Історичні витоки та принципи консерватизму

Дослідженню консерватизму як політичного явища

присвятили праці мислителі та науковці Е. Берк, Ж. де Местр, Р. Еклешаль, Е. Керк, К. Мангейм, А. де

Токвіль, В. Липинський та ін.

Консерватизм виник у Європі понад два століття тому і до нашого часу залишився однією з

найвпливовіших політичних ідеологій Європи. Велика французька революція завдала смертельного

удару феодально-монархічній експлуатаційній суспільній системі Франції й дала європейським народам

сигнал до боротьби за рівність, свободу, та народовладдя. Король був страчений, і влада перейшла до

революційних мас, які доручили своїм представникам здійснювати соціальні реформи для побудови

нового суспільного ладу, що мав бути заснований на принципах лібералізму та демократії. Проте, дуже

швидко європейці розчарувалися в цих нових цінностях. Новим символом лібералізму та демократії

стали вважати гільйотину та масові репресії над ворогами революції, що їх здійснювали нові «народні»

представники. Францію охопив революційний терор та насильство, і багато хто пошкодував за

втраченими безпечними часами монархії. В суспільстві виникли настрої спрямовані проти радикальних

змін, революційного терору, народної диктатури і їх нових цінностей. Прихильників цих поміркованих

та реакційних ідей стали називати консерваторами.

Консерватизм виник як протидія та альтернатива революційній народній диктатурі, яку тоді

називали демократією, і став опонентом ліберальних ідей в сучасній йому формі. Консерватизм став

відповіддю на руйнування традицій, революційний терор, захоплення влади демагогами. Консерватори

намагалися зберегти всю спадщину цивілізації та старі суспільні традиції, а якщо зміни необхідні, то

замість революції пропонували еволюцію та реформи. Вперше, термін «консерватизм» (фр. сonservatisme – зберігати, охороняти) вжив в 1815 р. французький мислитель і державний діяч Ф.Р. Шатобріан, для позначення ідеології феодально- аристократичних верств, які після Великої французької революції, частково втративши вплив, намагалися протистояти поширенню революційних змін та ліберально-демократичних ідей, апелюючи до таких важливих суспільних цінностей, як традиція, досвід, авторитет, релігія, тощо. В середньовічній Європі, зокрема в містах Італії словом «conservator» називали охоронців закону, англійських мирових суддів також називали захисниками (conservators), тобто це слово завжди означало безпеку і завжди мало позитивне значення.

Консервативні ідеї були сформульовані ще в працях Платона, Аристотеля, Ціцерона, оскільки

завжди були і будуть невід'ємним елементом людської свідомості, однак «батьком» політичного

консерватизму вважається англійський публіцист і філософ Едмунд Берк, який у книзі «Роздуми про революцію у Франції» виклав основи та принципи ідеології консерватизму. Теоретичне обґрунтування

європейського консерватизму дали також відомі політики та філософи межі XVIII-ХІХ століть Ж. де

Местр, Л. де Бональд, К. Меттерніх, Х. Доносо Кортес, в Америці Д. Адамс, А. Гамільтон та інші.

Найвпливовіша в Англії політична партія торі, стала називати себе Консервативною – що мало

символізувати партію порядку. Таким чином консерватизм з'явився як реакція правлячих верств на

втрату монополії панівного становища та як ідеологічний спротив новим змінам, новій системі влади,

новим правлячим суб'єктам і суспільним групам, апелюючи до старих, відомих та перевірених часом

ідей, систем та практик. В Україні консерватизм проявлявся у боротьбі проти наступу католицької віри та польської культури і був притаманний значній частині козацтва, українським гетьманам та духовенству.

Український консерватизм виявився у збереженні рідної мови, віри, звичаїв і обрядів, традиційних форм

родинного і громадського життя, і допоміг зберегти українську національну ідентичність в умовах

бездержавності і чужоземних окупацій

Незважаючи на вплив різних чинників у кожній окремій державі, консервативна ідеологія в будь-якому суспільстві, від моменту свого виникнення і до Великої економічної депресії 1929-1930 років, зберегла набір принципів:

1) релігійні і духовні цілі політичної діяльності;

2) шанування моралі, традицій, національної культури і патріотизму;

3) авторитет церкви, сім'ї і школи;

4) пріоритет інтересів держави над інтересами індивіда;

5) сильну ієрархічну владу; 6) прагматизм, здоровий глузд, скептицизм;

7) поступовість і обережність процесу соціальних змін;

8) історичну єдністьминулого, сьогодення і майбутнього;

9) свободу і відповідальність

Дата добавления: 2015-05-23