Юрій М.Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006

Політологія — це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін — "політологічна наука") — це наука про політику. Сам термін утворився з двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) і logos (вчення, слово). Політологія виникла на рубежі ХІХ—ХХ ст., коли вона стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. На рубежі ХІХ—ХХ ст. політологія формує принципово нові методологічні підходи до дослідження політичних явищ, що призводить до появи різнобічних шкіл і напрямів. В першу чергу, політологія, що народжувалася, відчула на собі вплив позитивістської методології, принципи якої були сформульовані О.Контом і Т.Спенсером. Як будь-яка наука, політологія має свій об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються. У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія — це цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе весь комплекс часткових політичних знань. Сама ж політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет складає сукупність закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами — політичною філософією, політичною соціологією, політичною психологією тощо. Згідно з другою позицією, політологія — це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику і має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. Структура політології передбачає розмежування фундаментальної теоретичної (часто її називають загальною) і прикладної політології. Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Два напрями політології доповнюють один одного. Теоретична політологія дає прикладній загальну концептуальну модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами. Політологія допомагає зрозуміти людині свою роль у світі політики, озброює її політичним досвідом і усвідомленням своїх прав та можливостей. Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження.

Зміст

РОЗДІЛ I. Ідейні витоки політології. Політологія як наука і навчальна дисципліна

Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна

Становлення політології як науки і навчальної дисципліни

Політологія - це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін - "політологічна наука") - це наука про політику. Сам термін утворився з двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) і logos (вчення, слово). Виникнення політології пов'язують з рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. До цього політичне життя суспільства традиційно розглядалося в межах цих галузей знань. Але витоки сучасної політології необхідно шукати в політичних ідеях і теоріях попередніх історичних епох.

В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи:

перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями; при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань;

другий етап починається з Нового часу і продовжується приблизно до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, набувають світського характеру і найголовніше - стають більш прив'язаними до конкретних потреб історичного розвитку; центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; у цей період відбувається становлення перших політичних ідеологій, політика усвідомлюється як особлива сфера життєдіяльності людей;

третій етап - це період становлення політології як самостійної наукової і освітньої дисципліни; процес оформлення політології починається приблизно у другій половині XIX ст., потім знадобиться майже сто років для кінцевого оформлення та професіоналізації політичної науки.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у політології формуються принципово нові методологічні підходи до дослідження політичних явищ, що призводить до появи різнобічних шкіл і напрямів, які відіграли значну роль у становленні сучасної політологічної науки. В першу чергу, політологія, що народжувалася, відчула на собі вплив позитивістської методології, принципи якої були сформульовані О.Контом і Т.Спенсером. Під впливом позитивізму в політичних дослідженнях утвердився принцип версифікації (від лат. verus - шукати, facio - роблю), тобто підтвердження, згідно з яким наукову цінність можуть мати вірогідні емпіричні факти, які можна перевірити шляхом спостереження, вивчення документів і кількісних методів аналізу. Позитивізм стимулював розвиток емпіричного напряму політології. Значний внесок у розвиток емпіричних досліджень внесла Чиказька школа політичної науки (20-40 pp. XX ст.), заснована відомим американським політологом Ч.Мерріамом.

Другий методологічний підхід, що утвердився, - соціологічний - тлумачив політичні явища як похідні від інших сфер суспільного життя: економіки, культури, етики, соціальної структури суспільства. Зокрема, марксизм заклав традицію економічного детермінізму - розуміння політики через дію об'єктивних економічних законів класового суспільства.

У цілому для європейських політологів початку XX ст. (а вони одночасно були і соціологами) було характерне дослідження політики в широкому соціальному контексті з виходом у сферу філософії, історії, соціології та психології. Розвиток політології цього періоду пов'язано з іменем Макса Вебера, якого закономірно вважають засновником теорії легітимності влади і сучасної теорії бюрократії. Важливу роль у становленні політичної теорії зіграли Г.Моска, В.Парето і Р.Міхельс, які заклали основу теорії еліт.

Могутній вплив на становлення методології і проблематику політології мали ідеї засновника психоаналізу З.Фрейда. Він звернув увагу на роль несвідомих імпульсів у детермінації політичних явищ. Значною мірою під впливом психоаналізу в політології сформувалися напрями, що досліджують політичну поведінку, спонукальні причини потягу до влади. Значний внесок для утвердження в політології методів психоаналізу й експериментальної психології внесли Ч.Мерріам і його соратник по Чиказькій школі Г.Лассуелл. Діяльність Чиказької школи підготувала ґрунт для біхевіоралістської (від англ. behaviour -поведінка) революції в західній і перш за все в американській політології після другої світової війни. Політична поведінка була визнана основою політичної реальності, що підлягає емпіричній фіксації, за допомогою, в першу чергу, методів природничих наук. У межах цього напряму були досліджені моделі поведінки в різних ситуаціях, наприклад, на виборах, при прийнятті політичних рішень. Об'єктом досліджень стала мотивація, яка спонукала індивіда до дій.

Біхевіоралістський підхід був орієнтований на два принципи неопозитивізму:

принцип версифікації, що вимагає встановлення істинності наукових тверджень за допомогою їх емпіричної перевірки;

принцип звільнення науки від ціннісних суджень і етичних оцінок.

Біхевіоралізм, з одного боку, заперечив ідеологічну тенденційність у поясненні політики, а з іншого - відмовляв політології в постановці проблем, спрямованих на соціальне реформування суспільства, що викликало критику з боку значної частини відомих політологів. У 70-х pp. XX ст. у розвитку західної політології почався новий період, який отримав назву "постбіхевіоральної революції". Було визнано, що головним у політології є не тільки опис, але й тлумачення політичних процесів, також відповіді на запити суспільного розвитку і вироблення альтернативних рішень. Це призвело до відродження інтересу до різнобічних дослідницьких підходів: історико-пізнавального методу, дослідницького підходу, розробленого М.Вебером, марксизму і неомарксизму, зокрема до ідей представників Франкфуртської школи Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермаса, Е. Фромма. Політологія знову звернулася до нормативно-інституціональних методів, що пояснюють політику як взаємодію інститутів, формальних правил і процедур. Наслідком постбіхевіоральної революції став своєрідний консенсус політологів стосовно рівноправності найбільш різнобічних підходів у вивченні політичної сфери: неприпустимості визнання пріоритету якого-небудь одного напряму.

У післявоєнний період політологія суттєво розширила і сферу своїх досліджень.

Це перш за все такі питання, як:

політичні системи (Г. Парсонс, Д. Істон, К. Дойч);

політична культура (Г. Алмонд);

політичні режими (Х. Арендт, К. Поппер, К. Фрідріх, З. Бжезинський);

партії і партійні системи (М. Дюверже, Дж. Сарторі);

конфлікт і консенсус у політиці (Р. Дарендорф, С. Ліпсет).

Політична наука збагатилася новими напрямами в дослідженні проблем демократії. Р. Даль, Дж. Сарторі, Й. Шумпетер розробили нові теоретичні моделі демократії. В останні десятиліття зросла цікавість до проблем політичної модернізації (С. Хантінгтон) і проблем створення умов, що визначають демократичні перетворення різних країн.

Розвиток політології як самостійної науки і навчальної дисципліни - це не тільки період визначення її предметної сфери та методологічної основи, але й період організаційного оформлення. З другої половини XIX ст. політологія стає на шлях активного організаційного оформлення. Існує декілька поглядів щодо початку інституціоналізації політології, тобто її оформлення в самостійний напрям у сфері освіти і наукових досліджень. Деякі вчені пов'язують її появу з виникненням у середині XIX ст. в Німеччині правової школи, орієнтованої на вивчення держави. Пізніше, у 1871 р. в Парижі створюється інший політологічний центр - Вільна школа політичних наук. Інші дослідники символічною датою появи політології називають 1857 p., коли у США в Колумбійському коледжі, що згодом став університетом, став читатися курс політичної теорії. У 1880 р. тут відкривається Школа політичної науки. З цього року в США починає видаватися перший політологічний журнал. Після другої світової війни у багатьох країнах спостерігається своєрідний "бум" на політологічні дослідження. Це стимулювало створення академічних політичних інститутів і міжнародних центрів. Так, у 1949 р. в межах ЮНЕСКО була заснована Всесвітня асоціація політичних наук. У 70-90 pp. XX ст. відбувається кінцева інституціоналізація політичної науки. З допоміжної дисципліни, яку нерідко розглядали як доповнення до юриспруденції і соціології, політологія перетворилася в загальновизнану, організаційно оформлену академічну дисципліну з широко розгалуженою системою освітніх та дослідницьких закладів

Дата добавления: 2015-05-23