Різновиди соціального зв'язку

Тема 4. СОЦІАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКИ ТА ВІДНОСИНИ

У найбільш загальному значенні "суспільство", а рівноцінно - "соціальна система" - розуміється як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних елементів (індивідів, груп, інституцій) і відносин (зв'язків) між ними, тобто два компоненти: соціальний склад - набір елементів, які становлять дане суспільство, і набір зв'язків цих елементів – розмаїття соціальних зв'язків всіх складових соціальної системи. Таким чином, соціальний зв'язок є другим компонентом суспільства. Це свого роду суспільні скрепи, які утримують суспільні елементи (рис. 1).

Рис. 1

Поняття соціального зв'язку є одним із основних категорій соціології. Загалом під соціальним зв'язком розуміють сукупність залежностей, взаємин, зв'язків між людьми. Виділяють кілька груп факторів, які визначають (окреслюють) наявність соціальних зв'язків: природні (або біологічні), які задаються спадковими ознаками людини, психологічні (почуття спільності, характер раціональних установок, які визначають звички, традиції, норми, правила поведінки), соціально-інституційні (які регламентують соціальні зв'язки та відносини, визначаючи порядок дії соціальних суб'єктів).

Щодо класифікації соціальних зв'язків, то вони бувають: формальними (котрі набувають чинності у регламентації юридично закріплених норм, правил, законів) та неформальними (які діють стихійно і не мають при цьому формальної обов'язковості, юридичного закріплення), колективними та особистісними, прямими та опосередкованими, міцними та слабкими тощо.

Основою формування соціального зв'язку є безпосередній контакт, який потім переростає в більш широкий опосередкований зв'язок між людьми. Поступово в процесі спілкування із всієї сукупності розмаїття взаємодій формуються сталі соціальні зв'язки, які на основі раціонально-чуттєвого сприйняття взаємодіючих осіб набирають певних форм, які характеризуються певною поведінкою цих взаємодіючих осіб. Будь-які відносини між людьми починаються з будь-яких взаємин у просторі, із взаємного спостереження та встановлення факту того, що одна особа володіє певними рисами, особливостями, які зацікавлюють іншу особу. Основною ознакою соціальної дії виступає суб'єктивне осмислення особою можливих варіантів поведінки людей, які вступають з нею у взаємодію.

Коротко оглянемо механізм формування та розвитку соціального зв'язку.

Найбільш проста та доступна схема диференціації соціального зв'язку була виведена польським соціологом Яном Щепанським. Схематично її можна подати так:

Психологічний контакт. Спостереження особою певних рис іншої особи пробуджує інтерес до їх пізнання. Інтерес - це перший елемент психічного контакту. Взаємна зацікавленість базується на тому, що ми усвідомлюємо: ця особа може бути корисною для нас, для задоволення наших потреб. Взаємна зацікавленість створює елементарний психологічний контакт. Але він не створює зв'язку, а є умовою і необхідним елементом зв'язку.

Соціальний контакт. Психологічний контакт може перетворитися на соціальний, якщо суб'єкти зустрічаються і починають постійно взаємодіяти один з одним, досягають обміну цінностями (чи це слова, чи предмети, чи ситуація, котрій ми приписуємо особливе значення).

Соціальні дії. Соціологічні категорії "соціальна дія", "соціальні відносини", "соціальні взаємодії" займають особливе місце у структурі соціологічних знань. З ними пов'язано розуміння динаміки людського суспільства - його функціонування, зміни та розвитку. Вони є і основними константами при вивченні та описі діяльності людини в сучасному суспільстві, її самореалізації. Початок дослідженню проблем соціальної дії був закладений відомим німецьким соціологом М. Вебером, який сформулював вихідні положення теорії соціальної дії. В подальшому цією проблемою займався американський соціолог Т. Парсонс. В основі його теорії лежить схема елементарної соціальної дії: діюча особа - ситуація - умови, які включають мету дії та нормативи. Крім того вся сукупність соціальних дій описується та ідентифікується (згідно з теорією Т. Парсонса) "точкою відліку", згідно з якою і визначається тип, характер, різновид, цінність вибору соціальної дії. Тому орієнтацією дії індивіда можуть слугувати:

? прийняті загальні правила або специфіка ситуації;

? соціальні характеристики або особисті якості іншого індивіда (професія, статус, стать, вік тощо);

? потреби індивіда;

? характеристика ситуації;

? баланс особистих та колективних інтересів.

Насамперед, соціальними діями будемо називати ті дії, які мають метою викликати зміну поведінки, установок, прагнень індивіда. Слід відрізняти поняття "поведінка" і "дія".

Поведінка - це реакція організму на внутрішні і зовнішні подразники; вона може бути інстинктивна, неусвідомлена, але може бути і усвідомлена, з намірами, і осмислена. Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи та процесу соціалізації. У поведінці проявляються соціальні якості людини, її культура, погляди, фізіологічні особливості, ставлення до себе та оточуючих.

Діями називаємо усвідомлену поведінку, комплекс вчинків, спрямованих на досягнення певної мети, і ті, які пов'язані з вибором засобів, методів, що забезпечують досягнення мети. Таким чином, соціальні дії - це певна система дій, засобів, методів, за допомогою яких особа чи група намагається змінити поведінку іншої особи або групи.

За своїм характером всі дії, спрямовані на зміну поведінки, можна поділити (за різними критеріями поділу) на категорії негативного примушення та позитивного переконання. Негативне примушення переважно проявляється в різного роду заборонах, наказах, санкціях, суть яких - репресія щодо небажаної поведінки. Позитивне переконання засноване на дії стимулів, які викликають бажану поведінку без різного роду репресій. Крім того, дії можуть мати характер репродуктивності (відтворювання), а це: підтримка традицій, дотримання правил, соціальний контроль; вияв творчості та розвитку (винахідництво, інновації, впровадження); скасовування, усунення. Із цих категорій виникає безліч систем засобів зміни поведінки. На основі системи соціальних контактів розвивається взаємодія. Це систематичне, постійне здійснення дій, метою яких є виклик певної реакції з боку партнера. А також і взаємна реакція на дії і реакцію партнера. Йде обмін діями, і вони характеризуються координацією та стійкістю інтересу.

Таким чином, взаємодія – це взаємосполучені системи дій, між якими виникає причинова залежність.

Соціальні взаємодії Під соціальними взаємодіями в соціології розуміють спілкування або форму соціальної комунікації, що являє собою систему соціальних дій двох і більше осіб або спільностей. Ця категорія виражає характер змісту між людьми та соціальними групами як носіїв різних видів діяльності, які розрізнені за соціальними позиціями і соціальними ролями. Це і система свідомих дій індивідів одне до одного, яка базується на взаємних очікуваннях відповідної поведінки, що складаються в конкретних умовах місця та часу. Це і зв'язки, які опосередкують та контролюють зміст та характер взаємних дій. Такого типу дії опосередковують взаємність. Сам механізм взаємодії являє собою систему: "суб'єкти, які виконують ті чи інші дії - зміни, викликані цими діями - вплив цих змін на інших суб'єктів - обернена реакція індивідів, на яких була спрямована дія". При цьому завжди циркулює процес передачі-отримання інформації, її сприйняття (реакція) та усвідомлення, а також реакція на реакцію.

Соціальні залежності. Подальшою, вищою системою у структурі соціального зв'язку є поняття соціальної залежності. Залежність соціальна - це елемент соціального відношення. Це складна система, коли між елементами виникає певна залежність, що витікає із характеру елемента, ("що пов'язує?"), та із характеру обов'язків ("яким чином?"). "Об'єкт А залежить від об'єкта Б" означає: об'єкт А у своїх початкових діях повинен зважати на існування об'єкта Б, з його колом прав, обов'язків, функцій, що існування Б створює певні рамки для дій А. Поняття залежності відіграє в соціології велику роль у тому разі, коли аналіз залежності виступає основою встановлення законів, необхідних, суттєвих зв'язків.

Соціальні відносини. Система взаємодій індивідів та груп приводить до утворення стійких соціальних відносин, під якими розуміють відносно стійкі зв'язки між людьми та соціальними групами. Соціальні відносини - це певна система, до якої входять: система обов'язків, нормованих функцій, які партнери повинні обов'язково виконувати у відношенні один до одного. Тобто, це система нормованих взаємодій між партнерами. Але жодна стійка, організована група не може існувати без "відносин", тобто без певних обов'язків у відношенні один до одного. Тільки виконання нормалізованих дій (функцій, ролей) гарантує появу внутрішньої організації групи. Багато в чому в соціальному зв'язку між людьми велике значення має регуляція взаємовідносин - система критеріїв, стандартів, завдяки яким людина оцінює ефективність соціального зв'язку, а також система контролю за тим, щоб правила гри виконувалися. Це все є підставою формування соціального інституту та інституційного зв'язку. А поведінка людини в суспільстві значною мірою має інституційний характер, тобто регулюється соціальними нормами. Соціальні відносини можуть бути короткочасними і довготривалими, і при цьому можуть змінюватися (зміцнюватися або розпадатися) із зміною цінностей партнерів, їх установок на характер відносин.

У соціологічній теорії сформувалася достатня кількість теорій соціальної взаємодії, де з різних позицій пояснюється природа соціальних відносин, зокрема:

? теорія соціального обміну (Дж. Хоманс), ідея якої полягає у тому, що люди між собою взаємодіють один із одним на основі власного досвіду, зважуючи можливі винагороди та затрати;

? теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер), де домінантою у поведінці людей один до одного і предметів навколишнього середовища виступає символіка, знак;

? психоаналітична теорія (3. Фрейд), за якою міжособистісні взаємодії перебувають під глибоким впливом понять та конфліктів, засвоєних та пережитих у ранньому дитинстві;

? рольового наслідування (Е. Гофман), за якою соціальні ситуації ототожнюються із театром, драматичними спектаклями, де люди - це діючі актори.

Вивчаючи природу соціального зв'язку, слід розглянути його структурні компоненти - соціальну дію та соціальну діяльність. Ці поняття використовуються багатьма суспільними науками. В соціологічному аспекті - це специфічна людська форма активного ставлення до оточуючого соціального середовища в плані його зміни та перетворення. Діяльність визначається як система (комплекс) послідовних, логічно обумовлених, усвідомлених дій, які мають суспільний продуктивний характер.

Залежно від характеру ставлення людини до оточуючого світу та взаємодії її з іншими людьми (критерії поділу), соціальна діяльність поділяється на безліч різновидів. Стосовно характеру спрямованості та існуючих систем цінностей - на позитивну та негативну, законну - незаконну, моральну - аморальну. Залежно від її значення та ролі соціального розвитку - продуктивну (творчу) та репродуктивну (відтворюючу). Більш детальний поділ визначає матеріально-перетворюючу (господарську, трудову) діяльність, політичну, комунікативну, пізнавальну та ін. Згідно з її соціальними формами - індивідуальну, колективну, масову. Будь-яка свідома цілеспрямована соціальна діяльність включає в собі: інтерес, мету, засіб, результат (так би мовити система координат дії) і сам процес діяльності.

Одними із перших, хто науково окреслив природу соціальної дії та діяльності, були М. Вебер та Т. Парсонс. М. Вебер розчленував три основних типи дії: афективні (з метою вираження емоцій), традиційні (засновані на тривалій звичці індивіда і здійснюються, як правило без осмислення) та раціональні, які в свою чергу розподіляються на цілераціональні (інструментальні, за яких діяч оцінює корисність самої мети) та ціннісно-раціональні ("абсолютні", не порівняльні) дії. Згідно з теорією Т. Парсонса, головною ознакою соціальності в діях є не об'єктивні причини та наслідки, а наявність суб'єктивного смислу дії. Іншими словами, соціальна дія – це поведінка, керована смислом, якого діячі надають предметам та людям. Тут присутні і потреба, і мотивація до дії, і мета, і засоби, і ситуація, символи, цінності.

Більш складна форма соціальної дії - соціальні взаємодії - виступають у соціальному просторі у трьох основних варіантах: соціальні відносини, соціальні інститути та соціальні спільності.

2. Соціальні інститути

Як відомо, соціальні відносини - основний елемент соціального зв'язку, який забезпечує стійкість, згуртованість груп. Суспільство не може існувати без соціальних зв'язків та взаємодій. Особливу роль відіграють взаємодії, які забезпечують задоволення найбільш важливих потреб суспільства чи індивіда. Ці взаємодії інституціоналізовані (узаконені) і володіють стійким, самооновлюючим характером.

У повсякденному житті соціальні зв'язки досягаються саме через соціальні інститути, іншими словами, – через регламентацію регулювання взаємовідносин; чіткий розподіл (функцій, прав, обов'язків учасників взаємодії та регулярність їх дії. Відносини тривають так довго, як довго його партнери виконують свої обов'язки, функції, ролі. Щоб забезпечити стійкість соціальних відносин, від яких залежить буття суспільства, люди створюють своєрідну систему закладів, установ, що контролюють поведінку їх членів. Передаючись із покоління до покоління, норми та правила поведінки і діяльності в різних суспільних сферах ставали колективною звичкою, традицією. Вони спрямовували спосіб мислення та спосіб життя людей у певне русло. Всі вони з часом інституціювалися (установлювалися, закріплялися у вигляді законів та установ). Все це сформувало систему соціальних інститутів - базисний механізм регулювання суспільства. Саме вони виводять нас на розуміння суті людського суспільства, його складових елементів, ознак та стадій еволюції.

У соціології існує немало трактувань, визначень соціальних інститутів.

Соціальні інститути - (від лат. Institutum - установа) - історично установлені форми організації спільної діяльності людей. Поняття "соціальний інститут" запозичено із юридичної науки, де воно визначає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини.

Соціальні інститути - це і відносно стабільні та інтегровані (історично сформовані) сукупності символів, вірувань, цінностей, норм, ролей та статусів, завдяки яким управляються різні сфери соціального життя: сім'я, економіка, політика, культура, релігія, освіта та ін. це - свого роду, потужні інструменти, засоби, що допомагають боротися за існування та успішно виживати і окремій особі, і суспільству в цілому. їх призначення - задовольняти важливі суспільні потреби групи.

Найсуттєвішою рисою інституційного зв'язку (основа соціального інституту) є обов'язковість, зобов'язання дотримуватися відведених індивіду обов'язків, функцій, ролей. Соціальні інститути, а також організації в системі соціальних зв'язків не що інше, як свого роду скрепи, на котрих тримається суспільство.

Першим, хто започаткував термін "соціальний інститут" та ввів у науковий обіг і розробив відповідну теорію, був Г. Спенсер, англійський соціолог. Він вивчив та описав шість типів соціальних інститутів: промисловий (економічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-церемоніальні), церковний (релігійний), домашній (сімейний). Будь-який соціальний інститут, за його теорією, – це стійка структура соціальних дій.

Одну з перших спроб пояснити природу соціального інституту у "вітчизняній" соціології зробив професор Ю. Левада, трактуючи його як центр (вузол) діяльності людей, який зберігає свою стабільність протягом певного часу і забезпечує стабільність всієї соціальної системи.

У науковій літературі існує багато трактувань та підходів до розуміння соціального інституту. Часто він розглядається як сталий комплекс формальних та неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності.

Соціальні інститути - це організовані об'єднання людей, які виконують певні соціально значимі функції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання своїх соціальних ролей в рамках цінностей, взірців поведінки.

До нього, входять:

? певна група людей, які виконують суспільні функції;

? організаційний комплекс функцій, які виконують окремі особи, члени групи від імені всієї групи;

? сукупність установ, організацій, засобів діяльності;

? деякі соціальні ролі, особливо важливі для групи, – тобто все, що націлено на те, щоб задовольнити потреби і регулювати поведінку людей.

Наприклад, суд – як соціальний інститут - виступає як:

? група людей, які виконують певні функції;

? організаційні форми функцій, які виконує суд (аналізує, судить, розбирає);

? установи, організації, засоби функціонування;

? соціальна роль судді або прокурора, адвоката.

Однією з необхідних умов появи соціальних інститутів є певні соціальні потреби, котрі завжди виникали, існували та видозмінювалися. Історія розвитку соціальних інститутів показує постійну трансформацію інститутів традиційного типу в сучасний соціальний інститут. Для традиційних (у минулому) інститутів характерні жорсткі ритуали, циркуляри, століттями овіяні традиціями, а також родинними зв'язками та відносинами. Історично першими провідними інститутами були рід та сімейна община. Далі з'явилися інститути, які регулювали відносини між родами, – інститути обміну продуктів (економічні). Згодом з'явилися так звані політичні інститути (регулювання безпеки народів) та ін. У житті суспільства протягом історичного розвитку домінували ті чи інші соціальні інститути: вожді племен, рада старшини, церква, держава і т. ін.

Інститути повинні організовувати спільну діяльність людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб.

Кожний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, які забезпечують досягнення цієї мети, набором соціальних позицій, ролей, типових для даного інституту, системою норм, санкцій, стимулів. Ці системи обумовлюють нормованість поведінки людей, всіх суб'єктів соціальної дії, узгоджують їх прагнення, встановлюють форми, способи задоволення їх потреб та інтересів, розв'язують конфлікти, на певний час забезпечують стан рівноваги в рамках того чи іншого суспільства.

Процес утворення соціального інституту (інституціоналізації) досить складний і довготривалий, складається з кількох послідовних етапів:

Будь-який інститут має функції та коло завдань у суспільному житті, які мають різний характер, але основні з них - це:

? створення можливості членам групи задовольняти свої потреби;

? регулювання дії членів групи в певних рамках;

? забезпечення стійкості суспільного життя.

Кожна людина користується послугами безлічі структурних компонентів соціальних інститутів, вона:

1) народжується і виховується в сім'ї;

2) навчається в школах, установах різного роду;

3) працює на різних підприємствах;

4) користується послугами транспорту, житла, розподілу та обміну благ;

5) черпає інформацію з газет, ТВ, радіо, кіно;

6) реалізовує своє дозвілля, використовує вільний час (розваги);

7) використовує гарантії безпеки (міліція, медицина, армія) і т. ін.

Впродовж життя, задовольняючи свої потреби, особа включається в мережу соціальних інститутів, виконуючи в кожній свою певну роль, обов'язок, функції. Соціальний інститут є символом порядку та організованості в суспільстві. Люди, протягом історичного розвитку, завжди прагнули інституціоналізувати (регламентувати) свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами в різних сферах діяльності, тому за родом діяльності соціальні інститути поділяються на:

- економічні - ті, які займаються виробництвом, розподілом, регулюванням благ, послуг (задовольняючи потреби в здобуванні та регулюванні засобів існування);	Господарські, торгові, фінансові об'єднання, ринкові структури, (система власності)
- політичні - які задовольняють потреби в безпеці та налагодженні соціального порядку і пов'язані з встановленням, виконанням, підтримкою влади, а також утворення, регулювання моральних, правових, ідеологічних цінностей, підтримка сформованої соціальної структури суспільства;	Держава, партії, профспілки, інші громадські організації
- виховні та культурні - які створені для забезпечення розвитку культури (освіти, науки), передачі культурних цінностей; у свою чергу вони поділяються на: соціокультурні, виховні (механізми та засоби морально-етичної орієнтації, нормативно-санкціонуючі механізми регуляції поведінки на основі норм, правил), суспільні - всі інші, місцеві ради, церемоніальні організації, добровільні об'єднання, що регулюють повсякденні міжлюдські контакти;	Сім'я, наукові інститути, художні установи, організації, культурні заклади
- релігійні - які регламентують відносини людей із релігійними структурами, вирішуючи духовні проблеми та проблеми сенсу життя;	Церковнослужителі, обряди
- шлюбу і сім'ї - котрі задовольняють потреби у відтворенні роду.	Відносини родинності (батьківства, шлюбності)

Така типологізація не є повною та єдиною, але включає основні з них, які окреслюють регулювання основних суспільних функцій. Однак стверджувати те, що всі ці інститути відділені - не можна. В реальному житті їх функції тісно переплітаються.

Щодо економічних соціальних інститутів, то економіка як соціальний інститут має складну структуру. її можна уявити як сукупність більш конкретних інституційних елементів виробництва, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інституціоналізованих секторів економіки: державного, колективного, індивідуального, як сукупність елементів економічної свідомості, економічних нормативних установлень та економічних відносин, організацій та установ. Економіка як соціальний інститут виконує ряд функцій:

? розподільча (підтримка та розвиток форм суспільного поділу праці);

? стимулююча (забезпечення посилення стимулів до праці, економічної заінтересованості);

? інтеграційна (забезпечення єдності інтересів працюючих);

? інноваційна (оновлення форм та організацій виробництва).

Залежно від формалізації та легалізації соціальних інститутів вони поділяються на: формальні і неформальні.

Формальні - ті, в яких функції, засоби, методи дій знайшли вираз [ у формальних правилах, нормах, законах, мають гарантію стійкої організації.

Неформальні - ті, в котрих функції, засоби, методи дій не знайшли виразу у формальних правилах, нормативах тощо (група дітей, які граються на подвір'ї, тимчасові групи, клуби за інтересами, мітингуючі групи).

Розмаїття суспільних відносин та багатогранність людської природи видозмінюють як структуру соціальних інститутів, так і динамізують їх розвиток (відмирання, ліквідація одних, поява інших). Соціальні інститути, постійно розвиваючись, змінюють свої форми. Джерелами розвитку є внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні) чинники. Тому сучасний розвиток соціальних інститутів відбувається за двома основними варіантами:

1) виникнення нових соціальних інститутів у нових соціальних умовах;

2) розвиток та вдосконалення вже сформованих соціальних інститутів.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості чинників (умов), серед яких:

? чітке визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;

? чітке дотримання виконання функцій кожним членом соціального інституту;

? авторитетність та престиж в очах суспільства;

? безконфліктність включення та подальшого функціонування в системі суспільних відносин.

Проте може настати така ситуація, коли зміни соціальних потреб не знайдуть відображення в структурі та функціях соціального інституту, і в його діяльності може виникнути дисгармонія, дисфункція, що виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначені функцій, зниженні його соціального авторитету.

Дата добавления: 2015-05-23