Розкрийте сутність політичної культури громадян країни

Білет

9-1. Дайте характеристику змісту політичної системи суспільства.

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи. Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

Як правило, в суспільстві функціонують декілька партій. В сукупності вони становлять партійну систему, яка використовує певний механізм та методи в боротьбі за владу.

Історичні типи партійних систем: однопартійна двопартійна, або біпартійна (наявність двох основних партій, влада яких чергується), багатопартійна (наявність декількох партій, які беруть участь і здійснюють реальний вплив на органи державної влади;

– громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади. Але вони прагнуть контролювати прийняття важливих державних рішень, наприклад питань екології, охорони здоров'я, забезпечення належного рівня народжуваності та якісного стану населення тощо;

– політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

– засоби масової інформації.

Політична система суспільства покликана виконувати такі функції:

– формування цілей та завдань суспільства;

– розробка програм життєдіяльності суспільства згідно з інтересами керівних верств;

– мобілізація ресурсів суспільства відповідно до певних інтересів;

– забезпечення інтеграції всіх суспільних груп навколо загальних соціально-політичних цілей та цінностей, панівної ідеології та культури;

– розподіл цінностей у суспільстві відповідно до інтересів, насамперед, панівних соціальних груп;

– забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Для політичних систем пострадянських країн характерним є не лише наявність легальних інститутів, а й тіньового елементу в них, тобто конкуруючих структур. Складовими тіньової частини політичної системи є політичні клани, клуби, парламентське лобі, оточення перших осіб держави, "мізкові центри" при них тощо. Сюди можна віднести також нелегальну діяльність легальних установ, політичні інтриги та ігри, таємні функції окремих установ чи посадових осіб, земляцькі стосунки тощо. Загалом, такий стан можна кваліфікувати як наявність справжньої конкуруючої структури всередині політичної системи. За певних умов вона може фактично виконувати функції домінуючої політичної системи і перетворитися на альтернативу легальній політичній системі суспільства.

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:

— інтраверсія (тяжіння до малих груп — родина, громада);

— ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);

— екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);

— екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);

— сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:

— багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;

— розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;

— денаціоналізація провідних верств;

— панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки "винних" за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.

Поза сумнівом, таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком низки місць, інтереси).

Регіональні відмінності у виявах окремих політичних компонентів політичної культури не випадкові: вони зумовлені об'єктивними чинниками: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.

Проте досвід незалежної Української держави сприяє усвідомленню необхідності створення базових елементів політичної культури на ґрунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Компоненти такої ненасильницької політичної культури сприятимуть єднанню певних регіонів України, націй та етнічних груп на ґрунті консолідуючої політичної ідеї в модерну українську політичну націю.

Показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи. При цьому в перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дає змогу обирати народу України із запропонованого спектра політичних партій та орієнтирів ті, що відповідають його внутрішнім переконанням.

Специфіка політичного життя України диктує необхідність культивування найважливіших елементів нової політичної культури у свідомості її населення:

— національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;

— забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;

— руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість незалежного розвитку, який є основою для рівноправних стосунків з іншими країнами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних стосунків із рештою світу.

9-3. Розкрийте зміст політичних прав і свобод людини і громадянина та механізм їх захисту в Україні.

До політичних прав і свобод людини і громадянина традиційно відносять право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право громадян України брати участь в управлінні держав ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40).

Політичні права і свободи громадян України - це конституційно визначена міра можливої політичної поведінки особи, насамперед участі у безпосередньому народовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в яких особа виступає передовсім як громадянин України, учасник суспільно-владних відносин.

Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина є те, що, за винятком права на об'єднання в неполітичні організації і права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб'єктності. На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними, політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону в Інтересах національної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадян України, визнаних у судовому порядку недієздатними.

Рівень гарантованості політичних прав і свобод постійно піддається моніторингу з боку впливових міжнародних організацій (ООН, ЄС, Рада Європи, ПАРЄ та ін.) і свідчить про рівень демократії в Україні.

Найбільш узагальненим і системоутворюючим щодо інших політичних прав і свобод є право громадян України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України). По суті це право закріплює гарантовану можливість для громадян України брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної влади та місцевого самоврядування.

Наступним важливим політичним правом громадян України є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, що визначені в ст. 37 Конституції України та чинному законодавстві України.

Основний Закон у ст. 39 встановлює право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Ці форми безпосередньої демократії дозволяють громадянам України вільно висловлювати свої погляди, відстоювати свої політичні переконання та акцентувати увагу громадськості на тих чи інших політичних проблемах.

Гарантії прав та свобод людини і громадянина - це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюються охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Нормативні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних договорів, угод і рамкових конвенцій у сфері основних прав і свобод людини і громадянина. До основних міжнародних актів у цій сфері відносять Загальну декларацію прав людини 1948 p.. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 року, Конвенцію про охорону культурної І природної спадщини 1972 року та ряд інших. Інституційні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних установ і організацій, уповноважених здійснювати судовий і позасудовий захист основних прав і свобод людини й громадянина.

Дата добавления: 2015-05-23