонал-демократичної опозиції. Еліта того періоду була ідеологічною, бо її діяльність скеровувалась не на здійснення, а на розв’язання необхідності реформ. Цю еліту змінила технократична, рекрутована з промислово –підприємницьких кіл та прагматично зорієнтованих політиків. Ідеологічна та технократична укр. Еліти вважаються квазіелітою, оскільки їм не вдалося провести позитивних, соціальних перетворень. Отже, процес формування справжньої еліти тільки розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні тільки розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні пов’язана з іменами Донцова та Липинського. Донців виділяє “Ініціативну меншість”(еліту) та “пасивний чинник нації”(народ). Еліта не тільки формулює певну ідею, а мобілізує народ на її здійснення. Концепція національної аристократії Липинського виходить з того, що націю творить активна серед етнографічної єдності група, що об’єднує всіх навколо політ. цінностей.

14. Політична влада в сучасній Україні, її характеристика та особливості. Особиста думка.

К. У. визначено, що У. є суверенною, демократичною, правовою, державою з республіканською формою правління (парламентсько-президентська республіка). Згідно ст.5 К.У. носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Ознаками демократичної політичної влади є = реальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принципів виборчого права: змагання та конкуренції), = поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 к), = верховенство закону, = проголошення „дозволу всього, що не заборонено законом”, = ідеологічний та конституційний плюралізм, багатопартійність тощо

Визначені К. політичні права та свободи – забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, пов’язані з її участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, зокрема К. передбачено: = право брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, обирати і бути обраними, рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; = право на об 'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у профспілках; = на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій; = право на звернення = право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо

У. переживає складний період конституційного реформування, розбалансованості гілок держ. влади, тому розвиток її демократії залежить від можливості ефективної реалізації цих прав, а саме спрямованості державної політики на забезпечення належного рівня життя людини; стабільності політичних структур; належного рівня політичної культури в су­спільстві.

15. Основні різновиди політичної влади. Наведіть приклади.

Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособова (у стосунках між друзями, між подружжям тощо). Соціальна влада проявляється в політичній і неполітичній формах. Політична влада взаємопов'язана з іншими видами соціальної влади, причому всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види соціальної влади виділяються залежно від сфери поширення і методів володарювання.

Економічна влада означає контроль над ресурсами, що мають вартісне вираження власністю, над матеріальними цінностями.

Адміністративно-примусова (політична влада у вузькому значенні) передбачає опір на силові ресурси і означає контроль за людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили.

Духовно-інформаційна - культурна, релігійна, влада ЗМІ. Особливого значення у сучасному суспільстві набули ЗМІ, оскільки виступають основним каналом впливу на масову аудиторію. О.Тоффлер визначив владу ЗМІ в сучасному суспільстві таким чином: вона дозволяє досягти поставленої мети, мінімально витрачаючи ресурси влади, дозволяє перетворити супротивників у союзників.

16. Концепція влади М. Вебера, її актуальність.

Після Французької революції 1848 року світ поглинула ідея лібералізму, якою захопилися дуже широкі маси населення. Всьому світові стало зрозуміло, що народжується суспільство абсолютно нового гатунку, яке базується на абсолютно нових ідеях. Ця трансформація і перехід від феодальних відносин до капіталістичних не були несподіванкою для людства. Капіталізм органічно народився і поступово поглинув усі сфери життя людей. Вебер виявився реальним очевидцем його розвитку як пануючої ідеології, тому він на власному досвіді міг зробити багато висновків з приводу цього явища. Саме природу виникнення капіталізму Вебер і прагне дослідити в своїй праці. Вивчаючи цю проблему він переконується, що хоча капіталізм і має глибоке історичне підґрунтя, але його активний розвиток в 20 ст. не був історичною закономірністю. Скоріше, він став наслідком поєднання багатьох історичних факторів в окремо взятому регіоні (в Європі), а цей симбіоз спрямував розвиток цілого континенту в русло практичного капіталізму. Власне, «Протестантська етика» і скерована на те, щоб розкрити ту, на його думку, найважливішу сукупність передумов, які сформували той суспільний лад, який зараз домінує. До Вебера було ще декілька видатних праць на цю тему, які намагалися пояснити деякі аспекти тогочасного суспільного життя. Але Вебер найефективніше дослідив саме культурно-духовні аспекти новоєвропейських капіталістичних відносин. Цим він багато в чому суперечив марксовому баченню первинності економічних відносин у становленні всього нового.

Значення творчості

По-перше, вчений створив якісно нову цілісну, самодостатню і несуперечливу соціологічну систему. По-друге, у її побудові він використовував якісно новий підхід до суспільства: не як до природного елементу, ідеалістичному інституту чи результату виробничої діяльності, а як до самобутньої частини світу, що розвивається за своїм особливим, унікальним законам. По-третє, він висунув тезу про те, що суспільство розвивається в результаті постійної боротьби і згоди його членів. По-четверте, М. Вебер вперше застосував новий соціологічний метод - концепцію ідеального типу - найважливішого інструменту для препарування соціуму. По-п'яте, заслуговує уваги концепція державного устрою вченого, в основі якої соціологічна категорія панування, також детально і переконливо їм розроблена.

17. Влада і власність, їх єдність і взаємообумовленість, як вони виявляються в Україні?

Влада – здатність, право, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу…); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

Власність – історично зумовлена суспільна форма володіння, користування та розпорядження матеріальними та нематеріальними благами, яка виражає суспільні та виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання цих благ.

Дата добавления: 2015-05-23