Місцеві фінанси у фінансовій системі України

Місцеві фінанси — це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як власних, так і делегованих.

Як система місцеві фінанси складаються з таких 7 елементів:

1. Видатки:

за економічним призначенням:

—поточні або адміністративні;

—розвитку (капітальні, інвестиційні); залежно від завдань, фінансуються:

—на фінансування власних повноважень;

—на фінансування делегованих повноважень; за функціональним поділом:

—обов'язкові, тобто видатки, спрямовані на виконання обо'язкових завдань, покладених на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабі всієї країни;

—факультативні.

2. Доходи:

за економічною природою:

—власні - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик;

—передані - це доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня;

—закріплені - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі. Це особливо слід підкреслити, оскільки в літературі радянського періоду вони фактично ототожнювалися;

—регульовані - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються Законом "Про Державний бюджет", а також їх визначено БКУ. Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня;

за джерелами надходження:

—податкові;

—неподаткові - платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), доходи за рахунок кредитів та позик, а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

3. Способи формування доходів:

—місцеві податки і збори;

—частки загальнодержавних податків;

—комунальні платежі;

—доходи від майна та землі, що належить місцевій владі;

—доходи комунальних підприємств;

—кредити;

—комунальні позики;

—трансферти.

4. Місцеві фінансові інститути:

—громадські послуги;

—самостійні місцеві бюджети;

—комунальна форма власності;

—позабюджетні валютні, цільові фонди;

—фінанси комунальних підприємств.

5. Суб'єкти:

—територіальні громади;

—міські, селищні, сільські ради;

голови міст, селищ і сіл;

—обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації;

—обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі ради;

—Рада Міністрів АРК;

—Верховна Рада АРК;

—Міністерство фінансів України;

—Кабінет Міністрів України;

—Верховна Рада України.

6. Об'єкти:

—фінансові ресурси у фондовій формі;

—фінансові ресурси у нефондовій формі.

7. Взаємовідносини:

—між суб'єктами системи;

—між місцевими фінансами та іншими ланками фінансової системи держави.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Саме з видатків слід розпочинати аналіз фінансових систем цих органів влади. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визначаються способами формування їх. Важливою складовою вчення про фінанси місцевих органів є дослідження способів формування доходів, виявлення закономірностей розвитку таких способів.

Аналіз засвідчує, що в способах формування доходів місцевих органів влади є певні закономірності, властиві всім країнам, в економічній системі яких функціонують фінанси місцевих органів влади.

З видатками, доходами та способами формування доходів тісно пов'язане функціонування певних фінансових інститутів. Дослідження цих інститутів, виявлення закономірностей становлення та розвитку їх є також важливою складовою вчення про фінанси місцевих органів влади. Під інститутами в системі місцевих фінансів, з одного боку, слід розуміти сукупність норм права, звичаїв, традицій, культурних зразків. З іншого — це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем.

Окреслимо основні форми впливу місцевих органів влади. їхніх фінансів на економіку та соціальну сферу держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту. Через ці системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом. Це дає можливість забезпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеве самоврядування, як і держава, є інститутом, який надає громадські послуги. По-четверте, місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання. Забезпечення економічного зростання — це також одна з форм соціально-економічного регулювання. По-п'яте, форми впливу на економіку та соціальну сферу пов'язані з виконанням делегованих (агентських) повноважень центральної влади. У цій сфері — проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного нагляду і державної реєстрації та ін. У цій сфері місцеві органи влади є продовженою на місцях рукою центральної влади.

56. Поняття, роль, класифікація державних цільових фондів.

Державний цільовий фонд — форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб із визначених джерел, які мають цільові призначення.

Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Історично цільові фонди з'явилися раніше бюджету, як єдиного державного фонду грошових ресурсів. Це були спеціальні фонди або особливі рахунки. Кількість їх постійно коливалася, більшість мали тимчасовий характер і разом із виконанням намічених цілей ліквідовувалися.

Велика кількість фондів сприяла розпорошеності коштів, послабленню контролю за їх використанням, і тому з'явився бюджет як джерело фінансування потреб держави, пов'язаних з виконанням нею головних своїх функцій: втручання в економіку, управління, соціального захисту населення та оборони.

В колишньому СРСР державний бюджет поглинув і об'єднав в собі цільові фонди і став єдиним і найбільшим централізованим фондом державних ресурсів, що на певних етапах було доцільним, але з часом перестало відповідати потребам розвитку країни. В умовах дефіциту коштів бюджет виявився неспроможним профінансувати всі потреби держави. І тому почався зворотний процес відокремлення від державного бюджету спеціальних фондів, в першу чергу, з чітко визначеними доходними джерелами. Першим фондом, який був відокремлений від бюджету, став Пенсійний фонд.

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:

1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення, або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

- спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);

- добровільні внески і пожертвування;

- позики;

- кредити;

- направлення коштів із бюджету.

Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як відносно стабільний, так і тимчасовий характер.

Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди можуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв’язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається у часі з їх надходженням, а по-друге, доходи від інвестицій є додатковим джерелом фінансування витрат відповідного фонду.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Управлінські структури мають відповідні права й обов’язки щодо використання фондів, визначені законом.

Загалом принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

- відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

- відрахування до фондів є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

- витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

Класифікація:

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:

- державними;

- місцевими.

В залежності від напрямків використання існують фонди:

- економічні (Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Фонд охорони праці, Фонд розвитку та захисту конкуренції, Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств);

- соціальні (ПФ, ФСС);

- науково-дослідні;

- страхові;

- міждержавні та інші.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допомоги країнам Східної Європи.

Дата добавления: 2015-05-23