Поняття та типи груп тиску. 1 страница

Поняття авторитарного режиму

Авторитарний – спосіб правління що базується на сильній виконавчій владі. Тоталітарний: на пануванні політичної еліти над суспільством та особою) переважно силовими засобами, збройним насильством).

Залежно від цілей виокремлюють різні види авторитаризму: Стабілізаційний - забезпечує збереження існуючого ладу Революційний – спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку.

Авторитарний режим є не настільки різким у реакційних проявах як тоталітарний. Він поєднує риси як тоталітарного так і демократичного режимі, тому може бути перехідним. Найчастіше у процесі модернізації тоталітарного суспільства встановлюють авторитарний режим, так як держави намагаються створити передумови для демократизації суспільства не встигають одразу відпрацювати механізми демократичної влади. Ліквідація тоталітарного режиму може здійснюватися „зверху” сильною авторитарною владою, яка поступово впроваджує основні демократичні засади: ринкову економіку, багатопартійність, плюралізм в усіх сферах життя, реальний розподіл влади. Навіть при встановлені та використанні демократичних методів управління можуть зберігатися елементи авторитаризму.

Цей період розвитку держави називають перехідним періодом, наприклад, він притаманний військовим політ.режимам де внаслідок переворотів, влада перейшла до військових, їх чиновників, а також для країн, що утворилися після розпаду СРСР. Разом з тим, політологи вважають, що У. від тоталітаризму відразу переходила до демократії мінуючи авторитарний режим. Хоча, на мою думку, більше авторитаризмом був період після незалежності У. (особливо „кучмізму”) - до прийняття К.1996 р. (що проголосила демократичні засади) та Помаранчевої революції. Саме авторитарна влада започатковувала перетворення, які тривають і сьогодні: демократ., економічні (лише на початку 2006 отримано статус ринкової економіки), конституційну, політичну, адміністр.-територіальну.

70. Поняття сучасної та античної демократії.

Термін демократія - „влада народу” відомий з Давньої Греції і у той час означав певну форму самоврядування громадян у містах-полісах (від грецьк. «народ», «влада»). Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії, і сьогодні С.Д. демократія значно відрізняється від А.Д., яка визначає перевагу особистих прав над суспільними, плюралізм в усіх сферах та неминучість конфлікту інтерсів, зокрема:

Ø щодо форм Д.= А.д. – лише безпосередня пряма Д. (участь у прийнятті рішень на міських зборах, та у здійсненні правосуддя чи роботі державних установ – шляхом жеребкування. Можна було зайняти одну і ту ж посаду лише на 1 рік 1 раз протягом життя); = С.д. – пряма (референдуми) та представницька (народ делегує повноваження обраним, що виражають його інтереси та приймають рiшення вiд його імені);

Ø щодо масштабів Д. = А.д. – маломасштабна поширюється тiльки на даний поліс «мiсто-державу»; =С.д. поширюється на складнi i необмеженi за розмiрами нацiональні чи багатонацiональнi держави;

Ø щодо інтересів = А. д. – моністичне уявлення що суспiльний інтepec поєднаний з iнтересами особи; = С.д. – визначає множинність інтересів i можливість виникнення конфлiктiв як норми суспiльного життя;

Ø щодо плюралізму = А.д. –вимога одностайності при прийнятті рішень, вольнодумство, фракційність засуджувалися та каралися остракiзмом - відлученням від громади, в Афінах на 10 років = С. д. – полiтичний плюралiзм i поєднання пра­ва бiльшостi на прийняття рiшень iз за­хистом права меншостi та окремого iн­дивiда на власну позицію;

Ø щодо особистих прав = А.д.– Особа «розчиняється» в громадi, її свобода ототожнюється з членством у громадi. С. д. – визнає автономність особи i захист її персональних прав

щодо громадянства = А.д. – вузьке, засноване на принципі ексклюзивності – лише корінне населення чоловічої статі даного полісу = С.д. існують різні принципи набуття громадянства (за народженням, внаслідок репатріації, натуралізації, оптації)

71.Тоталітаризм як історичний і політичний феномен. Ознаки тоталітарного політичного режиму.

Тоталітаризм = насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче) –=політ. режим, в якому здійснюються повний контроль і сувора регламентація з боку держави над суспільством і особами переважно силовими засобами. Особистість цілком підкорено владі. Перші погляди Т. є в теорії Геракліта, Платона, Гегеля, Ж.Руссо. Термін запровадив Мусоліні для визначення фашизму в Італії.

Ознаки тоталіт. режиму:

- Концентрація влади в руках одного лідера чи партії, усунення народу від прийняття політичних рішень

- одна партія, що підтримує тоталітарну владу та партійний апарат і переплітається з державним апаратом

- управління за допомогою репресивних заходів, насильництва та терору

- одна офіційна загальнообов’язкова ідеологія, що доводить необхідність Т. режиму, заборона плюралізму

- підпорядкування владі інформаційного простору (лише за її дозволом), тотальний контроль за ЗМІ, встановлення цензури

- жорстке переслідування будь-якого супротиву та особистих думок, виправдовування будь якого насильства

- держава у власних інтересах розвиває культуру, мистецтво, освіту, контролює релігію, приватне життя людей

- обмежено свободу пересування, вибір професії тощо

- правові норми і закони приймаються на користь правлячої верхівки, хоча формально декларуються як призначені для народу; (заборонено все крім прямо дозволеного законом)

- відсутня правова захищеність людей, можуть застосовуватися насильство, примушення та навіть терор;

- економічною основою держави є велика власність – державна, суспільна, монополістична, не допускається самоврядування на місцях, відсутні елементи громадянського суспільства

72. Причини виникнення тоталітаризму.

Виникнення тоталітарних режимів 20-го століття було обумовлено рядом таких обставин:

1. Наростання могутності ідеологій. Тоталітаризм передбачає встановлення в якості обов'язкової однієї, єдиної ідеології. У ситуації запеклої боротьби політичних доктрин на початку 20-го століття, перемога однієї з них збільшувала ймовірність встановлення ідеологічної монополії.

2. Ломка структури традиційних і мінливих товариств. Тоталітаризм виникає на руїнах колишнього соціального укладу. Нової інтегрує силою, при цьому, стає тотальна ідеологія. Звалилися склепіння царської Росії і кайзерівської Німеччини дозволили на випаленої хаосом землі збудувати цитаделі страхітливою сили, яких не знала Історія - радянський і нацистський тоталітаризм.

3. Криза релігії, науки. Реконструкція суспільства (що є метою тоталітаризму) передбачає, передусім, реконструкцію свідомості людини. Однак народженню нових стереотипів поведінки і сприйняття повинно передувати очищення свідомості людей від старих орієнтацій - від їхніх духовних "точок опори". Нігілізм, скепсис, атеїзм блискуче впоралися з цим завданням. Феномен вождізму (непорушний атрибут тоталітарного суспільства) також пов'язаний - через посилення ефекту натовпу - з втратою традиційної системи самообмеження і самодисципліни.

4. Загальна мілітаризація міжнародних відносин. Після першої світової війни - здавалася тоді апофеозом механізованого винищення народів - кожна держава вважало за необхідне перетворити себе у фортецю, нащетинилися всіма доступними засобами знищення. Однак адекватна рівню тодішніх загроз військова мобілізація суспільства вимагала принципових змін в організації продуктивних сил. Найкращим чином із цим завданням впоралися СРСР з його тотальною централізацією економіки і нац.Германія з олігархічною напіввійськової організацією економічної сфери

73. Позитивні та негативні характеристики демократії.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Основними ознаками демократичного політичного ре­жиму є наявність конституції, яка закріплює повнова­ження органів влади й управління, механізм їх форму­вання; визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них. Для демокра­тії характерними є вільна діяльність політичних і гро­мадських організацій, обов'язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери грома­дянського суспільства, економічний та політичний, ідео­логічний плюралізм.

За демократії політичні рішення завжди альтернатив­ні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції є допоміжними. Демократії властива зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і ко­лективним, але завжди має раціональний характер. Демо­кратичний режим характеризують високий рівень сус­пільного самоврядування, переважаючий консенсус у від­носинах між владою й суспільством. Одним із головних принципів демократії є багатопартійність. У політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє аль­тернативні політичні програми й рішення, висуває своїх претендентів на роль лідера.

За демократії держава функ­ціонує заради громадян, а не навпаки, існують умови для подальшого розвитку громадянського суспільства. Демо­кратія і в політичному, і в загальнолюдському розумінні є магістральним шляхом, своєрідним ідеалом майбутньо­го розвитку суспільства та людської цивілізації загалом.

74.Політичні режими в Україні протягом ХХ століття.

Тоталітарний режим виникає в кризових ситуаціях, породжених необхідністю форсувати модернізацію суспільства, де існує, з одного боку, значна частина знедоленого населення й інтелектуалівмаргіналів, з іншого — могутні владні, технічні, психологічні можливості мобілізації мас для виходу з даної ситуації.

Для тоталітарного режиму характерні такі ознаки: тотальний контроль держави над усіма сферами суспільства; монополізація влади в руках однієї партії, котра цілкомпідпорядкована вождеві; повне панування однієї ідеології, терористичний поліцейський контроль; мілітаризація суспільного життя і знищення громадянського суспільства; проголошення принципу органічної єдності держави і народу; панування воєнної або планової економіки.

75.Умови та напрямки трансформації недемократичних політичних режимів в демократичні.

Умови трансформації залежать від міри підготовки суспільства до політичних, економічних та ідеологічних змін, а саме:

Ø Тривалості недемократичних режимів і ступенем знищення проявів приватної власності та громадянського суспільства

Ø Рівня політичного та економічного лібералізму

Ø Рівня догматизму еліти та її відданості старому режиму, чисельності нової еліти, та наявності у неї політичної волі до здійснення рішучого переходу до демократії

Ø Міри консолідації суспільства навколо ідеї трансформації

Ø Доступності ресурсів, фінансово-економічним становищем країни

Ø Характеру відносин з міжнародною спільнотою

Науковці виділяють напрями трансформації:

= 1-5 р. – політичне перетворення та економічна стабілізація ( закладення основ демократії, вільна преса, політичний плюралізм, кінець поліцейської системи, усунення невиправданого держконтролю, лібералізація цін і припинення дотацій, стабілізація грошової одиниці)

= 3-10 р.- політична стабілізація та економічні перетворення (нові К. та виборчі закони, демократичні вибори, децентралізація управління регіонами, стала демократична коаліція, законодавча база власності та підприємництва, мала та середня приватизація, демонополізація, становлення банківської системи, поява нового класу власників і підприємців, торговельні преференції та доступ до ринків, іноземні інвестиції)

= 5-15 р. – закріплення політичних перетворень та стабільне економічне піднесення (стабільні політичні партії, політична та правова культура, незалежні суди, велика приватизація, сформоване капіталістичне лорбі, культура підприємництва, значні іноземні інвестиції, вступ до провідних міжнародних організацій.

76. Особливості сучасного політичного режиму в Україні. Труднощі посткомуністичної трансформації.

Україна подолала початковий процес перехідного періоду, після отримання незалежності, набула атрибути державності, згідно К. є суверенною, демократичною, правовою, соціальною державою. Ознаками демократичноїдержавиєреальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принципів виборчого права), поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, ідеологічний та конституційний плюралізм, визнання місцевого самоврядування, юридична рівність громадян, гарантії прав меншо­cтi та запобiгання сва­вiллю бiльшостi

На шляху посткомуністичної трансформації вона пройшла перехідний період політичних, економічних, соціальних, духовних криз. В сучасному періоді одночасно є риси притаманні різним політичним режимам, зокрема авторитарного = незважаючи на зміни К., залишаються широкi повноваження виконавчих органів (останнім часом часто говорять про „ручне” управління уряду) = законодавчо не визначено принцип реальної вiдповiдальностi керiвникiв органів полiт. вла­ди за наслiдки своєї роботи. автократичного = залишається обмеженим коло осiб, що здiйснює реальну полiтичну владу (до складу парт.списків останніх виборів включено мало нових облич, багато родичів, „кумів”) тоталітарного = залишається впевненiсть великої частини полiтикiв i адмiнiстративних кадрiв у власнiй непогрiшимостi. = партії нетерпимi до полiтичного iнакомислення.= догматизм, примiтивiзацiя полiтичної куль­тури. Анархічного = конфронтацiя влад­них структур, особливо під час переходу до парламентсьско-президенствої республіки та конституційної реформи= тривають дискусії між Президентом, ВРУ, Урядом щодо розподілу повноважень охлократичного: незважаючи на те, що влада декларує залучення фахівців, зявляються нові обличчя, які працювали до 2004 р. і не обовязково були висококомпетентними. Необхідно в подальшому працювати над впровадження демократичних стандартах в усіх сферах суспільного життя.

Науковці виділяють напрями посткомуністичної трансформації, яку у т.ч. пройшла У.:

= 1-5 р. – політичне перетворення та економічна стабілізація (закладення основ демократії, вільна преса, політичний плюралізм, кінець поліцейської системи, усунення невиправданого держконтролю, лібералізація цін і припинення дотацій, стабілізація грошової одиниці)

= 3-10 р.- політична стабілізація та економічні перетворення (нові К. та виборчі закони, демократичні вибори, децентралізація управління регіонами, стала демократична коаліція, законодавча база власності та підприємництва, мала та середня приватизація, демонополізація, становлення банківської системи, поява нового класу власників і підприємців, торговельні преференції та доступ до ринків, іноземні інвестиції)

= 5-15 р. – закріплення політичних перетворень та стабільне економічне піднесення (стабільні політичні партії, політична та правова культура, незалежні суди, велика приватизація, сформоване капіталістичне лорбі, культура підприємництва, значні іноземні інвестиції, вступ до провідних міжнародних організацій.

ТЕМА 6. Політичні партії та партійні системи

77. Партія як політичний інститут, визначення та еволюція політичних партій.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь в її здійсненні.

Кожна партія має свою ідеологію, політичну платформу, методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат, розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки.

Головна мета їх діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Свої програмні цілі проводять в життя через розгалужену ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну діяльність. Політичні партії забезпечують зв’язок між народом та представницьким механізмом правління. Через партії Уряд звертається до мас за підтримкою, а маси критикують керівництво і висувають до нього вимоги.

Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують, причинами їх виникнення є необхідність захисту соціально-класових, національних, релігійних, регіональних, інших інтересів, а також мета досягнення влади шляхом виборів.

Німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди еволюції партій

1. XVI—XVII ст. в Європі - аристократичні гуртки, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти;

2. XVIII—XIX ст. - політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя;

3. ХІХ—ХХ ст. формування сучасних масових партій.

78. Основні ознаки та функції політичних партій.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь у її здійсненні.

Ознаки політичних партій:

- є носіями певної ідеології або особливого бачення світу і людини;

- мають певну тривалість існування та організаційну структуру

- шукають народну підтримку та добровільно об’єднують людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного;

- прагнуть завоювання та утримання політичної влади, здійснюють вплив на неї;

- Представляють і захищають у політиці інтереси певних верств і груп суспільства.

Функції політичних партій:

- Боротьба за владу, її використання або контроль над нею;

- Представництво, виявлення, формування та обґрунтування соціальних інтересів відповідних верств та груп;

- Політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому, політичне виховання суспільства в цілому або певної його частини;

- Формування та добір кадрів для партії, державних структур та різних громадянських організацій;

- Розробка та здійснення політичного курсу, створення ідеологічних доктрин

- Формування громадської думки.

- Соціальна інтеграція (узгодження інтересів політичних сил, пом’якшення конфліктів)

79. Критерії класифікації політичних партій. Типи політичних партій.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь у її здійсненні.

Їх зміст і сутність розкриваються через класифікацію, в основу якої покладені різні критерії: соціальна природа, ідеологічна спрямованість, принципи організації, форми і методи правління тощо: - за соціальною природою: партії, що виражають інтереси: = окремих класів (буржуазні, робітничі, селянські тощо); = окремих соціальних верств та гуртів (інтелігенції, дрібної буржуазії); = кількох класів та соціальних гуртів (політичні партії, на основі соціально-визвольних рухів). - за ставленням до прогресу: радикальні, консервативні, реформістські, реакційні, революційні - за ставленням до прогресу: радикальні, консервативні, реформістські, реакційні, революційні

- за ідеологічним спрямуванням: = ідейно-політичні або світогляд­ні, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами (комуністичні, соціалістичні, фашистські, ліберально-демократичні); 2) прагматичні або партії виборчої кампанії для мобілізації більшої частини електорату для перемоги на виборах.

- за принципами організації = кадрові партії – невелика кількість професійних політиків та привілейоване фінансування = масові партії залучають більшу кількість членів для фінансування діяльності за допомогою членських внесків; = партії, з формально визначеними принципами членства (статут, умови вступу до партії, партійна дисципліна); = партії, з відсутнім інститутом офіційного членства (належність через голосування за її кандидатів на виборах) = парламентські партії.

Політична наука виокремлює такі типи партій­них систем, кожна з яких відображає конкретні особли-зості певного суспільства:

— однопартійна (в країні є одна правляча партія, а ді­яльність інших не допускається);

— домінантна (з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протя­гом десятків років);

— двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпли-зовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу);

— трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жо­дна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

— чотирипартійна, або двоблокова (відзначається на­явністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

— партійна система обмеженого (поміркованого) плю­ралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опо­зиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коа­ліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

— партійна система крайнього (поляризованого) плю­ралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентно­го конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідео­логічне розмежування між ними);

— атомізована партійна система (не передбачає необ­хідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення.

80. Місце політичних партій у політичній системі суспільства.

Політична партія у політичній системі суспільства є важливим і необхідним елементом здобуття, впливу та здійснення політичної влади. Вона є тим інститутом політичної системи, що акумулює і виражає політичні інтереси тих чи інших суб’єктів політики, які спрямовані на здобуття або утримання державної влади, крізь призму їхніх ідеологічних засад.

Роль та місце політичних партій у політичній системі суспільства ґрунтовно розглянув один із найвпливовіших політологів сучасності — французький теоретик М. Дюверже. Аналізуючи ці проблеми, М. Дюверже розглядає два головні питання: по-перше, наскільки політичні партії демократичні, тобто наскільки вони реально виражають і обстоюють інтереси і сподівання широких мас; по-друге, який режим є демократичнішим: партійний чи безпартійний? Даючи відповідь на перше питання, М. Дюверже підкреслює, що організація сучасних політичних партій багато в чому не відповідає демократичним принципам. Внутрішня структура цих партій в основних рисах є автократичною та олігархічною.

81.Сутність і типи партійних систем. Основні фактори їх формування.

Партійна система = система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. = частина політичної системи, у широкому розумінні є повною єдністю існуючих у суспільстві політ. інститутів, норм, свідомості і відносин, у вузькому – системою політ. інститутів, що беруть участь у здійсненні політ. влади.

Є класифікація партійних систем на основі загальносистемних характеристик: =Стабільні та нестабільні; = Функціонуючі у нормальній та надзвичайній обстановці; = Альтернативні та не альтернативні; = Наднаціональні, загальнонаціо-нальні, локальні, регіональні; = Альтернативні; = Поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; = Молоді та з тривалою історією.

На основі комплексної класифікації партійних систем, такі типи: Однопартійна; Двопартійна; Неальтернативні, багатопартійні; Двоблоковані, багатопартійні; Ситуація відсутності партійної системи; Багатополюсна система багатопартійної роздробленості; Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних партій.

В У. політичний плюралізм і багатопартійна політ. система закріплені К., статус політичних партій в Законі “Про об’єднання громадян”, виборчому законодавстві

На формування типу політичної системи впливає виборча система. М.Дюверже сформував „3 соціологічні закони впливу”:1. Пропорційна виборча система – веде до партійної системи з численними партіями, що мають жорстку внутрішню структуру і не залежать одна від одної; 2. Мажоритарна виборча система голосування в два тури (абсолютної більшості) зумовлює появу партійної системи, до якої належать кілька партій, що мають гнучкі позиції і прагнуть до взаємних контактів і компромісів; 3. Мажоритарна виборча система голосування в один тур (відносної більшості) породжує партійну систему, що характеризує суперництво двох партій

82. Політичні партії і громадські організації.

Політична партія – це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основне її призначення - політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Головна мета діяльності - захист соціально - політичних інтересів певних груп населення.

Існування та функціонування суспільно - політичних об’єднань - характерна ознака будь-якого демократичного суспільства.

Діяльність громадських організацій та рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації і рухи не мають жодних владних повноважень; вони відрізняються від політичних партій тим, що не мають на меті оволодіння державною владою.

Громадські організації – масові об’єднання громадян для здійснення цілей, які сягають у далеку перспективу. Ухвалюють статут, а їх підрозділи мають чітко визначену структуру.

Громадські рухи на відміну від громадських організацій також мають масовий характер, але створюються переважно для реалізації ближчих цілей, а тому можуть бути структурно не оформлені і об’єднувати багато організацій з різною соціально-політичною орієнтацією. Як правило, вони не завжди складаються з однодумців, тому можуть включати групи, що об’єднуються лише на короткий час з тактичних міркувань („Наша Україна”)

Існують форми та об’єднання, які поєднують ознаки громадських організацій та рухів (народний фронт, патріотичний фронт)

83.Опозиція і її роль в політичному житті. Значення опозиції в сучасній Україні.

Опозиція – (з лат. протиставлення) протидія, опір певній політиці, політичній лінії чи дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому

= легальна форма протистояння, протидії певної соціальної чи політичної групи чи партії офіційному курсові. = угрупування партій чи парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Вона бореться за владу, чи за вплив на неї чи за симпатії виборців.

ЇЇ роль:

- обмежує монополію влади, є необхідною їй противагою,

- контролює владу з боку суспільства за допомогою критики і гласності

Буває конструктивною та деструктивною:

Конструктивна – критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, співпрацює з владою в рамках загальнонаціональних інтересів

Деструктивна – перетворює критику влади на мету і засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою

Опозиційною фракцією Ю.Тимошенко було проголосовано закон „Про КМУ” з метою підтримки у першому читанні проекту закону „Про опозицію”

84. Політичні партії правої та правоцентристської орієнтації в Україні. Сучасний стан.

Головною є ідея розбудови незалежної української держави, якій підпорядковуються інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). Партією правого спрямування оголошує себе партія влади - правляча партія Регіони У., яка виражає інтереси крупного національного капіталу, виступає за парламентсько-президентську форму державного правління, поступову реалізація федеративного принципу державного устрою, Єдність у розмаїтості. За проведення адміністративно-територіальної реформи. За використання російської мови.

85. Політичні партії центристської спрямованості в Україні. Сучасний стан.

Намагалися уникнути політичної крайностиі левізни та націоналізму (Аграрна,НДП, Ліберальна, Соціал-демократична тощо) Мета: соціально орієнтована економіка, здоровий прагматизм щодо участі у міжнародних організаціях, розвиток всіїх форм підприємницької діяльності, усунення адміністративного диктату.

Партією центристського спрямування оголошує себе БЮТ, яка перейшла зараз в опозицію

86.Політичні партії лівої орієнтації в Україні. Сучасний стан.

Партії лівої орієнтації за парламентсько-президентську республіку, судову реформу та боротьбу з корупцією, демократичні принципи, питання соціальної політики для всіх партій є популістськими:збільшення різноманітних соціальних виплат; впровадження безкоштовної освіти; повернення населенню банківських вкладів, проведення пенсійної реформи і впровадження страхової медицини, поряд із збереженням безкоштовних медичних послуг.

Дата добавления: 2015-05-23