Самостійницькі ідеї М. Міхновського. Український інтегральний націоналізм Д. Донцова

Одним із прихильників повної незалежності України був М.Міхновський. З появою у 1900 р. "Самостійної України" постійно точилися суперечки про те, чи можна вважати її першою програмою українського націоналізму, а М.Міхновського його батьком.

В "Самостійній Україні" наголошувалося, що існує боротьба між нацією гнобленою і нацією - гнобителем. За мету боротьби Міхновський визначив гасло: "Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж до Кавказу". Становище українського народу характеризується як стан „зрабованої нації". Аргументи Міхновського ґрунтуються на прикладі українсько-російських відносин: „Українська нація платить „данину" не тільки матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців". Таке становище, на його думку, не може бути визнане за нормальне. Тому, Міхновський дійшов висновку: „державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин" [1, c. 108].

Ключові ідеї його праці: 1) відновлення державної самостійності України, а не боротьба за зміну режиму в Росії; 2) боротьба за права нації, а не за класові інтереси і плекання почуття національної солідарності, а не класової боротьби всередині української спільноти; 3) ідейна відданість кожного справі національного визволення. У "Самостійній Україні" Міхновський окреслив одну із визначальних рис українського радикалізму: відмежування усього українського від усього російського: "Нехай вчені розшукують, хто кому був родичем; ображення чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв'язки з російською нацією... Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насильства"

Квінтесенцією теоретичних розробок Д. Донцова став його твір «Націоналізм» (1926 p.), де визначено головні вимоги інтегрального націоналізму (інтегральний націоналізм розглядає всі без винятку явища суспільного життя через призму національних інтересів): воля до життя, влади, експансії; романтизм і догматизм. Романтизм — це захоплення катастрофою, що принесе нове, а догматизм «з'явиться в супроводі категоричного наказу, безоглядного послуху».

Якщо Україна хоче вийти зі стану провінції, — стверджує Д. Донцов, — то вона має витворити в собі, крім волі до влади, ту велику, всеобіймаючу ідею, ідею опанування духовного, економічного й політичного нації. Ініціативна меншість має підпорядкувати собі власний народ і змусити його до агресії проти інших. Узагальнювальний висновок: життя — це боротьба, у якій панує закон соціального дарвінізму, або виживання найпристосованіших. Це стосується й націй — сильніші нації мають перемогти слабших і накинути їм свій спосіб життя. Невіддільною частиною ідеології Д. Донцова було поняття «творчого насильства» (підкорення натовпу елітарній меншості), яке ця ініціативна меншість має застосувати до несвідомих.

Д. Донцов намагався ідеологічно обґрунтувати українську самостійницьку політику: внутрішню (виховання на засадах західної культури) й зовнішню (повна сепарація від Росії). Росіянам, доводив Донцов, природно притаманні абсолютизм і правовий нігілізм, тоді як Україна за своєю культурою, засадами в соціальному й політичному житті залишалася з Європою. Д. Донцов вважав, що політичний сепаратизм є можливим і відповідає українському народові та має спрямовуватися проти російської державності. Слід відірватися від Росії, позбутися будь-якої злуки з нею. Призначення України — бути аванпостом захисту культури Заходу від російського впливу. У цьому він убачав зміст української національної ідеї.

Ідеї Дмитра Донцова мали величезний вплив на молодь у міжвоєнний період (надто у 30-і роки) та стали світоглядною основою для виникнення (в 1929 р.) і зростання впливу Організації Українських націоналістів (ОУН). До речі, її членом сам Донцов так ніколи й не був.

У праці «Заповіт борцям за визволення», написаній наприкінці життя (1949 p.), В. Винниченко висловив однозначно негативне ставлення до націоналізму Д. Донцова, оцінюючи його ідеологію як фашистську, ворожу українському народові, як особливий різновид тоталітаризму.

30.Державницька ідеологія В. Липинського

Українську державницьку ідеологію В. Липинський бу­дував на давніх народних традиціях, зокрема на держав­ному досвіді гетьмансько-козацьких часів і високій етніч­ній культурі хліборобської спільноти. При цьому держав­ність бачилася йому як спадкоємна монархія, очолювана гетьманом.

В. Липинський намагався обґрунтувати такий держав­ний устрій. Він вважав, що парламентаризм при однопа­латній системі із загальним виборчим правом як форма правління чужої духом та інтересами буржуазної демо­кратії для хліборобського класу і загалом хліборобської країни не підходить. В. Липинський виходив з того, що ні одна нація не розпочала і не може розпочати свого існу­вання від демократії і що демократичні нації можуть іс­нувати тільки там, де була чи є своя власна національна держава, або там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.

Отже, згідно з концепцією В. Липинського, саме держава повинна об'єднати мешканців території в органіч­ну цілість. Цей організм як наслідок спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання суспільного самовираження у формі власної нації. Передумовою цього самовираження є існування держави, оскільки, на думку В. Липинського, ідея бажання, кінцевою метою якого є створення нації, може реалізуватися тільки в матеріальних формах держави.

Дата добавления: 2015-05-23