Міжнародні відносини та зовнішня політика держави: сутність, види, принципи та суб'єкти 1 страница

118.

Акція має номінальну вартість (ціна, позначена на акції) і ринкову (курс) — ціна, за якою реально купується акція.

Прибуток за акціями сплачується у вигляді дивіденду, під яким розуміють частину чистого прибутку акціонерного товариства, що припадає на одну акцію і підлягає розподілу між акціонерами. Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні).

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом по суті близькі до облігацій. Такі акції надійні, однак практично виключають збільшення дивідендів, тобто нагромадження доходів. Різновидом привілейованих акцій є акції за участю, за якими передбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачується за умови, що дивіденд за простою акцією досяг максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні й незворотні. Якщо корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є своєрідною компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що випустила їх.

Власники привілейованих акцій мають привілеї при отриманні дивіденду, фіксований розмір якого встановлюється під час випуску таких акцій. Оскільки комерційні інтереси утримувачів привілейованих акцій захищені фіксованими дивідендами, вони, як правило, не мають права голосу в акціонерному товаристві.

За характером розпорядження розрізняють іменні акції та на пред'явника. Іменні акції реєструються в реєстрах власників іменних акцій корпорації. Для передавання їх іншій особі необхідно внести відповідні зміни в реєстр. Акції на пред'явника емітуються без зазначення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред'явника, що стали об'єктом купівлі-прода-жу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.

119. Вторинні, або деривативи (фінансові інструменти другого порядку, похідні цінні папери), що характеризують виключно цінні папери, які підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, що обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи за наперед визначеними умовами в майбутньому. Такі фінансові інструменти використовуються для здійснення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику (хеджування). Залежно від складу первинних фінансових інструментів (або активів, до яких вони випущені в обіг) деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові та товарні. Основними видами де-ривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти. Опціон — це контракт на право купівлі або продажу певної кількості цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною.

В Україні опційні угоди дістають дедалі більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржо-вому ринку.

Варант (різновид опціону) — це сертифікат, який дає право його власникові купити певний цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а з іншими цінними паперами (наприклад, разом з привілейованими акціями або корпоративними облігаціями) для того, щоб зробити їх привабливішими.

Ф'ючерсний контракт (фінансовий ф'ючерс) — це стандартний документ на купівлю або продаж певної кількості визначених цінних паперів у зазначений час за встановленою ціною. Фінансові ф'ючер-си, що є також контрактом на операцію з цінними паперами у чітко встановлений час у майбутньому, відрізняються від опціонів тим, що передбачають зобов'язання, а не право на здійснення тієї чи іншої операції, яке бере на себе покупець ф'ючерсу. Обіг ф'ючерсів здійснюється виключно на організованому фінансовому ринку.

Форвардний контракт — це спеціально складений ф'ючерсний контракт, що відповідає потребам конкретного клієнта, не є стандартним, не укладається на організованому фінансовому ринку.

Своп (обмін) — двостороння угода про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.

120. Інструменти валютного ринку: іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Кредитний ринок як частина фінансового, на якому формуються попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий позиковий капітал, виконує такі функції: по-перше, об'єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних організацій, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і формує великі грошові фонди; подруге, трансформує кошти в позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки; по-третє, надає позики державним органам і населенню для покриття бюджетного дефіциту.

З огляду на викладене ринку інструментів позики як елементу ринку позикових капіталів (кредитного ринку) властива наявність позикового капіталу, тоді як ринку інструментів власності — власного капіталу, тобто часток (паїв) власників у власному капіталі компанії.

121. Інструменти ринку нерухомості: цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

Інструменти страхового ринку: страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

122. Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з від-

строчкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

· оформлення та облік платіжних документів;

· проведення заліку взаємної заборгованості;

· вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

· дальші операції з векселями.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.

123. Ф'ючерсний контракт (фінансовий ф'ючерс) — це стандартний документ на купівлю або продаж певної кількості визначених цінних паперів у зазначений час за встановленою ціною. Фінансові ф'ючер-си, що є також контрактом на операцію з цінними паперами у чітко встановлений час у майбутньому, відрізняються від опціонів тим, що передбачають зобов'язання, а не право на здійснення тієї чи іншої операції, яке бере на себе покупець ф'ючерсу. Обіг ф'ючерсів здійснюється виключно на організованому фінансовому ринку.

Форвардний контракт — це спеціально складений ф'ючерсний контракт, що відповідає потребам конкретного клієнта, не є стандартним, не укладається на організованому фінансовому ринку.

124. Опціон — це контракт на право купівлі або продажу певної кількості цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною.

В Україні опційні угоди дістають дедалі більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржо-вому ринку.

Варант (різновид опціону) — це сертифікат, який дає право його власникові купити певний цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а з іншими цінними паперами (наприклад, разом з привілейованими акціями або корпоративними облігаціями) для того, щоб зробити їх привабливішими.

125. За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти поділяються на такі:

• з фіксованим доходом. Для них характерний гарантований рівень дохідності при погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку;

• з невизначеним доходом. їм властивий рівень дохідності, який може змінюватися залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку із зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти, з плаваючою відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти тощо.

За рівнем ризику розрізняють такі фінансові інструменти:

• безризикові. До них належать державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, "тверда" іноземна валюта, золото та інші дорогоцінні метали і коштовне каміння, придбані на короткий період. Термін "без-ризикові" певною мірою умовний, оскільки потенційний фінансовий ризик криє в собі будь-який з перелічених видів фінансових інструментів; вони призначені лише для формування точки відліку визначення рівня ризику для інших фінансових інструментів;

• з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантоване стійким фінансовим становищем і надійною репутацією позичальника (характеризується терміном "першокласний позичальник");

• з помірним рівнем ризику. Вони характеризують фінансові інструменти, рівень ризику за якими приблизно дорівнює середньоринко-вому;

• з високим рівнем ризику. Це фінансові інструменти, рівень ризику за якими значно перевищує середньоринковий;

• з дуже високим рівнем ризику (спекулятивні). Такі фінансові інструменти характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом високоризикових фінансових інструментів є акції "венчурних" (ризикових) підприємств, облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з нестійким фінансовим становищем, опційні та ф'ючерсні контракти.

Наведена класифікація відображає розподіл фінансових інструментів лише за найсуттєвішими загальними ознаками. Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.

126. Розрізняють первинний ринок цінних паперів, де поширюються наново випущені акції та облігації для збирання коштів, і вторинний, коли відбувається наступний перепродаж цінних паперів. Первинний продаж цінних паперів емітуючою компанією чи державним органом проводиться приватному або державному інвестору (приватне розміщення в формі закритої підписки) і через інвестиційні банки, котрі спеціалізуються на розміщенні нових випусків цінних паперів. Деякі з них займаються реалізацією всього випуску паперів за дорученням клієнтів. Операція отримала назву андерайтинг або гарантоване розміщення. Ця форма називається відкритою підпискою. Процес розміщення нового випуску цінних паперів здійснюється таким чином: головний інвестиційний банк (андерайтингова фірма) тісно пов'язаний з даною корпорацією-емітентом і за домовленістю з нею організує тимчасове об'єднання в формі синдикату інвестиційних банків для гарантованого розміщення випуску. Синдикат створюється групою інвестиційних банків для розподілу ризику. Він формує групу (мережу брокерських фірм) з продажу цінних паперів на первинному ринку. Кожна брокерська фірма бере на себе зобов'язання продати певну частину випуску. Менеджери гарантійного синдикату звичайно продають інституціональним покупцям новий випуск акцій великими партіями. Інвестиційний банк може і сам придбати весь пакет цінних паперів. Продаж акцій означає надходження коштів у фонд компанії-емітента. Після продажу акції вже належать особі або компанії, котра їх купила. Акції можуть бути безліч разів перепродані. В майбутньому інвестор буде мати справу з брокером і фондовою біржею.

Андеррайтинг - купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

127. Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. Первинний ринок випускає в обіг цінні папери на основі оголошення про емісію. Торгівля відбувається між емітентами, з одного боку, і інвесторами та фінансовими посередниками — з іншого.

Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками, а також безпосередньо між фінансовими посередниками. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:

– відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери;

– торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;

– великою кількістю продавців цінних паперів;

– відсутністю єдиного центру, який би відпрацьовував методологію.

Організований (біржовий) ринок – це торгівля цінними паперами на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції в спеціально організованих місцях за чітко прописаними правилами і технологіями. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього в світі нараховується близько 200 фондових бірж, що об’єднані у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.

128. Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, центром торгівлі ними. При цьому саме оформлення і передавання цінних паперів відбуваються за її межами.

Класична біржа (у тому числі фондова) — це аукціон, де торгівля відбувається в операційному залі "з голосу", тобто через усні інструкції. Прикладом є Нью-Йоркська фондова біржа. Завдяки розвитку обчислювальної техніки на деяких біржах операції в операційному залі замінили електронні системи купівлі-продажу цінних паперів з використанням терміналів, встановлених у фірмах — членах біржі й пов'язаних з центральною комп'ютерною системою біржі (наприклад, система CATS на Торонтській фондовій біржі, CAC на біржах Франції). Проте і на автоматизованих біржах частина операцій, як і раніше, здійснюється в операційному залі "з голосу". Так, на Паризькій біржі торгівля облігаціями і опціонами відбувається "з голосу".

Фондова біржа виконує чотири основні функції:

• посередницьку;

• індикативну;

• регулятивну;

• контрольну.

Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі укладають брокери, діючи від імені своїх клієнтів-інвесто-рів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи та продаючи цінні папери. При цьому права власності на придбані цінні папери чи отримані від реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, у торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх подальшого перепродажу. їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінюванні вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі здійснюється котирування цінних паперів, завдяки якому інвестори отримують інформацію про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляцій цінними паперами і водночас є важливим чинником стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які помилки одразу призводять до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а отже, і попиту на них, що викликає зменшення припливу фінансових ресурсів. Тому для емітента дуже важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан і високі фінансові результати.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі. Біржі контролюють фінансовий стан емітентів, мають право отримувати і перевіряти інформацію про діяльність емітентів. Відповідно біржі можуть знімати з котирування окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники.

Контрольна функція біржі полягає у забезпеченні достовірності котирування цінних паперів і надійності біржової торгівлі.

Завдяки біржі інвестори мають можливість відносно легко перетворювати цінні папери на гроші, оскільки цінні папери, що обертаються на біржі, можна у будь-який час продати або віддати в банк як заставу для одержання позики. Це дає змогу вкладати в цінні папери не тільки довгострокові заощадження, а й тимчасово вільні кошти.

129. На ринку позикових капіталів функціонують прямі учасники фінансових операцій. Розглянемо основних з них.

Кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позику у тимчасове користування під певний відсоток.

Основною функцією кредиторів є продаж грошових власних і залучених активів для задоволення потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути держава (яка здійснює цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів), комерційні банки (які виконують найбільшу кількість кредитних операцій) і небанківські кредитно-фінансові установи.

Позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку є держава (яка отримує кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (які отримують кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення обігових коштів і формування інвестиційних ресурсів) і населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

Основними (класичними) суб'єктами ринку позикових капіталів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють кошти підприємств, банків, населення, установ.

Розглянемо основних прямих учасників фінансових операцій, які діють на ринку цінних паперів

Емітенти. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти є виключно продавцями цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади і органи місцевого самоврядування) і юридичні особи, зокрема акціонерні товариства. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатися цінні папери, емітовані нерезидентами.

Інвестори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які вкладають кошти в різні види цінних паперів з метою одержання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвесторів, які функціонують на фінансовому ринку, класифікують за такими ознаками: статусом — індивідуальні (окремі підприємства і фізичні особи) та інституціональні (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); метою інвестування — стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельні (купують окремі види цінних паперів виключно з метою отримання доходу); належністю до резидентів на національному фінансовому ринку — вітчизняні та іноземні.

130. Фінансовий ринок пов'язаний з кваліфікованим посередництвом між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники добре обізнані з поточною фінансовою кон'юнктурою, умовами укладення угод, різними фінансовими інструментами і в най-коротші терміни можуть встановити зв'язок між продавцями і покупцями. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, а й товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов'язаних із цим суспільних витрат.

Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкладати капітал у різні підприємства). Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Як правило, фінансові посередники — це великі структури. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

131. Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та ва-лютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни.

Національний банк України як головний банк держави виступає Координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади. Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет, він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій, організує інкасацію.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує функціонування платіжної системи, організовує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності наданням ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням операцій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках,

Важлива роль відводиться Національному банку як органу валютного регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення-операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

НБУ е юридичною особою, має статутний фонд, який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається госпрдарською діяльністю. Отже, діяльність Національного банку і України скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтів, яких він обслуговує. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

133. Усі валюти у Класифікаторі поділяються на три групи:

1 група — вільно конвертовані валюти, які широко використову-ються для здійснення платежів за міжнародними операціями та про-даються на головних валютних ринках світу. Вони без обмежень об-мінюються на інші види валют, і курси їх котируються НБУ;

2 група — вільно конвертовані валюти, які широко не використо-вуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (частково конверто-вані валюти). Ці валюти обмінюються на інші валюти з визначеними обмеженнями, і їх крос-курси визначаються НБУ;

3 група — неконвертовані валюти. Вони не обмінюються на інші валюти, і їхні курси не визначаються НБУ.

Офіційний курс гривні установлюється:

— щоденно для вільно конвертованих валют (1-а група Кла си-фікатора іноземних валют) і для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України;

— один раз на місяць — для інших іноземних валют;

— один раз на місяць повторно — для спеціальних прав запозичення.

Офіційний курс гривні до іноземних валют розраховується Де-партаментом валютного регулювання та затверджується першим за-ступником Голови НБУ. Цей курс використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку опе-рацій з іноземною валютою.

Національний банк з метою забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. Він установлює офіційний курс гривні до іноземних валют без зобов’язання здійснювати з ним операції з купівлі-продажу іноземної валюти.

Національним банком України введені граничні відхилення від офіційного курсу, які установлені в межах 5%. Ці відхилення стосу-ються виключно іноземних валют 1-ї групи Класифікатора.

Валютні операції здійснюються на основі індивідуальних та гене-ральних ліцензій, які видає НБУ.

134. Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Дата добавления: 2015-05-23