Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя

——»«—»»«-»--———» 156

управлінських ролей, проте не володіють конкретним
знанням того, як вони можуть впливати на політичну
систему.

Нарешті, третій тип політичних суб'єктів — це учасник,
або партисипант (від франц. рагїісірапї — учасник). Це
найактивніший і найсвідоміший суб'єкт політики, що
формує низку спеціальних ставлень до політичних інститутів,
а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.

У російській та українській політологічній літературі
набула поширення класифікація суб'єктів політики за
характером і місцем, яке вони посідають у суспільній струк-
турі. За цією ознакою виокремлюються три групи суб'єктів
політики: соціальні, інституціональні та функціональні¹³.

Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різнома-
нітні соціальні спільності. Існує п'ять основних груп таких
спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, про-
фесійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що
вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єк-
тивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.

Інституціональні суб'єкти політики, якими є політичні
інститути, навпаки, виступають результатом свідомої ціле-
спрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є
такі політичні установи, як держава та її структурні елементи
(глава держави, парламент, уряд), політичні партії, гро-
мадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого
самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти
політики похідні від соціальних, вони називаються ще
вторинними, тоді як соціальні — первинними.

Функціональні суб'єкти політики є такими суспільними
інститутами, які не виконують політичну функцію постійно,
а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов,
вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це,
наприклад, церква, армія, більшість громадських організа-
цій, засоби масової інформації, різноманітні економічні
об'єднання тощо. Так, у демократичних державах церква має
опікуватися моральним вихованням громадян і безпо-
середньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає
активним чинником політичного життя, а в деяких країнах,
наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний
інститут стоїть навіть над державою.

¹³ Коваль Б. Й., Ильин М. В. Власть уегеиз политика. С. 154.
157

Політика як суспільне явище

Природа політики

Армія є складовою держави і тому не повинна виступати
окремим, самостійним суб'єктом політики. Проте в деяких
країнах вона відіграє самостійну роль у політичному житті, а
в окремих випадках, здійснюючи воєнний переворот, пере-
бирає на себе всю повноту державної влади. За звичайних
умов більшість громадських організацій не здійснюють
політичну функцію. Але у разі взаємодії з політичними
інститутами вони стають суб'єктами політики як групи
інтересів. Ті засоби масової інформації, що виконують
політичну функцію постійно, є інституціональними суб'єк-
тами політики, а ті, які виявляють причетність до політики
лише ситуативно, виступають її функціональними суб'єктами.

Зазначене розмежування суб'єктів політики, особливо
другої і третьої груп, звичайно, не є абсолютним. Функціо-
нальні суб'єкти політики можуть перетворюватися на
інституціональні, і навпаки. Політична суб'єктність багатьох
соціальних спільностей, наприклад класів чи націй, виявля-
ється лише через політичні інститути.

Важливо також враховувати відмінності між суб'єктами
політики залежно від їх ставлення до влади. Одні з них
(держава, правляча партія, політичні лідери) безпосередньо
здійснюють процес владарювання та управління, інші
(опозиційні партії, громадські організації, виборці тощо)
можуть лише тією чи іншою мірою брати участь у політич-
ному житті, підкоряючись чужій волі й захищаючи власні
інтереси. Наближеність до центрів влади чи віддаленість від
них багато в чому визначають лінію поведінки суб'єкта
політики, як то активна підтримка, відкрита протидія,
опозиція чи глибока апатія.

Різні суб'єкти політики мають неоднакові динамічні
якості. Одні з них е консервативними, змінюються вкрай
повільно й неохоче, наприклад нація, церква, держава,
партія. Інші, навпаки, схильні до гнучкого реагування на
ситуації і наділені підвищеним динамізмом — індивіди,
виборці, масові рухи популістського характеру тощо.

Функції політики Функції політики — це основні напря-
ми її впливу на суспільство. Оскільки
вплив політики на суспільство є багатоманітним, то
виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є
та, що випливає із самої сутності політики та її соціального
призначення і полягає у керівництві та управлінні суспіль-

ними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та
цілісності суспільства.

Інші функції політики підпорядковуються головній. До
них, зокрема, належать:

вираження і задоволення соціальних інтересів. Політика
покликана створювати членам суспільства можливості для
вираження і задоволення їхніх суспільне значущих інтересів
і потреб;

інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних
інтересів. Політика координує соціальні інтереси і потреби,
певним чином субординує їх, підпорядковує часткові інтере-
си загальним. Вона може виражати у першу чергу інтереси
лише частини суспільства, підпорядковуючи їй інші
інтереси. У цьому разі політика відіграє дестабілізуючу роль
і може викликати гострі соціальні конфлікти й навіть руйну-
вання суспільства як політичне організованої спільноти;

раціоналізація соціальних суперечностей і конфліктів, їх
цивілізоване вирішення через діалог членів суспільства між
собою і з державою;

соціалізація особи, тобто становлення індивіда як члена
людської спільноти, включення його у складний світ сус-
пільних відносин. З одного боку, політика забезпечує
цілеспрямований вплив на соціалізацію особи, а з іншого —
виступає засобом, за допомогою якого індивід здатен набути
соціальних якостей, формувати себе як суспільне активного
суб'єкта. Причому у сфері політики домінуючим мотивом
соціальної активності особи є не пристосування до середо-
вища, а потреба у його зміні та вдосконаленні;

забезпечення наступництва та інноваційності суспільного
розвитку. Завдяки політиці забезпечується послідовність
розвитку суспільства, в управлінні суспільними процесами
враховується досвід попередніх поколінь і одночасно впро-
ваджуються зумовлені назрілими потребами й вимогами
новації.

Це найбільш загальні напрями впливу політики на
суспільство. До числа її функцій належать і ті, які здій-
снюються окремими суб'єктами політики. Така всеосяжна
роль політики зумовлена трьома її найважливішими власти-
востями: універсальністю, інклюзивністю та атрибутивністю.
Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері,
здатності впливати практично на будь-які сторони та еле-

Природа політики

Політика як суспільне явище

менти життєдіяльності суспільства, починаючи з масштабів
держави й закінчуючи індивідуальними рисами характеру
людини. Інклюзивність (від лат. іпсіисіеге — включати)
політики — це її здатність необмежене проникати в усі
сфери суспільного життя. Атрибутивність політики прояв-
ляється у її здатності поєднуватися з неполітичними суспіль-
ними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи інші
види суспільних відносин і сфери суспільного життя¹⁴.

Атрибутивність притаманна й іншим організаційно-регу-
лятивним сферам, але різною мірою і не в такій імператив-
ній формі. Так, право може не охоплювати культуру,
ідеологію чи мораль, морально-етична сфера може не впли-
вати на економіку тощо. Водночас політика безперешкодно
вступає в найрізноманітніші взаємодії, утворюючи різні види
і сфери суспільних відносин — політико-економічні, со-
ціально-політичні, політико-культурні, політико-правові,
морально-політичні тощо і породжуючи відповідні галузі
управління та наукового знання про них.

Функції і властивості політики реалізуються за допомо-
гою низки засобів. Такими засобами є право і примус (як
найважливіші засоби здійснення влади), а також мораль,
мова, символіка тощо. Примус, насильство домінували в
політиці протягом усієї історії людства. В сучасних демокра-
тичних державах у політиці переважають право і мораль. Це
зовсім не означає відмови від примусу. Ефективна політика
передбачає оптимальне поєднання примусу, права й моралі.
В разі відсутності оптимального співвідношення цих засобів
політика втрачає свою здатність виражати інтегрований
суспільний інтерес.

Співвідношення в політиці примусу і права значною
мірою залежить від морального стану суспільства. Чим
вищий рівень морачьності суспільства, тим більший обсяг
правового регулювання суспільних відносин. І навпаки,
низький рівень морального стану суспільства потребує вико-
ристання у збільшеному обсязі примусу.

Завершуючи розгляд сутності і функцій політики, доцільно
зупинитися на її основних політологічних концепціях —
директивній, функціональній і комунікативній. Директивне,
або силове чи авторитарне, розуміння політики має в своїй

¹⁴ Див.: Политология: Зншіклопедический словарь / Общ. ред. й сост.
Ю. Й. Аверьянов. М., 1993. С. 252.

основі твердження про владу як сутність політики. Функ-
ціональне розуміння політики, започатковане ще Платоном,
виходить з того, що сутність політики полягає в розподілі
обов'язків і повноважень з неодмінним їх узгодженням, а
також у забезпеченні ефективності управління й цілісності
суспільства як політичної спільноти. Політика при цьому
трактується як уміння, здатність домогтися розподілу
функцій, зберігаючи їх взаємодію та цілісність суспільної
системи. Нарешті, комунікативне розуміння політики, біля
витоків якого стояв Арістотель, виходить із всеосяжності
політики як людського спілкування, взаємодії людей,
вирішення ними спільних справ, які розуміють як справи
держави.

Усі концепції політики тісно взаємозв'язані. Директив-
ний підхід охоплюється функціональним, оскільки керів-
ництво та управління суспільством як найважливіша
функція політики грунтуються на використанні влади. Всі
функції політики формуються і визначаються у процесі
спілкування, а це означає, що комунікативне розуміння
політики включає в себе також функціональне, а через
нього — й директивне.

Місце політичних Суспільство є системою відносин.
відносин у системі Суспільні відносини — це багатоманітні
суспільних відносин зв'язки, які виникають між людьми в
процесі їхньої діяльності в різних
сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть
класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером
відносин між ними. За характером виокремлюють, напри-
клад, антагоністичні й неантагоністичні відносини. В основі
перших лежать антагоністичні суперечності як такі, що
можуть бути розв'язані лише шляхом знищення обох сторін
або хоча б однієї з них. Неантагоністичні суперечності, що
лежать в основі неантагоністичних відносин, розв'язуються
без знищення сторін.

¹'—2-І 330

Політика як суспільне явище

Природа політики

Більшість видів суспільних відносин — економічні,
політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо —
виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні
відносини — це відносини, які складаються з приводу
власності на засоби виробництва, у процесі самого вироб-
ництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріаль-
них благ. Політичні відносини складаються з приводу влади
в суспільстві та у процесі її здійснення. Ідеологічними є
відносини з приводу ідей і поглядів, які відображають певні
суспільні інтереси. Правові відносини складаються з
приводу правових норм, моральні — з приводу норм моралі
тощо. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути
індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.

На відміну від інших видів суспільних відносин головною
особливістю соціальних відносин є те, що вони виокремлю-
ються на основі їхніх суб'єктів — індивідів і соціальних
спільностей людей як таких, що сформувалися об'єктивно в
процесі історичного розвитку. Різновидами соціальних
відносин є класові, національні, демографічні та інші відно-
сини. Складатися вони можуть з приводу різних об'єктів —
власності, влади, ідей, норм права тощо.

У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які
складають головний зміст основних сфер суспільного
життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це
економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологіч-
ні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно
пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка
у філософії трактується по-різному.

Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних від-
носин полягає в тому, що вони поділяються на первинні —
матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі.
Головними, визначальними визнаються матеріальні —
економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається
продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і
свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — полі-
тичні, правові, моральні тощо — виникають на базі мате-
ріальних суспільних відносин і складаються як надбудова
над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.

Економічні відносини визначають політичні не безпо-
середньо, а через соціальні, передусім класові, відносини.
Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки
політика має головним своїм призначенням узгодження

Дата добавления: 2015-05-23