Історичні витоки та принципи соціалізму

Історичні корені соціалізму як метаідеології вельми глибокі; деякі дослідники виявляють їх уже в платонівському діалозі «Держава», а хтось і в культурі більш ранніх епох (Шафаревич 1977). Початкові варіанти соціалізму були утопічними - це поняття походить від назви класичного твору «Утопія», написаного Томасом Мором (1478-1535). Соціалісти-утопісти XVI сторіччя, до яких, поряд з цим мислителем, зараховують автора трактату «Місто сонця» Томмазо Кампанеллу (1568-1639), висували ідеї суспільної власності та впорядкування життя соціуму в відповідно до єдиного стандарту. У своїх теоретичних побудовах вони йшли від ідеалу замкнутої патріархальної общини до ідеалу більш великого і відкритого політичного утворення - міста або федерації міст, а також до визнання найважливішої ролі державної влади в затвердженні основ розумного суспільного ладу.

В якості цілісної системи переконань, політичної ідеології соціалізм почав оформлятися в XVIII столітті. Соціалістична думка, подібно думки ліберальної або консервативної, зазнала великий вплив Просвітництва і народженої їм Великої французької революції (Валлерстайн 2003: 74-93). [Див. статті Лібералізм і Консерватизм.] Соціалізм, з його жадобою всесвітнього громадського перебудови, був безпосередньо пов'язаний з освітянського культом вільної особистості, ми руйнуємо абсолютні початку та висунені людське свавілля. У своєму економічному аспекті соціалістичне вчення розвивалося в якості реакції на експансію індустріального капіталізму, причому спочатку ідеологи соціалізму претендували на вираження інтересів дрібних ремісників і лише пізніше почали виступати від імені робітничого класу. Саме з настанням епохи модерну - «сучасності» - соціалізм, будучи її прямим породженням, увійшов до числа найважливіших ідеологій (Шубін 2007).

На початку XIX століття Клод Анрі де Сен-Сімон (1760-1825), Шарль Фур'є (1772-1837), Роберт Оуен (1771 - 1858) розробляли ідеї соціалізму критико-утопічного спрямування. Прихильники такого різновиду соціалізму виходили з закономірності зміни форм власності і заснованих на них форм господарювання, а першочерговим завданням вважали створення великого суспільного виробництва, що базується на вільній праці. Ці мислителі відстоювали принцип розподілу «за здібностями» і малювали чудові картини майбутнього, в якому люди насолоджуються матеріальним достатком і безмежним розвитком особистості. Саме завдяки їх творчості сам термін «соціалізм», що походить від латинського слова sociare, яке означає «ділити», в 1830-і роки увійшов в політичний і науковий обіг.

Важливо відзначити, що «рушійною пружиною» общественноісторіческого розвитку соціалісти-утопісти вважали чи не матеріальні умови життя і не класову боротьбу, але зміну релігійних і моральних ідей, затвердилися в суспільстві. У пролетаріат вони бачили борця, але страждальця. Вони вважали, що співпраця між пролетаріатом і буржуазією цілком можливо, і його головною скріпою здатна виступити релігія. Таким чином, утопічний соціалізм прагнув побудувати досконалу соціальну систему, виходячи з принципів розуму, справедливості і свободи, що однозначно надсилало до його освітянської коріння. Доброзичливе ставлення до масштабних соціальних змін і підкреслення їх гуманітарної основи зближувало перших соціалістичних теоретиків, як це не парадоксально, із засновниками лібералізму. За зауваженням російського філософа Миколи Бердяєва (1874-1948), «соціалізм народжується на тому ж грунті, на якій народжується індивідуалізм, він є також результат атомізації людського суспільства» (Бердяєв 1990Ь: 132).

Наступне покоління соціалістів, насамперед, Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), віддаючи належне внеску соціалістів-утопістів в історію, тим не менш, різко критикували їх за «фантастичне прагнення піднестися над боротьбою класів» (Маркс, Енгельс 1955: 455-456). З появою марксизму в соціалістичної думки 212 запанував детермінізм матеріалістичного спрямування, принижує роль ідейних і духовних чинників суспільного прогресу, що досить різко загострило її протистояння з альтернативними поглядами на суспільство і визначило подальшу еволюцію соціалізму як політичної практики.
Основні принципи соціалізму:
"Знищити власника" - заборона приватної власності на ресурси і засоби виробництва

заборона експлуатації людини людиною (наживи одного за рахунок праці іншого)

усуспільнення власності (націоналізація): (земля, ліси, поля, надра, курорти, палаци і заклади культури, санаторії, здравниці, лікарні, освітні та наукові центри)

суспільна власність на засоби виробництва, (підприємства, і т. п.)

планова державна економінка (гарантоване виробництво товарів і послуг)

66. Марксиська та соціал-демократична концепції демократії.
У політичній науці існують різноманітні тлумачення соціалізму. Найпоширеніші з них — з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії:
Марксистська концепція соціалізму. Розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму — сусіпльно-економічної формації, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу «від кожного за здібностями, кожному за працею», забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.
Реалізація догматизованого марксистського варіанту соціалізму здійснювалася через масове соціальне насильство, заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної та духовної опозиції. Соціалізм як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що призвело або до повної його ліквідації (СРСР, країни Центральної та Східної Європи), або до глибокої кризи (Куба, Північна Корея) чи ринкового реформування (Китай, В´єтнам). Відповідно це спричинило і кризу уявлень про соціалізм.
Соціал-демократична концепція соціалізму. Визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.
Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.
Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив німецький теоретик Едуард Бернштейн (1850—1932). Його теоретична позиція тісно пов´язана з політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, щоб управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн називав «політичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху він вважав боротьбу за економічні й політичні права.
Бернштейн віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, основою організації якої є споживча й виробнича кооперація, здатна вдосконалюватися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню демократію, за якої жоден клас не користується привілеями. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян — уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й відповідальності всіх.
Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробничих відносин характерне гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм».
Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою, її не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивілізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.
Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями: якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії.
Концепція якості життя. Вона є складовою не лише демократичного соціалізму, а й лібералізму. Суть її полягає в спробі встановити тісний зв´язок між традиційними матеріальними інтересами і новими потребами трудящих (економічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення, громадського транспорту, охорони здоров´я, професійної підготовки, комунальної служби). Якість життя трудящих, на думку соціал-демократів, найвища в соціальній державі.
Концепція самоврядного соціалізму, її у 70—80-х роках XX ст. сформулювали соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії у своїх програмних документах. Вона передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання й ухвалення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Це активізує громадян, професійні спілки, громадські організації, місцеве самоврядування. Самоврядний соціалізм передбачає політичну демократію: багатопартійність, свободу діяльності опозиції, можливість перебування при владі кількох партій. Соціал-демократи не визнають ніяких форм диктатури, яка несумісна з політичною демократією, складовими якої є права людини, свобода друку, свобода й самостійність профспілкового руху, існування правової держави.
Концепція економічної (промислової) демократії. Розроблена у повоєнний період соціал-демократичними партіями Скандинавії та Німеччини. На мікрорівні вона реалізується через участь трудящих в управлінні підприємствами, на макрорівні — в управлінні суспільною економікою. А це передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).
Основним методом соціал-демократичної політики вважають реформу як певне коригування соціально-економічної сфери з метою забезпечення чіткого та ефективного функціонування суспільства. Такі реформи неминуче приведуть до демократичного соціалізму. Реформування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства.
Прагматична частина сучасної соціал-демократії визнає ефективними значні «ін´єкції» в економіку з боку приватного сектора, необхідність посилення механізмів ринкової економіки, знизивши прямі податки, що засвідчує її налаштованність на конструктивну, творчу діяльність.
Світова соціал-демократія — організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал — об´єднання політичних організацій і партій, мета діяльності яких — демократичний соціалізм, новий світовий економічний порядок на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами, що охоплює охорону навколишнього середовища, уникнення ядерної війни тощо.

Дата добавления: 2015-05-23