Г. Осипов

Соціальне — це сукупність суспільних відносин даного суспільства, інтегрована в процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами чи групами індивідів в конкретних умовах місця і часу.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

1) загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

2) характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

3) соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Поєднуючи теоретичні й емпіричні засоби, соціологія досліджує саме загальні якості будь-якого прояву соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.

Визначення об'єкта науки дозволяє одержати відповідь на питання про те, на що спрямований пізнавальний процес у рамках даної науки, тобто яку стійку і цілісну частину, область реального світу вивчає чи покликана вивчати відповідна наука. Об'єкт і предмет науки тісно взаємозалежні, але не тотожні. Так, людина — загальний об'єкт і антропології, і соціології, і педагогіки, і психології. Але це якісно відмінні одна від одної науки, оскільки кожна з них при цьому має свій предмет. Визначається це тим, що людина, як і суспільство, є складним і багатогранним явищем, що включає різні — різнопідрядні і різнохарактерні — структурні елементи і сторони, зв'язки і відносини між ними. Виділити характерні саме для даної науки елементи і сторони в її об'єкті, їхні зв'язки і відносини, а на цій основі і відповідний специфічний ряд законів і закономірностей — це і значить дати відповідь на питання про предмет розглянутої науки.

Об'єктом соціологічного пізнання є:

• суспільство як цілісна соціальна реальність;

• емпірично надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя;

• такі об'єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути тощо. Предмет науки — це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої науки — це не просто якесь явище чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об'єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для даної науки. Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів. Широко використовуючи в пізнанні і викладі свого змісту найважливіші поняття багатьох інших суспільних наук, соціологія має і специфічні категорії і закони. Будучи основними поняттями даної науки, що відбивають істотні риси, сторони, властивості, структурні елементи соціальної реальності (категорії) і глибинні, необхідні зв'язки і відносини між ними, категорії і закони соціології, їхні системи відбивають внутрішню логіку цієї науки, розкривають і конкретизують характеристику її предмета і методу, служать вузловими, опорними пунктами в пізнанні соціальних явищ і процесів.

Центральним тут є питання про основні категорії соціологічної науки. Мова йде про виділення таких вихідних категорій, які лежать у фундаменті самої науки. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею вивчаються. Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе:

• загально наукові категорії у соціологічному заломленні (суспільства, соціум, соціальна система тощо);

• безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

• категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури тощо).

В соціологічну практику останніх років увійшло виділення двох груп категорій соціології:

1) категорії що пояснюють статистику суспільства, його структуру, з виокремленням його основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як "особистість", "соціалізація", "соціальна група", "соціальна спільнота", "соціальний клас", "соціальна діяльність", "соціальний контроль" та ін.

2) категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії як "соціальний процес", "соціальна зміна", "соціальна трансформація", "соціальний рух", "соціальна мобільність", "соціальний розвиток" та ін.

До категорій соціології належать й такі категорії, як, наприклад, "соціальне відтворення", "соціальна адаптація", "соціальна диференціація", "соціальна напруженість", "соціальна солідарність", "соціальне відхилення", "соціальна патологія", "соціальна рівновага", "соціальна сфера", "соціальне життя", "соціальна дія" та багато інших.

Якщо категорії соціології відбивають ті чи інші істотні сторони, риси, властивості об'єкта цієї науки, то закони соціології виражають глибинні, сутнісні необхідні зв'язки між ними. Оскільки, як уже відзначалося вище, соціологія вивчає соціальну реальність, соціум, постільки її закони по своїй природі і сутності соціальні. Це означає, що соціальні закони регулюють поведінку людей і груп, визначають стосунки між особистостями, їхніми спільностями і виявляються в діяльності людей та їхніх об'єднань. До числа соціальних відносяться, наприклад, закони соціальної диференціації й інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації громадського життя, соціалізації індивіда, урбанізації суспільства та інші. У житті соціальні закони реалізуються конкретними людьми й у конкретних умовах, а тому виявляються як закони-тенденції.

Соціальні закони мають такі основні ознаки:

• закон може діяти лише при наявності певних суворо домовлених умов;

• за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких виключень;

• умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.

Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися за сферою свого розповсюдження. Так, існують закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитись суспільство в цілому або ж його частини.

Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої виокремлюють соціальні закони за формами зв'язків.

В залежності від часу дії соціологи виділяють:

• соціальні закони безперервної дії (норми права, етичні і моральні принципи);

• закони-тенденції, які діють в певний проміжок часу.

За масштабом реалізації соціальні закони поділяють на:

• загальні — вони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин);

• специфічні — їх дія обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон, пов'язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого).

За характером, способом вияву соціальні закони поділяють на:

• закони соціальної статики;

• закони соціальної динаміки. Перші відображають:

1) головні напрями змін,

2) їх тенденцію до збереження стабільності соціальної системи. Вони не детермінують соціальні явища.

Другі визначають:

1) напрям, форми, чинники розвитку соціального об'єкта,

2) особливості його змін, його еволюції. Тобто вказують на якісні його перетворення.

Структура соціологічних уявлень і наукових знань формується в залежності від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються в межах соціологічних теорій на основі аналізу даних про ті або інші соціальні явища і процеси.

Соціологічне знання багатогранне, має свою досить складну, багаторівневу структуру, обумовлену насамперед розходженням ракурсів і рівнів вивчення соціальних явищ і процесів. Так, наприклад, соціологія досліджує ці явища і процеси і на рівні суспільства в цілому, і на рівні більш-менш широких соціальних спільнот чи окремих сфер громадського життя і їхніх взаємодій, і на рівні особистості, міжособистісних взаємодій.

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку.

У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:

• теоретичну соціологію,

• фундаментальну соціологію,

• прикладну соціологію,

• емпіричну соціологію.

Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання; фундаментальна і прикладна — за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять. Теоретична соціологія основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуваннями знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, відповідають в основному на два питання: "що пізнається?" (об'єкт) і "як пізнається?" (метод), тобто пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Теоретична соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському середовищі США, хоча вихідні її передумови виникли набагато раніше в працях Г. Зіммеля, Е. Дюркгейма, М. Вебера та ін. Значно вплинула на теоретичну соціологію неопозитивістьска методологія, орієнтована на моделі розвинутих фізичних наук, в яких існує поділ на прикладні та фундаментальні, теоретичні дослідження.

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм на перше місце висувають завдання з'ясування соціально-психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості як творця соціальної реальності. Автори концепції соціального обміну підкреслюють вирішальну роль універсальних закономірностей людської природи — прагнення до одержання вигід і нагород — для пояснення соціальних відносин і структур. Для прихильників функціоналізму пошук об'єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності будь-якої соціальної системи.

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільнот та відносин, взаємодій у масштабах усього суспільства, прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соціальних спільнотах, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Напрями теоретичної соціології	• феноменологічна соціологія;
• символічний інтеракціонізм;
• концепція соціального обміну;
• теорія соціальної дії;
• функціоналізм (неофункціоналізм);
• етнометодологія;
• структуралізм (постструктуралізм);
• теорія соціального конфлікту; • концепції технократизму;

Дата добавления: 2015-05-23