Управління фінансами як основний напрямок державної політики

Характеристика складових фінансової політики (бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна, страхова, амортизаційна, митна політики, політика щодо управління фінансами).

Основні складові фінансової політики держави такі:

1. Бюджетна політика – діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави (включно з податками і податковими пільгами, санкціями, бюджетними стимулами у вигляді дотацій та субвенцій), визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і подат­кових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формую­чи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення частки податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ста­вок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, те­риторій, груп населення сприяє зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритет­них галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

3. Грошово-кредитна політика — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики. Грошово-кредитна політика забезпечує економіку повноцінною та стабільною національною валютою, регулює грошовий обіг відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання за низького рівня інфляції і безробіття та сприяє залученню кредитних інституцій до фінансування інвестиційних проектів.

4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних пла­тежів або певний митний режим. Митна політика може реалізовуватися у фор­мі протекціонізму (політики, спрямованої на захист та стимулювання розвитку вітчизняної економіки) і вільної торгівлі (політики, спрямованої на скасуван­ня обмежень).

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її пла­тоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за ра­хунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку актив­ної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі ме­тоди регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалі­зації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб'єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політики, систему пільг та санкцій.

Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.

Фінансова політика сама по собі не може бути поганою чи хорошою, вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства.

Управління – це цілеспрямована діяльність, пов'язана з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних цілей та результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій.

Управління фінансами – це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами розрізняють об'єкти та суб'єкти управління.

Об'єктами є різноманітні види фінансових відносин; суб'єктами виступають ті

Об’єкти: фінанси підприємств, державні фінанси;

Суб’єкти управління фінансами – організаційні структури, які здійснюють управління – фінансові державні органи, фінансові відділи підприємств та ін.: (Рис. 2)

1) Органи стратегічного управління;

2) Органи оперативного управління.

Дата добавления: 2015-05-23