Расовоантропологічна школа

Соціальний дарвінізм

Іншою ланкою натуралістичного напряму в соціології був соціальний дарвінізм. Тоді як органіцизм орієнтувався в основному на пошук зовнішніх аналогій між організмом та суспільством, соціальний дарвінізм, що також виник під впливом біологічної науки, намагався використати її внутрішні закони. Джерелом даного напряму слугувало безпосередньо вчення Чарльза Дарвіна про боротьбу за існування. Вчення Дарвіна про природний добір стимулювало перенесення біологічних законів на розуміння суспільства. Соціальний дарвінізм поставив у центр досліджень проблему соціальних конфліктів та міжгрупової боротьби, що викликані протилежністю потреб, інтересів, засобів.

Найвідомішими представниками соціального дарвінізму були Уїльям Беджгот - англійський політик, економіст, соціолог, Людвіг Гумилович - австрійський юрист, соціолог, Альбіон Смоул - американський соціолог.

Суть їхнього вчення зводиться до натуралізації соціального, визначення природного відбору і боротьби за існування як головних соціальних детермінант, аналізу соціальних конфліктів та суперечностей у їхньому контексті. Боротьба за існування трактувалася як основний закон соціальної еволюції (коли в процесі відбору виживають найбільш пристосовані), а інтереси, біологічні потреби особи - це рушійна сила розвитку суспільства.

Виникає, таким чином, протидія потреб, інтересів, поведінки в групі між індивідами, а тому виживають ті групи, спільності, в яких зберігається рівновага між новаціями, традиціями, різними процесами. Кожна група намагається підкорити собі іншу, панувати над нею, і ця боротьба становить зміст соціального життя.

Першими групами були орди, які вели війни. Переможці знищували переможених, використовували їх як рабів, підданих, експлуатували їх. Згодом виникали держави як знаряддя для закріплення своєї влади і панування над переможеними. Інститут держави - це апарат насильства, продукт боротьби груп.

Історія не знає прикладу, де б держава не виникла без насильства, а причина боротьби – матеріальні потреби, намагання задовольнити їх за рахунок багатства інших і засобів існування інших.

Ось таким приблизно є логічний ланцюжок дії теорії соціального дарвінізму.

Контрольні запитання:

1. Натуралізм в ранній соціології.

2. Органіцизм Г. Спенсера та принципи соціального дарвінізму.

У руслі натуралістичного напряму соціології виникає расовоантропологічна школа. Це – не стільки науковий, скільки спекулятивний напрям, основа якого - не наукове осмислення проблем людини та раси, а використання науки для ідеологічних цілей. Концепції расовоантропологічної школи засуджені наукою, але їх вивчення необхідне з міркувань моралі. (Основний принцип цих концепцій - визначення расового фактора як вирішальної ознаки в історичному процесі. Це – проголошення біологічної і культурної відмінності рас, виведення їхньої ієрархії, визначення "вищих" та "нижчих" рас. На основі цього розрізнення в історії мали місце трагічні факти проведення ідеології та практики боротьби за збереження "чистоти раси", проти змішування рас як причини деградації суспільства.

Одним із основоположників даної теорії був французький філософ Жозеф Гобіно (1816-1882). Основні причини розвитку суспільства він вбачав у расових особливостях народів, вважаючи, що соціальні інститути, культура походять від расових, біологічних особливостей.

Згідно з твердженнями основоположників расовоантропологічного напряму, цивілізація розвивається лише тоді, коли її очолює біла раса, як історична раса. Саме їй притаманні монополія на розум, силу, красу, інтелект, енергійність, здатність внутрішньої і зовнішньої організації, почуття гумору, хоробрості, мужність. Згідно з твердженням

Ж. Гобіно, "арійці" - це раса володарів. Представники ж "жовтої" раси - низькорослі, темні, без фантазії, це - раса "природних купців".

Французький соціолог Ж. де Лапуж висував расовий фактор як вирішальний чинник історії. Він розрізнював "вищі" та "нижчі раси". "Арійська" є найвищою расою, елітарним елементом суспільства - згідно з так званим "Законом знищення допоміжних рас" (залежно від пристосування).

Інший теоретик цієї школи - англійський політик Х'юстон Чем- берлен (прихильниками його були Вільгельм II та А. Гітлер). Його найвідоміша праця - "Основи XIX ст.". Європейська цивілізація, за цим вченням, – це вершина розвитку людської культури, завдяки саме нащадкам "арійської раси", корінним жителям північної Європи. Джерелами європейської цивілізації виступали три різновиди культури: давньогрецька (запозичено філософію, поезію, мистецтво); римська (держава, громадянство, право, власність); іудейська релігія (християнство). На цій основі нібито було створено неперевершену культуру, цивілізацію. Ця "пронаукова" теорія свідчить про вульгарність та відсутність здорового глузду у науковому пошуку.

Дата добавления: 2015-05-23