Соціально-трудова мобільність: сутність, типи, фактори

Анкета - це документ, у якому міститься впорядкований перелік питань, що дають змогу отримати нову інформацію.

Створенню анкети передує довга копітка розробка програми дослідження у зв'язку з тим, що в анкету закладаються гіпотези, сформульовані завдання, котрі потрібно вирішити під час соціологічного дослідження. Перекласти мову науки на запитання до респондентів - процедура складна, але необхідна. Існує різниця між науковими термінами й буденною мовою, тому поняття можуть мати для простих людей і вчених різні значення.

Анкета починається зі вступної частини — звернення до респондента. У ньому визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети з блоками запитань до опитуваних і третя частина - "паспортичка", тобто демографічні відомості про опитуваних (може виноситися на початок).

Структура та послідовність запитань в анкеті передбачає розвиток комунікації соціолога з респондентом: завоювання довіри, пробудження зацікавленості, бажання продовження бесіди та ін. Логіка побудови запитань в анкеті відповідає меті дослідження й отримання інформації, що перевіряє гіпотези.

Питання слід формулювати максимально конкретно та точно, не допускати неясності й неоднозначності.

При формулюванні запитань анкети необхідно виконувати такі правила:

• однозначність - мова йде про однакове розуміння змісту запитання респондентами. Дуже важливим є визначеність понять та їхня конкретність. Іноді запитання анкети містять у собі два, а то й більше запитань, що є недоцільним і заважає отримати об'єктивну інформацію;

• стислість - досвід проведення соціологічних досліджень свідчить, що чим довше запитання, тим важче респондентові зрозуміти його зміст. Якщо запитання довге, то поки респондент дочитає його до кінця, він забуде початок;

• валідність - міра відповідності запитання анкети проблемі, що вивчається. Запитання можуть бути прямі та непрямі. Валідність запитання визначається точністю переведення показника в запитання.

Відомо, що добре опрацьована анкета може бути заповнена не більше, ніж за півгодини. За більший проміжок часу настає психологічна втома й увага до анкети спадає.

Соціально-трудова мобільність - являє собою процес зміни місця застосування праці, що змінює місце працівника в системі суспільного поділу праці. В основі трудової мобільності лежать закони розподілу і зміни праці, відтворення робочої сили, зростання потреб, а також такі закономірності громадської і суспільної свідомості, як норми й цінності, мотиви поведінки і потреби. Класиком теорії соціальної мобільності вважають П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності: 1) горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу; 2) вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.

У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу.

Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи. Чинники індивідуальної мобільності: соціальний статус сім'ї, рівень освіти, національність, фізичні здібності, інтелектуальні здібності, місце проживання, вигідний брак. Чинники групової мобільності: соціальні революції, іноземні інтервенції, громадянські війни, військові перевороти, зміна політичних режимів, набуття чинності нової конституції, економічна криза.

Також виокремлюють внутрішньогенераційну (висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя) та міжгенераційну (рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків) мобільність.

Фактори трудової мобільності - усі об’єктивні і суб’єктивні обставини, що впливають на переміщення, змушують до них чи роблять їх неможливими, сприяють чи перешкоджають їм:

1. Загальні соціально-економічні причини і мотиви (екстремальний, мотив максимального чи мінімального досягнення і збереження, майновий, непрямий).

2. Соціально-культурні моделі та особливості професійних орієнтацій: індивіди орієнтують себе на різні види праці з урахуванням своїх схильностей, бажань і здібностей; суспільство розрізняє за відомо „гарні” і „погані” в соціально-економічному плані види праці, усі, природно, орієнтуються на „гарні”.

3. Освіта і її доступність, рівень кваліфікації.

4. Вік і стаж роботи.

5. Родинний стан і обставини.

6. Ставлення до конкуренції і професійно-трудова самооцінка.

7. Інформованість.

8. Принципове ставлення до роботи і прихильність до колективу.

Дата добавления: 2015-05-23