Сутність, структура і функції політичної культури

Політична свідомість, її структура і типологія.

Політична свідомість виступає необхідним елементом політичного життя суспільства. Будучи відповідним різновидом суспільної свідомості, що має власний предмет і механізм формування, вона характеризує духовну здатність людини до спеціалізованої політичної діяльності. За допомогою політичної свідомості індивід спроможний адаптуватися у політичному просторі та здійснювати у ньому специфічні функції соціальної взаємодії, політичної участі й управління. Поняття воно характеризує субстанційні ознаки «політичного» як регулятора суспільних відносин, наголошує на тому, що саме свідомий фактор є умовою і складовим елементом політичної сфери суспільства. Політична свідомість, яка відображає об'єктивні інтереси нації, народу в цілому, характеризується й загальнонаціональними ознаками, що властиві усім соціальним групам та індивідам. Суб'єктом політичної свідомості обов'язково стане українська політична нація, що зараз формується. З цієї точки зору, політична нація є спільнотою, яка виробила принципи, правила, процедури та ритуали розподілу влади, а проблема формування політичної нації — це, перш за все, проблема орга­нізації й розподілу влади і владних повноважень між людьми на всіх рівнях суспільного життя. Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ, дає змогу так схарак­теризувати її структуру: політична психологія і політична ідеологія політична самосвідомість, спеціалізована свідомість (передусім партій).Вищим рівнем політичної свідомості є політико-теоретична свідо­мість, тобто сукупність ідей, поглядів, учень, концепцій, доктрин, що ви­никають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, глибинних взаємозв'язків і суперечностей, закономірностей суспільно-політичного розвитку. Розвинута політична теорія (наука) — це не тільки сукупність достовірних знань про політичні процеси та явища, вона містить у собі відповідний механізм побудови цього знання, роз­криває логічну залежність одних елементів від інших, одних категорій і понять від інших. Сформована на основі узагальнення суспільної практики, політична теорія є найбільш досконалою формою наукового обґрунтування політичної діяльності. Прикладом такого внутрішньо систематизованого знання про політичну дійсність можна назвати політологію як наукову й навчальну дисципліну.

Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.
Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.
В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.

Політична культура виконує наступні основні функції:

• пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);
• комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);
• нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);
• виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);
• мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);
• інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);
• комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);
• регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

три основні типи політичної культури:

1. Патріархальна політична культура, її основною ознакою служить відсутність в суспільстві, де вона панує, інтересу до політичної системи.
2. Підданська політична культура, що характеризується сильною прихильністю до існуючим в країні політичних інститутів і режиму влади, що поєднується з низькою індивідуальною активністю населення.
3. Активістська політична культура з такими її сутнісними рисами, як зацікавленість в політичній системі і активна участь в ній.

В сучасному суспільстві панують і взаємодіють два основні типи політичної культури: підданська і активістська, або політична культура участі.
На підставі такого критерію, як ступінь узгодженості у взаємостосунках політичних субкультур, можна виділити два типи політичних культур - фрагментарну (різнорідну) і інтегровану (однорідну).

Дата добавления: 2015-05-23