Особливості і труднощі переходу до демократії в Україні

Здійснюючи перехід до демократичного суспільства з соціально орієнтованою ринковою економікою та плюралістичною політичною системою Україна зустрілася з цілим рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів, які суттєво ускладнили трансформаційний перехід. Головними з них є:

Перехід до демократії здійснюється від тоталітарного суспільства, а тому він охоплює надскладні завдання реформування не лише політичної системи а й усього суспільного ладу.

Україна є одною із пострадянських республік, де на відмну від деяких центрально-європейських країн були повністю знищені приватна власність та приватна ініціатива.В наслідок цього, економічні успіхи майже повністю залежать від уряду і даються йому найтяжче не лише з суб’єктивних але об’єктивних причин.А саме ці успіхи служать одним із найсуттєвіших факторів легітимізації нових правлячих еліт.Отже економічний фактор дуже ускладнює процес демократичної стабілізації. Через стратегічну роль України в збереженні СРСР імперський центр, доклав максимум зусиль, щоб загальмувати її рух до демократії і незалежності. З цієї, а також низки внутрішніх причин Україна запізнилася з реформами на старті і опинилася в невигідному становищі з точки зору конкуренції з іншими посткомуністичними державами.

І пізніше колишня метрополія проявляла пильну увагу до всіх помилок і невдач українського керівництва та намагалася використати їх (опираючись на проросійські сили в Україні) для того,щоб зробити Україну більш поступливою щодо притензій Росії на роль “консолідуючої сили”на т.зв. євразійському просторі, ослабити легітивність теперішньої влади в Україні, і,в решті решт, схилити українське суспільство до об’єднання з Росією, у межах нового “слов’янського” чи якогось іншого союзу. Це означає, що значну частину енергії молода держава мала витрачати на самозбереження, а її політичні діячі мусіли проявляти обережність, щоб не спровокувати антидержавницькі сили.

Політичне, економічне і соціокультурне життя українського суспільства несе на собі значні відбитки тоталітаризму і колишнього напівколишнього статусу України, тривалої підлеглості її територій різним державам протягом століть. Процес національної консолідації ще не завершений, а національна єдність, хоч і була підтверджена референдумом в 1991 р. в екстремальних умовах кризи є під знаком питання. Частині українців притаманне почуття меншовартості, у той час як почуття національної гідності, впевненості у своїх силах розвинені значно менше. Все ще спостерігається вплив тоталітарної політичної культури і панування принципів егалітаризму й статизму у політичній свідомості значної частини населення.

З означених вище причин розмежування політичних сил у державі є багатомірним: країна поділена не лише за соціально-економічними, ідеологічними, але й за етнічними, регіонально-культурними, мовними ознаками; істотними є відмінності у зовнішньополітичних орієнтаціях різних політичних сил і регіонів. Наслідком є слабка і нестабільна партійна система, що несприяє підвищенню авторитетності демократичного врядування.

Сила та підготовленість до керівництва перехідним процесом нової політичної еліти в особі національно-патріотичних сил виявились не достатніми, що сприяло збереженню влади, особливо в регіонах, у руках старої партійно-державної номенклатури. Вона перехопила державницькі та демократичні гасла і використала їх для зміцнення своїх позицій. Номенклатура не зацікавлена у радикальних змінах і тому суспільна трансформація в Україні носить суперечливий, непослідовний характер, і поки що, на жаль, зберігаються можливість зворотнього руху. У політичному спектрі це знаходить відображення у порівняно великому впливові так званих “лівих сил” які виступають проти ринкових і демократичних реформ, мріючи про відновлення своєї влади над суспільством.

Процес демократичної трансформації в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, у суб’єктивному плані утруднений перебільшеними сподіваннями щодо допомоги Заходу, недоцінкою складності необхідних змін у системі як політичних, так і економічних відносин та сили спротиву старої номенклатури, не розумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації.

Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя переважної більшості пересічних громадян, чим далі, тим більше породжують відчуженість громадян від влади і спонукають їх проявляти нехіть до реформ у тому вигляді, в якому вони здійснюються.

Сукупність розглянутих тут суб’єктивних та об’єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню на теренах нашої держави політично спроможного і економічно розвненого суспільства. Перехідній політичній системі України притаманні, поряд з демократичними ознаками риси, що властиві олігархічним та охлократичним режимам. Це – вплив номенклатури, що нерідко об’єднюється в клани, є схильна до корупції і байдужа до суспільних інтересів; збереження командно-адміністративних методів управління; рекрутування частини правлячої еліти з маргінальних прошарків суспільства, які прагнуть швидкого підвищення свого соціального статусу і матеріального благополуччя. З цим пов’язана некомпетентність владних структур, неповага до закону, намагання неадекватними простими засобами негайно розв’язати проблеми, намагання використати настрої натовпу для реалізації вузькокорисливих інтересів. Нерозвиненими заишаються механізми стримувань і противаг у політичній системі.

Проте, незважаючи на труднощі, непослідовність і нерівномірність реформ, Україна не тільки задекларувала свій намір побудувати демократичне суспільство. Вона приступила до практичного втілення цього наміру в життя, подолавши декілька гострих політичних криз на основі компромісів та взаємної поступливості супротивних сторін. Прийнята Конституція, що проголосила нашу державу правовою, соціальною, демократичною, є здобутки в трансформації економіки та впровадження її ринкових засад; завершується процес приватизації, створено клас крупних власників, закладені основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій та інших сферах економіки, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. У суспільно-політичному житті відбулася демо­но­­полізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, існують осередки громадяського суспільства – громадські об’єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні друковані та інтернет-видання. Таким чином, Україна в цілому виконала завдання першої і частково другої фази посткомуністичної трансформації.

Проте вона продовжує суттєво відставати не тільки від Польщі, Чехії, Угорщини але й від Болгарії, Латвії, Румунії і навіть Росії у галузі розвитку ринкових відносин в економічній сфері. Все ще чекають на своє розв’язання такі завдання,як усунення невиправданого державного контролю за діяльністю суб’єктів економічного життя, залишається неусталеною правова база відносин власності і підприємництва тощо. Цей перелік незробленого можна було б продовжувати. Надолужити відставання у проведенні реформ – це надскладне завдання, яке має розв’язати українське суспільство.

Словник найбільш уживаних термінів

Абдикація – добровільна відмова від влади, відречення від престолу. В сучасній політології цей термін частіше зустрічається при вивченні процесів трансформації політичних режимів. Абдикація прискорює перехід до демократі, оскільки з часу відмови від влади старої політичної еліти подальші зміни в поліичнй системі відбуваються за ініціативою нової політичної еліти. Країни, які обрали саме цей шлях нереволюційної зміни політичного режиму (переходу), мають більше шансів щодо швидкого встановлення демократичних інститутів, побудови правової держави та громадянського суспільства. Приклади переходу шляхом абдикації: Греція (1974 р.), Аргентина (1983 р.), ЧССР (1989 р.), НДР (1989 р.).

Делегітимізація – втрата політичною елітою контролю над соціальн-економічними процесами і одночасно втрата правочинності її панування в очах суспільства. Цей термін вживається в політології для характеристики суспільних процесів, що передують, як правило, трансформації політичного режиму.

Контреліта – політично активна верства населення, з якої в майбутньому може бути сформований новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій.

Лібералізація недемократичного режиму – одна із стадій переходу до демократії, що передбачає зменшення контрольованості суспільного життя недемократичною елітою, запровадження елементів демократії та політичного плюралізму.

Опозиція – будь-яка політично організована група, що протистоїть уряду, критикує його і прагне здобути владу; легальна (узаконена) та активно дюча опозиція – одна з головних ознак демократичного ладу.

Правляча еліта – група осіб, рішення яких істотно впливає на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів. До правлячої еліти – відносяться політична, бюрократична, комунікативна та ідеологічні еліти.

Дата добавления: 2015-05-23