Соціалістична економічна система та механізм її функціонування. Суперечності одержавленої адміністративно-командної економіки, їх загострення і розпад світової системи соціалізму

Основш ознаки державного соціалізму. Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризуєся державною власністю практично на всі речові ресурси і сталою економічних рішень через центральне економічне планування. Сучасна економічна наука оцінюе цю модель як прихід глибоких деформащй у розвитку суспільства.

Сформулюемо основні ознаки державного соігалізму.

1. Монополия державноі власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторш суспільства. Вона зароджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означав розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність (роздержавления і приватизащя).

2. Відносини адміністративноі залежності. Більшість підприемств позбавлені самостійності щодо формування программ, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбуваеться за планом, управління базуеться на силі влади, тому як ре­гулятор господарських зв'язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економікн виступае «тіньова економіка», яка діе за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку \ саморегулювання.

3. Надцентралізація суспілъпого виробництва. Через низьку
ефективність виробництва \ велику витратну частину бюджету дер­жава концентруе високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприемства-монополісти, які низький рівень рента­бельности покривають високими цінами. Демонополізація економіки означае передачу основної частини повноважень на місця.

4. Бюрократизація управління. Бюрократизм - це суспільні
відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним \ суспільним життям відокремленим колом осіб.
При наявності спеціалізації в управлінні повністю позбавитися
бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (виборність, звітність, можливість заміни керівництва тощо).

5. Жорстка заленітстъ економіки від ідеології / политики. Ця
проблема виникае через зрощування господарських \ політичних
структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і
діе як управлінське ядро економічноїполітичної системи, як
вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачае свою Відносну незалежшсть від партії, апарату, керівники державних закладів владигосподарських організацій зобов'язані регулярно звітувати перед партіею. Економічне життя заганяеться в жорсткий ідеолопчний «корсет». Офіційна наука і пропаганда забезпечуе захисний ореол над неефектившстю господарської систе­ми.

6. Самоізоляція економіки, несприйнятливістъ до сетевого досвіду. Якнеринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нор­мальної ринкової економіки.

Механизм функціонування «державного соціалізму»

Планомерна організація суспільного виробництва. За планомірності одержавленого соціалістичного виробництва над усім суспільним виробництвом установлюеться безпосередній державно-бюрократичний контроль, який свідомо и цілеспрямовано організованим виробництво. Тим самим забезпечуеться певний рівень планомірного функціонування і розвитку суспільного виробництва.

Ключевою ланкою планомірної оргашзації одержавленої економіки е народногосподарське планування, яке мае директивний характер: планові завдання е обов'язковими для всіх виробничих (економіки в цілому, галузі, підприемства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і підприемства, що включені за планом до системи суспільного поділту праці, повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і якістю, але и за игроками поставок. Унаслідок цього забезпечуеться безперервний характер процесу виробництва. План набувае сили юридичного закону, а взаемні зобов'язання між підприемствами (постачальниками і споживачами) виступають як договори поставки.

Перегляд планів і планових зобов'язань дозволяеться, проте, лише за умови, якщо вш враховуе необхідність задоволення потреб. Переглянутий план мае бути затверджений відповідними вищими державними органами управління і планування. На перегляд планових завдань витрачалося багато часу, що знижувало ефективність планування і здебільшого перетворювало його в гальмо економічного, науково-технічного і соціального прогресу.

Народногосподарським планом регулюються пропорціі суспільного виробництва через балансове погодження всіх ланок економіки. У зв'язку з цим об'ектами народногосподарського планування етакі економічні пропорції:

а) народногосподарські (пропорції між виробиицтвом і споживанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням);

б) міжгалузеві (співвідношення між металургіею і машинобудуванням, добуванням залізної руди ічорною металургіею, між
цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків);

в) внутрішньогалузев;

г) міжрайонні;

д) внутрішньорайонні.

Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, сп-раючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.

Централізоване управління народним господарством. Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійсню-еться шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечуе реалізацію народногосподарських планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність. Адміністративне управління всіма галузями народного господарства здійснюеться централізованими господарськими органами — мистерствами, а в межах галузі — виробничими об'еднаннями чи комітетами міністерств.

Ринок в одержавленій економіці. За одержавленої соціалістичної економіки зберігаеться категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на |засоби виробництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки капіталів.

Ринок за одержавленого соціалізму регулюеться планом: вищі органи затверджують підприемствам плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізацп цих товарів по шдприемствах сфери виробництва і торгівлі тощо. Підприемства, скуті планами та централізованими нормативами, позбавлені необхцшоУ свобо-ми при функщонуванні на ринку на засадах підприемництва.

Найболючішою точкою соціалістичного ринку е планування і централізоване ціноутворення.

Загальна криза державного соціалізму. Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х рр. XX ст.

Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму чи модели організації суспільної економіки у кожній окремий у світоій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед них важливе місце займае той факт, що економіка за державного соціалізму виступае як недостатньо ефективна, «витратна».

«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяв мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного виробництва, а розв'язання вузького кола проб­лем надзвичайної важливості (обороноздатність, программ за окремими престижними напрямами НТП і т. д.). Ця система змогла проіснувати через паразитичне використання природних запасів і традищ'йний аскетизм народу. Це — система застиглих адміністративних методів управлшня економікою з відповідними їм нормами права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

Основна причина деформації соціалізму пов'язана з одержавленням власності, коли держава опосередковуе майже весь процес привласнення. Наслідком цього стали: зрівнялівка, утворення і одержавлення нетрудових прибутків окремими особами, пі-приемствами, галузями, регіонами; зосередження прийняття господарських рішень у центральних органах (відчуження трудівників від засобів виробництва, продукту та управління виробництвом і розподілом); зведення всіх форм господарювання до одніеї — державної. У таких умовах держава може здійснювати управління тільки директивними адміністративно-командними методами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму проявляеться також через: скорочення у другій половині 80-х рр. вало­вого національного продукту і національного доходу; зневіру на­селения щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життевого рівня; кризу фінсів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюд­жету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою роздержавлення економжи е перехід від моноорганізованої системи до різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб'ектів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарської діяльності, що створюе сприятливі передумови для нормального функціонування товарного виробництва. Історичш перспективи соціалізму

Аналіз показуе, що економічну модель «державного соціалізму» не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксом і моделі, де головними е: і) ліквідація відчуження, 2) людина й засіб, а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості. Деякі з його положень підтвердилися:

• наука стала продуктивною силою;

• людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;

• відбуваеться інтелектуалізація, гуманізація праці, стираеться різниця
між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;

• на практиці широко використовуеться планомірність;

• у розвинутих країнах реальністю е висока соціальна захищеності трудящих (забезпечення роботою, безкоштовна освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).

У наш час зазнае поразки утопічний ліворадикальний варіант побудови соціалізму. Дійсний (оригінальний) соціалізм як підсумок і продовження досягнень усіеї світової цивілзації ще мае бути реалізованим.

Але для того щоб наповнити ринок потрібними споживачу то­варами, забезпечити ефективну зайнятість, якісне обслуговування і освіту, масову зацікавленість в освоенні науки і техніки, високий рівень життя і т. д., потрібна інша економічна модель. «Державний соціалізм», у принципі, не може розкрити гуманістичний і демократичний потенціал соціалізму, саме тому вихо­дить з історичної арени.

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

• політичшй — перехід від монополії на владу одже партії до
системи багатопартійної парламентської демократії;

• економічній — роздержавлення і приватизація власності,
становления регульованої ринкової економіки;

• соціальній — проведения державою політики забезпечення
рівних стартових можливостей і надійних сощальних гарантій за
принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким»;

• духовній — принциповий розрив з ідеолопею і мораллю
сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоення кращих досягнень світової культури.

Процес кардинального оновлення нашого сусшльства супроводжуеться подоланням традиційно усвідомлених відмінностей між «капіталізмом» і «соціалізмом». Порівняння економічних систем, формуванням свого, синтетичного устрою демократичного самоврядування на основі різноманітних форм власності. Економічна модель, що формуеться в усіх постсоціалістичних країнах, акумулюе досвід як планового, так і ринкового господарства.

Дата добавления: 2015-05-23