Соціальна мобільність: сутність, види

Механізм дії соціальних законів.

Механізм дії соцiального закону являє собою сукупність ланок, ланцюгів явищ, процесів, дій, взаємодій, відношень, пов'язаних між собою випадковими чи необхідними зв'язками, залежностями, через які реалізується той зв'язок, що його даний закон виражає. Одні з них сприяють його реалізації, інші - гальмують чи спотворюють її. Зрозуміло, зі зміною цих ланок, ланцюгів змінюється сам механізм дії З. с., що істотно впливає на його дію, а через неї — і на сам цей закон. Тоді він може отримувати повний чи обмежений простір реалізації, виявляти повною чи неповною мірою всі потенції тієї причини, що через себе виражає, трансформує.

Механізм дії закону впливає також і на форми його вияву, які не тотожні формі його існування (нею є об'єктивний зв'язок). Що ж до форм вияву З. с., то ними можуть бути події, факти, потреби, інтереси, тенденції і т.д. Щодо тенденційного вияву закону, то він стосується, як правило, заг. З. с., що є законами динаміки, розвитку і містять у собі результуючу масових дій, завдяки чому ці закони перетворюються на масивні закономірності — тенденції. Закон — тенденція — дуже складне утворення. Він характеризується тим, що: 1) виражає статист, (масовий) зв'язок та його спрямованість; 2)відбиває у собі більш-менш стійке, послідовне наближення змін масового явища, процесу до певного усталеного стану; 3) ніколи не реалізується повністю, бо виступає як необхідність, що пробиває собі шлях через масу випадковостей; 4) може мати як заг. цивілізаційний, глобальний, так і конкретно істор. характер і не є законом окремих випадків; 5) є внутрішнім фактором руху, змін, розвитку масивних соціальних систем, підсистем, сукупностей; 6) має здатність повторюватися за умов, коли залишається можливість його детермінації схожою на попередню масовою дією, завдяки чому він може набувати пульсуючого вияву (згасати — відроджуватися, посилюватися — послаблюватися.

Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна.Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в інший. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна.

Оскільки вертикальна мобільність спостерігається в будь-якому суспільстві, а між прошарками повинні існувати якісь шляхи, по яких індивіди переміщаються нагору або вниз із одного прошарку в інший, згідно П. Сорокіну, існують канали соціальної циркуляції, найважливішими з яких учений вважає такі: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації.

Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов'язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними "сходинками". Вивчення параметрів міжпоколінної мобільності є дуже важливим для встановлення фактора відкритості — закритості суспільства. У закритих суспільствах міжпоколінна мобільність майже неприпустима, адже у ньому існують жорсткі перепони між верствами, які подолати дуже складно. До таких суспільств, опираючись на теорію Е. Гідденса, можна віднести рабовласницьке, кастове і станове суспільства. Що стосується класового суспільства, то в ньому міжпоколінна мобільність зустрічається дуже часто, оскільки переміщення з соціальної групи в іншу є відкритими і бажаним. Проте, як вказує, П. Сорокін, розкриваючи основні принципи вертикальної мобільності, немає суспільств абсолютно закритих, які б не допускали вертикальної мобільності взагалі, так і не має абсолютно відкритих суспільств.

Дата добавления: 2015-05-23