Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Основні форми страхування, їх класифікація У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів.

Страхові фонди класифікуються за наступними ознаками:

1. За матеріально-речовинним складом:- матеріальні; грошові;

2. 3а методами утворення:- добровільні.;- обов’язкові;

3. За ступенем централізації:- державні резервні фонди;- резервні фонди місцевого рівня;

4. За напрямами використання:- для покриття збитків від стихійного лиха всередині країни;- для покриття збитків від стихійного лиха за межами держави;- для компенсації непередбачених витрат об'єктів бюджетної сфери.Фінансові резервні (страхові) фонди створюються:- на підприємствах, організаціях, у закладах;- у міністерствах, відомствах та інших органах управління;- резервні фонди Кабінету Міністрів, виконавчих комітетів, адміністрацій, що передбачаються в державному і місцевому бюджетах.

Фонд державного страхування відрізняється від інших грошових резервних фондів тим, що будучи централізованим резервом, утворюється за рахунок децентралізованих внесків суб'єктів економічної діяльності. Кошти, акумульовані у фонді державного страхування, використовуються як джерело кредитних ресурсів держави, тому що між часом надходження платежів і часом виплати проходить певний період часу. Перевищення сум надходжень у фонд державного страхування над виплатами з фонду страхування надходить у бюджет.

Класифікація сукупності страхових відносин має такий вид:

1.Майнове страхування (об'єктом страхування виступають матеріальні цінності):- Страхування майна підприємств і організацій.- Страхування майна сільськогосподарських підприємств (об'єктом страхування виступають: врожай сільськогосподарських культур, багаторічні насадження, сільськогосподарські тварини – 70% від їх балансової вартості).- Страхування майна кооперативів і громадських організацій.- Страхування майна населення.

2. Соціальне страхування – вид обов'язкового страхування; його призначення – необхідність матеріального забезпечення громадян, які внаслідок певних причин не можуть брати участі в суспільно-корисній праці і не спроможні за рахунок власної праці підтримувати своє існування.

Кошти соціального страхування використовуються у вигляді грошових виплат, фінансування послуг і надання пільг:- грошові виплати – пенсії й оплата лікарняних;- фінансування послуг – оплата послуг закладів охорони здоров'я для відновлення працездатності, проведення оздоровчо-профілактичних заходів;- надання пільг – пільгові послуги для трудового навчання і працевлаштування інвалідів, надання їм послуг з протезування, юридичної допомоги, оплата послуг інтернатів і т.д.

3. Особисте страхування:- Особисте страхування (добровільне страхування життя, страхування дітей на певний строк – до настання повноліття, до весілля і т.д.). Може бути добровільним і обов'язковим (наприклад, страхування пасажирів і військових) - Страхування від нещасних випадків.

4. Страхування відповідальності:- Страхування заборгованості (кредитних ризиків). На страхування приймається ризик непогашених позичальником отриманих кредитів і відсотків по них. Договір страхування припускає погашення від 50 до 90% суми непогашеного кредиту;

- Страхування громадянської відповідальності на випадок заподіяння збитку третім особам (водіїв автотранспорту., підприємців перед працівниками по найму, авіаційних перевізників, власників джерел забруднення навколишнього простору);

- Страхування власників джерел підвищеної небезпеки (підприємств-виробників хімічних речовин).

5. Страхування підприємницьких ризиків:- Страхування на випадок неотримання прибутку.- Страхування непередбачених збитків, простоїв, зниження рентабельності, на випадок несплати рахунків і т.д.

Основні види страхування – майнове, особисте, страхування відповідальності.

Об'єктом майнового страхування є майно підприємств, закладів, організацій і населення в різних видах. Призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитку, що виражається в загибелі й пошкодженні яких-небудь предметів через настання страхового випадку. Страхувальником виступає власник майна.

На страхування приймаються усі види майна, що належить підприємствам і організаціям – будинки, споруди, засоби транспорту, устаткування, інвентар, товари, різні види сільськогосподарських культур і тварин. Основні й оборотні фонди (крім посівів і тварин) страхуються, виходячи з їх повної балансової вартості.

Максимальний розмір страхового відшкодування визначається страховою сумою і виплачується при повній загибелі майна. При пошкодженні майна відшкодування складає частину страхової суми, яка залежить від ступеня пошкодження і методу відшкодування втрат.

метод пропорційного відшкодування збитку. Страхове відшкодування становить таку частину збитку, яку страхова сума складає стосовно страхової оцінки майна;

метод "першого ризику". Всі збитки, що не перевищують страхову суму, відшкодовуються цілком, а інші не відшкодовуються зовсім.

Розходження в розмірі відшкодування в даних методах виникає тільки у випадку пошкодження майна, а при умові повної його загибелі сума страхового відшкодування буде однаковою.

Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я і працездатність населення. Його призначення – виплата громадянам обумовленої грошової суми при настанні певної події в їхньому житті.

1. страхування від нещасних випадків:- індивідуальне страхування громадян;- страхування працівників за рахунок організацій, де вони працюють;- страхування дітей і школярів;- страхування пасажирів авіаційного і залізничного транспорту;

2. страхування життя:- змішане страхування; його тарифи підвищуються зі збільшенням віку і знижуються при великій тривалості дії договору.- страхування дітей;- весільне страхування;- страхування пенсій;- страхування на випадок смерті застрахованого;- страхування на випадок утрати працездатності.

Об'єктом страхування у страхуванні відповідальності виступає відповідальність перед третіми особами, якою може бути заподіяний збиток внаслідок будь-якої дії або бездіяльності страхувальника. Метою страхування відповідальності є страховий захист економічних інтересів суб'єктів, здатних заподіяти шкоду.

9. Відмінність між державним та банківським кредитами полягає у такому:

по-перше, забезпеченням банківського кредиту виступають конкретні цінності, що перебувають у власності позичальника. Щодо державного кредиту, то у ст. 1 Закону України "Про державний внутрішній борг" зазначено про його гарантування "всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності";

по-друге, банківський кредит має чітку цільову спрямованість. Щодо державного кредиту, то він залучається на рівні уряду та не має конкретного цільового характеру.

Залучення кредитних коштів з боку держави також має свої особливості, якщо порівнювати їх з формуванням бюджетних коштів на податковій основі: акумулювання коштів на основі кредитних відносин має добровільний характер, тоді як сплата податків - обов'язковий.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

Фіскальна функція державного кредиту полягає у залученні державою коштів у розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.

Регулююча функція державного кредиту пов' язана із регулюванням грошового обігу, рівня відсоткових ставок та ліквідності банківської системи. Регулювання грошового обігу здійснюється за допомогою операцій купівлі-продажу державних цінних паперів Національним банком України. Операції з цінними паперами на фондовому ринку призводять до зміни маси грошей, що впливає на пропозицію грошей та рівень процента за користування ними.

Розподільна функція державного кредиту полягає у пролонгації погашення кредитів у часі. Відповідно, тягар погашення державного кредиту стосується майбутніх поколінь, адже кредитні платежі можуть розподілятися на десятки років. Контрольна функція полягає у постійному контролі за своєчасністю та повнотою погашення державних кредитів, а також ефективністю їх використання.

10.Державний бюджет є централізованим грошовим фондом, являє собою загальнодержавні фінансові ресурси. Розкриваючи поняття «бюджет», доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики: - за сутністю економічної категорії; - за правовим характером; - за формою; - за матеріальним змістом. Бюджет є самостійна економічна категорія, що має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносяться: - бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань; - за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, між окремими галузями національної економіки, адміністративно-територіальними структурами, сферами суспільної діяльності; - пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку; - сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовою роллю бюджету порівняно з іншими ланками. Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами, називаються бюджетними. Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни через маневрування у розподілі коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними достатками. Функції Державного бюджету: - акумулятивна – пов’язана з концентрацією коштів у централізованому фонді держави за допомогою прибутків бюджету; - розподільча – реалізується через систему витрат, що повинні здійснюватися в інтересах економічного і соціального розвитку держави і задоволення потреб населення; - контрольна – проявляється у виявленні й аналізі відхилень фактичних прибутків і витрат бюджету від запланованих. Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Зміст цих функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо. Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків. Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно – через формування і використання фонду грошових коштів держави – відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки. Правова характеристика бюджету пов'язана з його законодавчим регулюванням. Бюджет виступає документом (фінансовим планом), в якому дається розпис доходів і видатків держави та органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет України затверджується у формі закону. Бюджетні відносини зі створення й використання централізованого фонду грошових ресурсів організовуються і реалізовується у вигляді основного фінансового плану держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він спрямовує її фінансову діяльність, визначає її фінансові можливості й пріоритети. За матеріальним змістом бюджет – це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією. До чинників, що визначають центральне місце бюджету в системі фінансових планів держави, відносяться наступні: - у Державному бюджеті концентруються основні державні доходи – приблизно 2/3 фінансових ресурсів держави; - за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні витрати: капітальні вкладення, формування державних матеріальних резервів, оборона, управління і т.д.; - упорядкування і виконання Державного бюджету узгоджено з упорядкуванням і виконанням інших фінансових планів; за допомогою Державного бюджету здійснюється їх балансування; - Державний бюджет є основним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави: - Державний бюджет виступає інструментом фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів в економіці держави; - Державний бюджет – головне джерело коштів, необхідних для діяльності держави. Бюджет як централізований грошовий фонд перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, що реалізується через бюджетний механізм, який створює держава. Бюджетний механізм – це сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі та соціальні процеси. До бюджетних методів регулювання економічних і соціальних процесів відносять: 1. податки, які впливають на розвиток виробництва товарів, попит на них та їх пропозицію; 2. бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення виробництва й удосконалення його структури, розвиток соціальної сфери, соціальний захист громадян; 3. фінансова підтримка окремих галузей і підприємств для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку (через субвенції, пільгові, безпроцентні кредити та ін.); 4. створення за рахунок бюджетних коштів спеціальних фондів, резервів для попередження диспропорцій у розвитку економіки.

11. державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не мас ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави, тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації – кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити. Таким чином: державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. Це основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.

Особливість державного кредиту полягає у зворотності, терміновості й платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулюючу і контрольну. Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності й повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. ержава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит, тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація – це вид державних цінних паперів, які символізують державне боргове зобов'язання і дає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами.

Казначейські зобов'язання (векселі) – мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти).

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик. У нашій країні це досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків із боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту і відшкодування державному банку боргу, який утворився за попередні роки.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит – гарантовані позики. Загарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарським структурам права проводити операції з укладання позик.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах повороткості, терміновості й платності. Сума отриманих зовнішніх позик з нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони буваютьсередньо- або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів.

Як уже зазначалося, державні позики є основною формою державного кредиту.

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Державні цільові фонди – форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб та комплексного їх використання на основі самостійності. Державні фонди цільового призначення створюються на основі відповідних законодавчих актів вищих органів влади, якими регламентується їх діяльність, вказуються джерела формування, визначаються порядок та напрямки використання коштів, що ними залучені. Формування коштів державних фондів цільового призначення відбувається за рахунок обов’язкових платежів юридичних чи фізичних осіб. Залежні від цільового призначення державні цільові фонди поділяються на екологічні й соціальні. За допомогою цільових державних фондів можна: - впливати на процеси виробництва шляхом фінансування і субсидування суб’єктів господарської діяльності; - забезпечити природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища; - здійснювати соціальні послуги населенню шляхом виплати субсидій, допомоги, пенсій та фінансування соціальної сфери; - надавати позики, в тому числі зарубіжним партнерам чи державам. Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління – на державні і регіональні. Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур. Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Управлінські структури мають відповідні права й обов'язки щодо використання фондів, визначені законом. Загалом принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так: - відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави; - відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово; - витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, передбачені законом. У західних країнах число таких фондів становить від 30 до 80. В Україні створюються такі основні державні цільові фонди: - Пенсійний фонд; - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; - Фонд соціального страхування на випадок безробіття; - Фонд соціального страхування від нещасних випадків; - Фонд захисту інвалідів. Функції між цільовими фондами державного соціального страхування чітко розмежовані.

Матеріальним втіленням фінансових відносин на рівні господарських суб'єктів є фінансові ресурси. Фінансові ресурси підприємства – це грошові кошти, що перебувають в його розпорядженні.
Загальна сума фінансових ресурсів кожного підприємства складається з таких елементів: статутний фонд; резервний фонд; амортизаційний фонд; спеціальні фонди; нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток; кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, із відрахувань на соціальне страхування, з оплати праці; короткострокові і довгострокові кредити банків; кошти для фінансування капітальних вкладень та інші кошти, відображені в пасиві бухгалтерського балансу підприємства.
Залежно від джерел формування фінансові ресурси підприємства поділяються на: створені за рахунок власних і прирівняних до власних грошових надходжень; мобілізовані на фінансовому ринку; ресурси, що надходять у порядку перерозподілу.
За правом власності фінансові ресурси поділяються на: власні кошти підприємницької структури; залучені кошти; позикові фінансові ресурси.

Первісне формування фінансових ресурсів, як уже зазначалося, відбувається під час створення господарських суб'єктів. На функціонуючих підприємствах фінансові ресурси формуються здебільшого за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) та амортизаційних відрахувань.
У процесі своєї діяльності підприємство може додатково залучати фінансові ресурси через випуск і розміщення акцій і облігацій, з бюджету чи державних фондів цільового призначення, з централізованих корпоративних фондів, через отримання страхових сум за умови настання відповідного страхового випадку.

Залучені фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

1) Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень.
2) Державні дотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємства, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.
3) Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням.
До позикових фінансових ресурсів відносять: банківський кредит; бюджетний кредит; комерційний кредит (придбання товарів чи отримання послуг з відстроченням оплати).
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств велике значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених та позикових коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства і потребує додаткових витрат на сплату процентів за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

15.Доходи підприємства і шляхи їх формування.
Доходи підприємства – це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

У процесі виробництва продукції (робіт, послуг) створюється вартість, величина якої визначається ціною реалізації (продажу). Держава, використовуючи фінанси, може істотно впливати на структуру ціни через зміну норм амортизації, відрахувань до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування, регулювання оплати праці. Під час визначення ціни на вироблену продукцію, виконані роботи та надані послуги розраховується розмір прибутку, що закладається в ціну реалізації.

Результатом реалізації продукції (робіт, послуг) є дохід (виручка) підприємства.

Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) є основним джерелом відшкодування авансованого у виробництво капіталу, його нагромадження, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. На розмір доходу впливають:

а) у сфері виробництва – обсяг продукції чи послуг, якість, асортимент та інші фактори;

б) у сфері обігу – ритмічність відвантаження продукції, виконання робіт чи надання послуг, своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів, строки документообігу, дотримання умов договору, оптимальні форми розрахунків, рівень цін та ін.

Важливим етапом у функціонуванні фінансів підприємницьких структур є розподіл доходу. Із отриманих грошових доходів відшкодовуються матеріальні затрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію та інші предмети праці. Подальший розподіл доходу пов'язаний з формуванням амортизаційного фонду як джерела відтворення основних фондів і нематеріальних активів. Частина грошового доходу, що залишилася, являє собою валовий дохід або новостворену вартість, що використовується на виплату заробітної плати і формування чистого доходу підприємства. Частина чистого доходу враховується у собівартості продукції (робіт, послуг) як відрахування на соціальні потреби (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості), частина використовується на сплату податків та інших платежів до бюджету (крім податку на додану вартість, акцизного збору, мита, податку на прибуток).

З прибутку підприємства сплачується податок на прибуток і формується чистий прибуток. За рахунок чистого прибутку підприємство створює резервний фонд, виплачує дивіденди, поповнює статутний фонд, стимулює своїх працівників тощо.

Отже, у розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи. Перший – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Другий – це розподіл і використання прибутку, що перебуває в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету.