Специфіка підприємництва в аграрній сфері. Рентні відносини і особливості формування доходів в сільському господарстві

Аграрні відносини. Специфика сільськогосподарського вироб­ництва виражаеться в аграрних вщносинах.

Вгдносини в сільському господарстві як складова економгчних відносин виникаютъ між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробниц­тва, з одного боку, як об 'екта власності — з іншого.

Але земельні відносини - це лише один бік аграрних відносин. Другий пов'язаний із процесами агропромислової інтеграції, коли вищий розвиток продуктивних сил закономірно веде до переплетіння зв'язків по горизонталі та вертикалі як у самому сіль­ському господарстві, так і між сільським господарством і взаемопов'язаними з ним галузями. Це насамперед ті сфери господарювання і ті підприемства, які виробляють для нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію, займаються іх збереженням і реалізаціею. На цьому шляху поступово створюеться агропромисловий комплекс, який дозволяе підвищити ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільно забезпечуе населения продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. Тобто аграрні відносини — це сукупністъ економічних відносин, які виникаютъ між власником засо-б1в виробництва (в тому числі і в особі держави) і суспілъством у цілому, сілъсъкогосподарсъкими чи промисловими орендними колективами, державними підприемствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподоілу, обміну та споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту. Земельна рента та її форми

Диференціальна земельна рента. Складовою аграрних відносин е рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. Відомо, що ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів і насамперед від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну та економічну родючість грунтів. Природною родючістю є сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей грунту, а екоиомічні - це результат поліпшення цих властивостей чи рахунок проведения людьми заходів, спрямованих на покращання методів землеробства та проведения різних видів меліораци.

Таким чином, земельна рента є економічною формою реалі­зації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди зе­мельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкрет­ною формою земельної ренти є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші платежі.

Незалежно від форм власності на землю утворюється дифере­ціальна рента, її причиною є монополія на землю як на об 'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференціальної ренти.

Природною умовою існування диференціальної ренти є відмін­ності у природній родючості землі, а також місцезнаходженні земель­них ділянок відносно ринку (місць реалізації). Розвиток науки і тех­ніки, широке використання їх досягнень у сільському господарстві змінюють ці відмінності, але повністю усунути їх не можуть.

Господарства, що розташовані на кращих землях, створюють додатковий чистий дохід. Такого доходу позбавлені інші гос­подарства. Якби вони його одержували, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла.

Господарства, які використовують свою працю та інші вироб­ничі ресурси на кращих земельних ділянках, мають більше про­дукції з одиниці земельної площі. Вони отримують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференціальної ренти.

Необхідною економічною умовою перетворення додаткового продукту в диференціальну ренту є наявність товарно-грошо­вих відносин і особливість дії закону вартості в сільському гос­подарстві.

Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільсь­когосподарської продукції визначається середніми витратами су­спільне необхідної праці в господарствах, що розташовані на гір­ших за родючістю та місцезнаходженням землях за середнього

рівня досконалості організації виробництва. Отже, господарства, які розташовані на кращих і середніх землях, мають нижчу інди­відуальну вартість сільськогосподарської продукції, але реалізу­ють її за цінами, які визначаються вартістю продукції на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий дохід, який утворюється понад середній чистий дохід.

Форми диференціальної ренти. Слід розрізняти дві форми ди­ференціальної ренти: першу і другу. Диференціальна рента І в свою чергу поділяється на:

• диференціальну ренту за родючістю (І_р);

• диференціальну ренту за місцезнаходженням (І_м).
Диференціальна рента І_р виникає із різної природної родючості окремих ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.

Диференціальна рента І_м виникає через те, що земельні ділянки розташовані на різній відстані від ринків збуту. Тому транспортні витрати, що входять у виробничі витрати, і вартість товару з різ-новіддалених земель неодинакові. Для віддалених від ринку зе­мель ці витрати будуть більші. Але кількість близьких до ринку збуту земель обмежена, вони не можуть задовольнити платіжний попит суспільства в сільськогосподарських продуктах, тому ви­никає необхідність в обробці віддалених від ринку земельних ді­лянок. Щоб ці землі вступили в обробіток, повинні бути покриті виробничі витрати і отриманий нормальний прибуток. Це мож­ливо, коли суспільна вартість регулюватиметься умовами вироб­ництва на гіршій за місцезнаходженням ділянці. На близько роз­ташованих до ринку землях індивідуальна вартість буде нижчою від суспільної. Якщо реалізація товарів відбуватиметься за суспіль­ною вартістю, то на кращих за місцезнаходженням ділянках ви­никатиме надприбуток, який перетворюється в диференціальну ренту І„.

Диференціальна рента І_м являє собою різницю між суспільною вартістю виробництва сільськогосподарської продукції та індиві­дуальною вартістю сільськогосподарських продуктів, одержаних із земельних ділянок, що ближче розташовані до ринку.

Диференціальна рента І відповідає екстенсивному веденню сіль­ського господарства, коли збільшення виробництва сільськогос­подарської продукції здійснюється за рахунок розширення посів­них площ. Отже, диференціальна рента І — це додатковий чис­тий дохід, який утворюється в господарствах, що користуються кращими землями, а також ближче розташовані до ринків збуту продукций шляхів сполучення. Господарства, що користуються кращими землями, витрачають на одиницю продукцп менше пращ та шших виробничих ресурсів порівняно з господарствами, що розташовані на прших дшянках. Тому індивідуальна вартість единиці продукціУ нижча в господарствах, де кращі умови вироб­ництва. Різниця між суспільною та індивідуальною вартютю про­дукції 1 е диференціальною рентою I.

Поряд з диференціальною рентою I утворюеться диференціальна рента II. Остання е одшею з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують унаслідок різної продукта в ноеті витрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства.

Інтенсифікація в сільському господарстві означав збшьшення основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат на обробіток однієї і тіеї самої земельної площі, що супроводжуеться зростанням виходу продукції в тих господарствах, які краще забезпечені основними засобами виробництва, мають більше ма­шин, уносять більше добрив і т. д., мають широкі можливості для виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт в оптимальні агротехшчні строки, для піднесення культури земле­робства та його ефективності.

Вкладення додаткової праці та ресурсів дае змогу вести господарство інтенсивніше, виробляти більше продукції на кожному гектарі землі, домагатися вищої продуктивности. Природна родючість все більше доповнюеться і замінюеться економічною родючістю грунту.

Якщо правильно використовувати додаткові кошти для ком­плексного полшшення обробітку грунтів, то вони забезпечують такий приріст продукції, який не тільки окупав ці витрати, але и дае надлишковий додатковий дохід, який перетворюеться на диференціальну ренту II.

Диференцгалъна рента II е додатковим чистим доходом, який виникае в результат/ додаткових вкладенъ у дану ділянку землі.

Абсолютна земельна рента. При розгляді суті і механізму утворення ренти передбачалось, що на перших за якютю і розташуванням землях рента не виникае. У реальній дійсності землевласник ніколи не надасть у користування орендарю безоплатно навітъ ці землі, оскільки існуе монополія на землю як об'ект власності. Цей вид монополії породжуе абсолютну ренту, що сплачуетъся з усіх видів землі, незалежно від якості.

Джерелом абсолютноі ренти е додатковий продукт, який створюетъся не лише в сілъсъкому господарствг, а в інших галузях виробництва — промисловостг, торгівлі, будівництві тощо.

Монопольна земельна рента. У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютноі ренти існуе також монопольна рента. Умовами її утворення е обмеженють і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні. Це виявляеться в тому, що лише на даних землях, лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характеристиками.

Джерело монопольної ренти, як і абсолютноі, с поза сільським господарством.

Як правило, це доходи, створені в інших галузях виробництва, що надходять землевласнику на основі перерозподілу. Це не означае, що власник землі обов'язково фізично відділений від землі як засобу виробництва. Рента привласнюеться і тоді, коли і власник, і землекористувач об'еднані в одній юридичний особі.

Дата добавления: 2015-05-23