IV етап – історична школа та маржиналізм

ІІІ етап – марксистська політекономія

Ця галузь знань розвинула прогресивні ідеї класичної школи. її надбання­ми були:

1) доведення К. Марксом до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці;

2) виокремлення важливим моментом теорії вартості того, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар;

3) виокремлення поняття «середня вартість товару» (що визначається робочим часом), навколо якої коливаються ціни, з'ясування того, що сама ціна виражає коливан­ня попиту і пропозиції;

4) розвиток діалектичного методу пізнання;

5) нове обґрунтування предмета політичної економії, яка повинна вивчати не лише закони розподілу вироблено­го продукту (як вважав Д. Рикардо), а й закони безпосереднього виробництва та обміну, досліджувати виробничі відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

6) обґрунтування прогресивної ролі акціонерної власно­сті як в умовах еволюції капіталізму, так і в побудові досконалішого суспільного ладу;

7) доведення переваги колективних форм власності над індивідуальними (приватними) формами;

8) обґрунтування неминучого зростання ролі великих підприємств, монополій, економічної ролі держави в умовах капіталізму;

9) обґрунтування К. Марксом теорії економічних криз, зокрема схеми відтворення; глибокий аналіз форм вартості та розкриття товар­ної природи грошей.

Недоліки:

1) непослідовність;

2) недооцінка ролі приватної власності;

3) вважали, що економіка переважає над системою надбудовних відносин;

4) необґрунтовано визначали джерелом вартості лише працю найманих працівників, ігноруючи працю підприємців.

Найвідомішими представниками історичної школи стали німецькі економісти Вільгельм Рошер (1817—1894), Бруно Гільдебранд (1812—1878), Вернер Зомбарт (1863—1941), Макс Вебер (1864—1920) та ін. Вони наголошували, що політична економія повинна вивчати не відношення людей до речей, а відносини між самими людьми. Вважаю­чи, що ринок неспроможний забезпечити стійку рівновагу економічної системи, ці економісти виступали за активне втручання держави в економіку, вбачаючи в цьому єдину умову її ефективного функціонування.

Для виживання суспільства необхідно, на їх думку, надавати бідним верствам більше благ, створених завдяки прогресу. Вчені вважали психологічні та етичні фактори не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доцільність широкого підходу до вивчення економічного і соціального життя. Маржиналізм (від французького «marginal» — граничний) як на­прям політичної економії виникає в середині XIX ст. і в 70-ті роки поширюється. Його заснов­никами були австрійський економіст Карл Менгер (1840— 1921), англійський — Вільям Джевонс (1835—1882), швейцарський — Леон Вальрас (1834—1910).

Основою маржиналізму є концепція граничної корис­ності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем наси­чення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запа­су певного виду товарів. Згодом такий підхід був втілений у концепції витрат виробництва, ціни, розподілу тощо.

Дата добавления: 2015-05-23