Пряма і представницька демократія. Поняття парламентаризму

Залежно від форм участі народу у здійсненні влади виділяють пряму і представницьку демократію.

Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень. У подібній формі демократія була реалізована в Афінському полісі, відомо, що народні збори, як правило, збиралися кожні дев'ять років для прийняття важливіших рішень. Подібний варіант самоуправління використовується і сьогодні в організаціях і невеликих територіальних спільнотах (містах, общинах) у формі зборів, у ході яких громадяни обговорюють проблеми управління, фінансування суспільних проектів, соціальних програм. Поширення подібної практики обмежується територіальним фактором і залежить від того, наскільки децентралізований процес прийняття рішень. Іншою формою прямої демократії є сам процес виборів, в ході яких здійснюється волевиявлення народу стосовно своїх представників в органи державної влади. Законодавство багатьох країн передбачає: безпосередні форми участі громадян у законодавстві - референдум і ініціативні рухи.

2. Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.

парламентаризм - фундаментальне надбання демократії, система взаємодії суспільства і держави, для якої історично характерним є визнання провідної, а в наш час - особливої і суттєвої ролі загальнонаціонального постійно діючого колегіального представницького органу державної влади - парламенту в здійсненні державновладних функцій.

У досить розгорнутому визначенні поняття парламентаризму зазначено, як систему представницьких органів влади, за якої чітко розподілені функції законодавчих і виконавчих органів, і в якій вирішальну роль відіграє парламент як постійно діючий представницький орган влади.

43) Класичні теорії еліти. Концепція еліти, заснована на спостереженні за реальною політичною поведінкою і взаємодіями суб'єктів політики, була створена теоретиками італійської школи політичної соціології Г.Моска, В.Парето і Р.Міхельсом.
Професор, депутат, сенатор Г.Моска сформулював свою теорію еліти в роботах «Основи політичної науки» і «Історія політичних доктрин». На його думку: - розвиток будь-якого суспільства незалежно від способу соціальної і політичної організації здійснюється керівним класом;

• групова згуртованість і однодумність, властива суспільному класу, забезпечуються завдяки наявності у нього організації, структури, що дозволяє зберігати владу;
• сам правлячий клас неоднорідний; він складається з двох прошарків: дуже нечисленної групи «вищого начальства» (щось подібне до «наделіти» всередині еліти) і набагато більш численної групи «начальників середньої ланки»;

Теорія еліт висловлена ним в «Трактаті загальної соціології», в якій В.Парето:

• намагався виявити чинники і передумови динамічної рівноваги суспільства і значення в цьому процесі політичної влади, мотивів політичної поведінки;
• обгрунтовування ролі еліти виводив з концепції соціальної рівноваги, якої прагне суспільство як система.

В.Парето був автором теорії круговороту еліт, згідно якої:

• соціальні зміни в суспільстві є слідством боротьби і «циркуляції» еліт;
• еліта ділиться на правлячу і не правлячу (контр еліту): правляча еліта безпосередньо і ефективно бере участь в управлінні, володіючи харизматичними властивостями лідерів; контр еліта є потенційною елітою за здібностями, особистим якостям, але позбавлена можливості ухвалювати політичні рішення;
• розрізняють два типи еліт, послідовно що зміняли один одного. До основоположників елітаризму відноситься Р.Міхельс з його «залізним законом олігархічних тенденцій». Суть його концепції полягає в тому. що «демократія», щоб зберегти себе і досягти відомої стабільності, вимушена створювати організацію. А це пов'язано з виділенням еліти - активної меншини. Партійна еліта володіє перевагами перед рядовими членами - має більший доступ до інформації, можливість чинити тиск на масу. Маси через «некомпетентність і апатію» не можуть і не хочуть брати участь в політичному процесі.
  

Дата добавления: 2015-05-23