Україна в системі сучасних міжнародних відносин

Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних відносин. Україна також не є винятком і посідає в світовому співтоваристві і міжнародних зв’язках своє, нехай на сьогодні і скромне, місце.

Найбільш тісними міжнародними стосунками України зі світом є стосунки у сторону цивілізованої Західної Європи.

Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики.

Україна - повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, - нової, демократичної [4]. Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про "Основні напрямки зовнішньої політики України", прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах.

Визначна роль у процесі "повернення України до Європи" належить Президентам України: Леонідові Кравчуку (1991-1994) і Леонідові Кучмі (1994-1999; 1999-). Відповідно до Конституції України (стаття 106, пункт 3): "Президент України: представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України.

30 листопада 1995 року Л. Кучма своїм Указом Тимчасову Угоду про торгівлю та питання пов’язані з торгівлею між Україною і ЄС, підписану в Брюсселі 1 червня 1995 року. Ця Угода надала Україні режим найбільшого сприяння в розвитку торгово-економічних зв’язків з ЄС до набуття чинності УПС між Україною та ЄС.

Необхідно зауважити, що ЄС приймає активну участь у макрофінансовій підтримці України. Лише за програмою ТАСІ S з 1996 по 1999 рp. Україна отримала допомогу від ЄС у сумі більше ECU 500 млн.

Затвердженя 20 грудня 1996 року в Брюсселі "Плану дій ЄС щодо України" та прийняття Меморандуму про порозуміння між Україною і ЄС були важливими кроками двосторонньої співпраці. Ці документи визначили стратегію подальших двосторонніх взаємин, умови надання транш кредитів Україні, параметри лібералізації української торгівлі, реформи у фінансовому секторі, подальша приватизація та ін.

5 вересня 1997 року у Києві проходив перший саміт Україна - ЄС, на якому сторони наголосили на важливості ратифікації УПС між Україною і ЄС всіма країнами Євросоюзу, обговорили шляхи подолання наслідків аварії на ЧАЕС, співпрацю в торговельно-економічній, фінансовій та інших сферах двосторонніх відносин.

Продуктивними у взаємовідносинах України з Євросоюзом були 1998 і 1999 роки. 24 лютого 1998 року Президент підписав Указ "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС". 1 березня 1998 року УПС вступила в дію, після її ратифікації усіма парламентами країн-членів ЄС. Принагідно слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала УПС ще 10 лютого 1994 року. Україні, в силу тих чи інших причин, довелось чекати аж чотири роки на імплементацію в дію цього важливого документу. Це яскравий приклад складного і довготривалого процесу "повернення України до Європи". Угодою передбачено створення Ради Співпраці і Парламентської Комісії Україна - ЄС, а також введення виконавчого Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС. Крім вже зазначених переваг УПС дала поштовх двосторонній співпраці у торговельно-економічній сфері.

8-9 червня 1998 року у Люксембурзі відбулося інавгураційне засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС, на якому Прем’єр-міністр України зробив політичну заяву щодо прагнення України набути асоційованого статусу в ЄС. Зрозуміло, що ні ЄС, ні Україна ще не були достатньо готовими до такого кроку.

11 червня 1998 року, відповідно до Указу Президента, була затверджена "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" [10]. Наступним кроком в цьому напрямі стало створення Національного агентства з реконструкції та європейської інтеграції.

26 квітня 1999 року у Люксембурзі відбулося друге засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС.

VI саміт Президентів країн Центральної і Східної Європи, що проходив 14-15 травня 1999 року у Львові був визначною подією у новітній історії України. Розбудова співробітництва з країнами членами або кандидатами на членство в ЄС - важливий елемент зовнішньої політики України. З часів короля Данила Галицького у Галичині не відбувалося заходів такого масштабу. Схоже Галичина знову отримала можливість відігравати роль "вікна на захід"". Лідери 8 держав зосередили свою увагу на темі "Людський вимір Європейської і регіональної інтеграції та його роль у будівництві нової Європи". Важливим виявилось спільне бачення центрально європейського континенту, - заявив Леонід Кучма, - а також наміри інтегруватися до Європейського Союзу, інших європейських і трансатлантичних структур, що дає мені повне право не сумніватися в успішності партнерства між нашими країнами і народами".

Дата добавления: 2015-05-23