Сутність, структура та функції політики

Походження поняття «політика» здебільшого пов´язують із назвою однойменної праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади.
«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.
Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов´язкових для всього суспільства рішень.
Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:
— за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);
— за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);
— за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);
— за носіями й суб´єктами (політика держави, партії, руху, особи);
— за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова). Політика має складну структуру. Найчастіше виокремлюють у ній три головні елементи:
1. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).
2. Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів).
3. Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів). Охоплює такі елементи: сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо.
У політології виокремлюють (здебільшого на загальнодержавному рівні) такі функції політики:
— задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;
— раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;
— примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;
— інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;
— соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);
— забезпечення послідовності та інноваційності (онов-люваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.

Дата добавления: 2015-05-23