Теорії соц.стратифікації та мобільності П.Сорокіна

Білет 30

Соціальна мобільність(П. Сорокіним) — це пере­міщення індивідів усередині соціального простору(соціального всесвіту, який складається з народо­населення Землі). Згідно з С., щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, при­належність до політичних партій, походження, економічний статус тощо.

Існують два основні типи соц. мобільності: го­ризонтальна( переміщення суб’єктів суспільства у середині кожної страти. Це може бути інд. та групова міграції робітників певних професій, перехід робітника з одного підприємства на інше, зміна помешкання при переїзді з села у місто тощо. ) й вертикальна. Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вер­тикальної мобільності: висхідна й спадна (тобто соці­альний підйом або соціальний спуск). Загаль­ні закономірності вертикальної соц. мобільнос­ті: 1)ніколи не існувало суспільства, соціальні прошар­ки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному(розділення людей на страти за ознаками приналежності до певних політичних груп.), економічному(з часом відбувається то зменшення, то збільшення висоти економічної піраміди- явище "флуктуації") і професійно­му(проявляється у формі ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація) і у формі стратифікації усередині кожного професійного класу (внутрішньопрофесійна стратифікація)); 2)ніколи не існувало суспільства, в якому вертикаль­на соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здій­снювався би без усякого спротиву; 3)вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер.

Канали вертикальної соц. мобільності («ліфти»): сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організа­ції. Основна мета соц. контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соц. функції.

До соціальних механізмів тестування, селекції й роз­поділу (тобто до соц. «сита» або «фільтру») належать, згідно з С., ті суспільні інсти­тути, які виконують роль соціальних «ліфтів». Закон: школа, навіть найдемократичніша, якщо вона правильно функціонує й виконує своє соціальне зав­дання, є діючим механізмом «аристократизації» і стратифікації суспільства, а не його зрівнювання й «демократизації».

Соціальна стратифікація за С. — це диференціація населення на класи й прошарки в іє­рархічному порядку. Її основа й суть — у нерівномірно­му розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, певних цінностей, влади і впливу серед членів суспільства. Три основні форми: політич­на, економічна й професійна, які тісно переплетені. Закон: у будь-яко­му сусп-ві й у будь-які часи відбувається бороть­ба між силами стратифікації й силами вирівнювання, перші з яких працюють постійно й неухильно, а ос­танні — стихійно й імпульсивно, використовуючи на­сильницькі методи. Іншими словами, існують цикли, у яких посилення нерівності змінюється його послаб­ленням.

У цілому С. виявив такі закономірності стратифікації: 1. У спільних рівних умовах, коли збільшуються розміри спільноти або організації, стратифікація та­кож посилюється, і навпаки; 2. Коли збільшується різнорідність членів соціуму, стратифікація також посилюється, і навпаки, оскільки збільшення неоднорідності населення призводить до посилення нерівності. 3. Коли обидва наведені фактори працюють в одному напрямку, стратифікація змінюється ще сильніше (наприклад, у випадку військового завоювання або об'єднання раніше незалежних держав), і навпаки. При підвищенні ролі одного фактора й зменшенні ро­лі іншого, стримується їх взаємний вплив на зміни стратифікації. 4. Сили вирівнювання («демократизації») і сили стратифікації («аристократизації») діють одночасно й циклічно.

Дата добавления: 2015-05-23