Суть та необхідність перестрахування

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Першою професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншуранс» (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1880 році — Мюнхенське перестраховувальне товариство. У Росії товариств, які здійснювали виключно перестрахування, було два: «Товариство російського перестрахування» і «Допомога». Перше з них, створене у 1885 році, виконувало значні перестраховувальні операції. У 1910—1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

Потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин:

- Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

- Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

- Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково).

Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією.

Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Функції брокера на страховому ринку:

- представлення клієнта;

- консультування;

- ведення переговорів;

- розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

Головна функція перестрахування — вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).

Допоміжні функції:

1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

2. Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

3. Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж З—5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити ці коливання на певний період, скажімо на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.

4. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.

Види перестрахування:

Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування — це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета — передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на рицку перестрахування.

Пропорційне перестрахування (відоме також як квотне перестрахування - від. англ. "quota share") — перестрахування, за якого перестраховик приймає "на себе" квоту - певну частку (у відсотках) у кожному полісі, що підписує страховик, а потім у тій самій пропорції розділяє (зі страховиком) усі страхові премії та збитки. Власні можливості страховика можуть дозволити йому підписати у страховому полісі ризик до, скажімо, 1 млн. грн., але купуючи пропорційне перестрахування, він зможе подвоїти чи потроїти цю межу.

Наприклад, страхова компанія може придбати пропорційну угоду з 50% розподілом часток, в цьому випадку вона буде розділяти з перестраховиком половину усіх збитків (і премій). У випадку угоди з 75% розподілом, страховик передасть 3/4-ті усіх втрат (збитків) і премій.

У практиці пропорційного страхування використовують договори:

Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70% премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.

Договір ексцедентного перестрахування ґрунтується на тому, що перестраховик бере на себе зобов'язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику. В договорі передбачається кількість лімітів, які можуть бути передані перестрахувальнику.

Квотно - ексцедентний договір поєднує засоби двох уже названих.

Портфель за такими договорами перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (ліміт) у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.

Непропорційне перестрахування (перестрахування на основі есцеденту збитку, або престрахування на основі Excess of Loss) "спрацьовує" лише у випадку, якщо (і коли) збитки, від яких страждає страховик, перевищують певну межу (власне утримання або пріоритет цедента).

Приклад цього типу угод на перестрахування може бути таким: страховик у випадку будь-яких втрат готовий прийняти на себе збитки до 1 млн. грн. и купує "прошарок" (layer) перестрахування розміром 4 млн. грн. понад 1 млн. За таких умов, якщо стається страховий випадок зі збитком 3 млн., страховик виплачує весь збиток страхувальнику, а потім покриває 2 млн. коштами, отриманими від перестрахувальника. У цьому прикладі страховик буде нести також і всі втрати, що перевищують 5 млн., якщо він не придбав додатковий "прошарок" розміром, скажімо, 5 млн. грн. понад 5 млн.

Угоди на перестрахування зазвичай діють 12 місяців, після чого страховик та ведучий перестраховик провадять обговорення умов можливого продовження (це звичайно для страховика і перестраховика мати відносини, що продовжуються багато років).

Одначе, перестраховка може бути придбана і на базі кожного окремого полісу, в цьому випадку вона відома як факультативне перестрахування.

В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона (цедент) передає повністю або частково страховий ризик (або групу ризиків) іншій стороні — перестраховику, котрий в свою чергу бере на себе зобов'язання відшкодовувати цеденту відповідну частину страхового покриття.

За способом взаємозобов'язань цедента та цесіо-нарія договори перестрахування бувають:

1. Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Пере-страховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.

2. Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика.

3. Факультативно-облігаторні договори перестрахування — це договори "відкритого покриття".

За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестрахо-вику, а також у визначенні їхнього розміру.

Перестраховик зобов'язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах.

Дата добавления: 2015-05-23