Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Ознаки держави. 1 страница. Авторитаризм є одним із найбільш поширених в історії видів політичного режиму




Авторитаризм.

Авторитаризм є одним із найбільш поширених в історії видів політичного режиму. Характерними ознаками авторитарного режиму є:1. Відмова від принципів конституційності і законності. Якщо конституція і зберігається, то суто в декларативній формі.2. Концентрація влади в руках уряду, глави держави чи військових. Громадяни відчужені від процесу прийняття рішень. Правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а шляхом призначення.3. Органи влади, як центральні, так і місцеві, мають маріонетковий характер.4. Можливість втручання армії в політичний процес.5. Не виключені вибори, боротьба партій, але все це відбувається в жорстко регламентованих рамках.6. Наявність приватного сектору економіки, вільного від прямого державного втручання.7. Авторитарний режим допускає існування інакомислення і опозиції в чітко визначених межах. Правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму.Отже, авторитаризм — це політичний режим, в основу якого покладено зосередження монопольної влади в руках однієї чи групи осіб, що знижує або виключає роль представницьких інституцій влади у суспільстві.

29. Тоталітаризм.

Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.Тоталітаризм є принципово новим типом диктатури, в якій особливу роль грає держава і ідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в політичний лексикон лідер італійських фашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета фашистського руху, на його думку, полягала в створенні сильної держави, використовуванні виключно силових принципів здійснення влади. Сутність тоталітаризму Б.Муссоліні виразив формулою: «Все в державі, нічого зовні держави, нічого проти держави». З 1925 р. він став використовувати термін «тоталітаризм» для характеристики фашистської держави. А з 1929 р. (газета «Таймс») цей термін став вживатися стосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.Тоталітаризм виникає в ХХ столітті як політичний режим і як особлива модель соціально-економічного порядку, характерна для стадії індустріального розвитку, і як ідеологія. Створення розгалуженої системи масових комунікацій дозволило забезпечити ідеологічний і політичний контроль над особою. Особа ж в умовах руйнування традиційних форм життя стала беззахисної перед світом ринковій стихії і конкуренції. Ускладнення соціальних відносин зажадало посилення ролі держави («етатизм») як універсального регулятора і організатора взаємодії індивідів, що мають не співпадаючі інтереси. Досвід показує, що тоталітарні режими, як правило, виникають за надзвичайних умов: наростаючої нестабільності в суспільстві; глибокій кризі, що охоплює всі сторони життя; нарешті, при необхідності рішення стратегічної задачі, виключно важливої для країни.В числі основних ознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим, Х.Арендт, К.Фрідріхс і З.Бжезінській виділяють наступні: централізоване керівництво і управління у сфері економічної; система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної; визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури; панування офіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членам суспільства; зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно); культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрації; зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних; вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій. Ці риси властиві всім тоталітарним режимам. Проте виділяють декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»).Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах. Нині в тій чи іншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.Тоталітаризм в його комуністичній формі виявився найбільш живучий. До 80-м рокам ХХ в. в тоталітарних державах проживала приблизно третина людства.Фашизм вперше був встановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.Третій різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властиві майже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.Головні відмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялись також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

30. Соціально-політичні передумови тоталітаризму.

Тоталітаризм немає випадково, навіть будучи своєрідною аномалією, вона має свої соціальні передумови і. До найважливішим із них относятся:

1. Саме індустріальне суспільство, ускладнення громадських зв'язків і взаимозависимости;

2. Наростання раціоналізму і організованості у суспільства, нові змогу маніпулювання свідомістю; (радіо, телебачення, засоби зв'язку, ЗМІ й т.д.);

3. Поява монополій та його зрощення із державою (тоталітаризм - вища їх щабель, всеосяжна монополия);

4. Этатизация суспільства, посилення у свідомості культу Держави (на це вплинуло вплив двох світових війн, коли різко посилилося державне втручання у економіку й громадське життя), поширення колективістських взглядов;

5. Масова емоційна упевненість у можливості швидкого поліпшення життя з допомогою планування і раціональних преобразований

6. Масова психологічна неудовлетворённость відчуженням особистості за капіталізму, її незахищеністю і самотністю. Тоталітарні руху дають ілюзію прилучення до " вічним цінностям ": класу, нації, державі, величної сакральної Власти;

7. Гострі соціально-економічні кризи ведуть до маргіналізації суспільства, появі численних люмпенских і полулюмпенских верств, особливо сприйнятливих до тоталітарної ідеології й схильних до політичного радикализму;

31. Розвиток змісту демократії в історії людства.

Поняттю «демократія» і її предметній сфері випала щаслива доля: дане поняття сучасної політології без особливих суперечок зайняло своє місце як одне з ключових у політичній семантиці. Цей термін широко використовують і застосовують у своєму лексиконі навіть супротивники демократії; їхні критичні випади проти демократії висловлюються у форму неприяйняття лише конкретних форм її реалізації.

Дотепер учені не виробили загальноприйнятних уявлень, на базі яких можна було б сформулювати єдине визначення демократії. Водночас існує множина спроб її дефініцій, що не відповідають тим або іншим вимогам науки, причому різні автори розглядають у якості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій, плюралізм і т.д.

Для більш продуктивного розуміння основних уявлень про демократію, безсумнівно, корисні етимологічна й історична ретроспективи концепту. Самий термін «демократія» складається з двох грецьких слів: demos - народ і cratia - владарювання, отже, це «влада народу». Більш розгорнуте визначення «демократії» було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражає різноманітні аспекти й істотні ознаки демократії: демократія виходить з самого народу, вона здійснюється народом і в інтересах народу.

32. Розвиток поглядів на демократію в історії людства.

Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Британський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Демократія у прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях. Недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Багатоманітні концепції демократії спрямовані на вирішення цієї суперечності.Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда. Наявність в індивіда громадянських та політичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницький демократії, основні елементи якої — конституційність та обмеження політичного панування. Воля народу делегується представникам, котрі під час прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність. Демократію розуміють як відповідальне правління. Лібералізм виник як ідеологія буржуазії, таму концепція класичної ліберальної демократії відбиває передусім інтереси класу буржуазії.Сучасний різновид ліберальної демократії — концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція і взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. До недоліків цієї концепції відносять те, що для задоволення інтересів і потреб певних соціальних груп необхідно надавати певні пільги і привілеї, що суперечить принципу рівності всіх перед законом. Нереально те, що все населення буде представлено у політичних партіях, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом.Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.Концепція партисіпітарної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.Існує ряд концепцій елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.

33. Основні концепції демократії.

Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цимліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда. Наявність в індивіда громадянських таполітичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницький демократії, основні елементи якої — конституційність та обмеження політичного панування. Воля народу делегується представникам, котрі під час прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність. Демократію розуміють як відповідальне правління. Лібералізмвиник як ідеологія буржуазії, таму концепція класичної ліберальної демократії відбиває передусім інтереси класу буржуазії.

Сучасний різновид ліберальної демократії — концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція і взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. До недоліків цієї концепції відносять те, що для задоволення інтересів і потреб певних соціальних груп необхідно надавати певні пільги і привілеї, що суперечить принципу рівності всіх перед законом. Нереально те, що все населення буде представлено у політичних партіях, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом.

Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.

Концепція партисипаторної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.

В сучасних умовах тотальної глобалізації суспільства сформувалася концепція космополітичної демократії, яка спрямована на осмислення місця демократії в космополітичному суспільстві, її розвиток всередині країн, між державами та на глобальному рівні.

Існує ряд концепцій елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.

34. Демократичні традиції в історії українського державотворення.

35. Принципи демократії.

Основними демократичними принципами, що забезпечують функціонування сучасного цивілізованого суспільства, є такі. 1. Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади. 2. Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатись з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї та програми яких вільно порівнюються та змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань та ініціатив. 3. Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи “стримувань та противаг”. 4. Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії у сучасних державах є лише референдуми. 5. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків. 6. Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті. 7. Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави та державних діячів для критики з боку суспільства; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену та налагоджену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тобто вільних від державно-політичної цензури. Гласність не може бути всеохоплюючою – її межі визначаються морально-правовим рівнем суспільства та стосуються сфери державних таємниць, які повинні бути чітко фіксовані законом; особистої честі та гідності, приниження яких також повинно каратись законом; та загальноприйнятних норм моралі та відносин між людьми, зокрема таких порушень цих норм, як порнографія, насильство, заклики до національної, релігійної та соціальної ворожнечі і т.ін. Свобода слова можлива лише якщо є відповідальність за це слово.

36. Форми демократії та демократичні процедури.

Демократії притаманні такі форми.

По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина.

Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціально-економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюють народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).

37. Політичні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, їх роль у політиці.

Громадя́нські та політи́чні права́ — права та свободи, які захищають громадянина від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному житті суспільства.

Політи́чна свобо́да — право, можливість й змога самовизначення та право на вислів особистої волі.

Обо́в'язок — це сукупність моральних зобов'язань людини перед іншими. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати індивіду силу суспільної необхідності.

38. Передумови та етапи демократизації українського суспільства.

Якщо розглянути уза­гальнену модель, то можна виокремити чотири основних типи структурних передумов демокра­тизації:

• по-перше, знаходження національної єдності і відповідної ідентичності;

• по-друге, досягнення відносно високого рівня економічного розвитку;

• по-третє, розповсюдження культурних норм і цінностей, які передбачають визнання демокра­тичних принципів, довіру до ключових політич­них інститутів, міжособистісну довіру, почуття громадянського обов'язку тощо;

• по-четверте, наявність ефективної держави і дієвого владного апарату.

Етапи:

1.Стадія переходу влади (тим чи іншим способом) до рук реформаторів.

2. Прийняття рішень щодо створення нових інституцій, припадає в Україні на 1992-1997 рр.

3. Олігархічно-авторитарна стадія тимчасового відступу демократії.

4. Період після Помаранчевої революції (у 2004-2010 рр.) можна інтерпретувати як початкову стадію антиолігархічної боротьби за втримання демократичного вектора розвитку

39. Переваги та недоліки демократії.

До переваг демократії можна віднести наступні: демократія дозволяє всім суспільним групам артикулювати та гармонійно узгоджувати свої інтереси та потреби; демократії, на відміну від недемократичних форм, притаманні найкращі адаптивні властивості щодо пристосування до мінливого середовища, чому сприяє цілий ряд її принципів: плюралізм, демократична співучасть, опозиція, періодична виборність влади.

Політолог А. Гарригу в своїй книжці «Голосування і чеснота. Як французи стали виборцями» починає дослідження з 1848 року, тобто з того давнього часу, коли почалося впровадження сучасних демократичних інститутів. Він пише: «… “Вільні вибори” — це балаканина. Потрібна … велика доза сліпоти, щоб однозначно вихваляти встановлення “вільних” виборів та вищі форми участі в них, як яскравий доказ спокусливості демократії… Уся виборча система — це суцільна фальсифікація, шахрайство з виборчими бюлетенями, списками виборців, підрахунком голосів тощо».

40. Громадянське суспільство, його сутність та умови становлення.

Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

На думку М. Вебера громадянське суспільство – це пізнавальна абстракція, ідеальний тип, дуже далекий від дійсності. Але сама ідея громадянського суспільства не позбавлена змісту. Її суть полягає в оптимальному сполученні трьох складових: влади, суспільства і людини.

Громадянське суспільство також неможливо створити, якщо в державі не реалізовано принцип верховенства права.Цей принцип означає, що жоден державний орган, посадова особа, громадська організація, жодна людина не звільняються від обов'язку підкорятися законові.

Однією з головних функцій громадянського суспільства є забезпечення прав і свобод громадян.Це пов'язано з тим, що головною умовою існування, як громадянського суспільства, так і правової держави виступає особистість, її право на самореалізацію, на індивідуальність і особистісну свободу.

Громадянське суспільство і правова держава не можуть існувати без численних політичних та громадських організацій, партій та рухів.

Крім названих, існують й інші ознаки та умови становлення громадянського суспільства, їх досить багато, вони різноманітні (виділяють ознаку багатоукладності економіки, невтручання держави в економічну сферу та ін.).

41. Особливості формування громадянського суспільства в Україні.

Громадянське суспільство сьогодні іде еволюційним шляхом розвитку, а в новій Конституції України фактично зафіксовані базові засади його розбудови

Закладено політико-правові та економічні основи громадянського суспільства, на які можна опертися у подальшій його розбудові

Накопичено досвід громадянської самоорганізації та самореалізації, що знайшли свій активний прояв через формування громадських організацій та рухів, політичні партій, засоби масової інформації, а також – вибори, референдуми, коаліцію, опозицію, лобізм, групи тиску, місцеве самоврядування тощо. Тобто, маємо досить потужний організаційно-структурний потенціал, який би давав можливість громадянам реалізовувати власну владну волю – брати участь у процесі прийняття рішень з життєво важливих питань і здійснювати контроль за їх реалізацією

Формування засад громадянської культури забезпечується перш за все якісною за змістом і формою системою освіти, яка реформується сьогодні з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду

При всій різноманітності цього процесу Україна йде до громадянського суспільства через націотворення, національне самоусвідомлення та саморозуміння, морально-етичний підйом нації, формуванням модерних політичної нації та української національної еліти, а вже звідси - до розуміння громадянського суспільства як загальнолюдської цінності.

На відміну від Західної Європи, де громадянське суспільство формувалося внаслідок тривалої перманентної еволюції і знаходиться в процесі модернізації сьогодні, в Україні на різних етапах історичного розвитку існували лише його окремі елементи, які так і не стали завершеною системною структурою.

42. Сутність та функції політичної системи.

Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

· вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

· організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

· функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

· координація окремих елементів суспільства;

· політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

· артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

· узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

· інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

· політична комунікація складових політичної системи.

43. Структура політичної системи.

У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру.[1] Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну та духовно-ідеологічну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають такі політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії,громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуваннямполітичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

· Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

· Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це — громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

· Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок,мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин.

Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режимі.

Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Духовно-ідеологічну підсистему політичної системи складають політична свідомість і політична культура.

44. Політична система сучасної України: тенденції трансформації та змісту моделі.

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демо­кратичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід зазначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Наблизилася до професійного парламенту Верховна Рада України, введено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено кон­цепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до форму­вання політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади і, зрештою, до кризи влади в цілому, яка проявилась у граничній неефек­тивності всіх владних структур, неузгодженості і суперечливості їх дій, протистоянні місцевих рад і виконавчих органів, втрати авторитету влади у населення.

Кризові явища, з якими стикається Україна, значною мірою пояс­нюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Більшість із них направили зусилля на руйнування старих структур тоталітарної системи, часом не маючи навичок управління, конструктивної діяльності, а в умовах правового нігілізму, дехто вирішував і власні проблеми, що гальмувало загалом розвиток політичної системи.

Надто складною є проблема становлення державних структур. Стару державність зруйновано, нова лише формується, причому ефективність її діяльності надзвичайно низька. Саме тому в Україні у 2003 році ініційо­вано початок реформи політичної системи.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 577; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.058 сек.