Імперія (від лат. ітрегіит — влада, панування) — це велика | держава, яка містить у своєму складі території інших | народів і держав

Імперії створювалися з головної держави — метрополії і
кількох або багатьох приєднаних, у тому числі шляхом
завоювання, країн чи народів, які не встигли створити
власну державність або втратили її. Імперія має монархічну
форму правління, її главою є імператор.

Імперії відомі в усі історичні епохи. Хоча деякі з них
існували тривалий час (наприклад, Римська, Візантійська,
Російська, стародавні східні імперії), в цілому вони вияви-
лися нестійкими утвореннями і припинили своє існування.
Причини розпаду імперій багатоманітні: зовнішні завою-
вання, внутрішній соціальний розклад, формаційні соціально-
економічні перетворення тощо. Паралельно з існуванням
імперій і на основі їх розпаду відбувався процес утворення
національних держав. Нині імперських утворень у світі не
існує. Однак хоча час імперій безповоротно закінчився,
проблема адекватності державного, національного й со-
ціально-економічного розвитку залишається актуальною для
багатонаціональних і навіть однонаціональних держав із
компактно розселеними національними меншинами. Заго-
стрення цієї проблеми, особливо пов'язане з тим чи іншим
видом соціальної нерівності, породжує сепаратизм, який є
найбільшою загрозою єдності країни.

Організація За конституційним визначенням «Украї-
державної влади _{на є} суверенна і незалежна, демокра-
в Україні тична, соціальна, правова держава»
(ст. 1). Демократичний характер україн-
ської держави конституційне закріплюється через республі-
канську форму правління і принципи народного суверені-
тету: «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ» (ст. 5) та поділу влади:
«Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу
на законодавчу, виконавчу та судову» (ст. 6).

Вищими органами державної влади в Україні є глава
держави — Президент, загальнонаціональний представниць-
кий орган законодавчої влади — Верховна Рада, колегіаль-
ний орган виконавчої влади — Кабінет Міністрів і вищі

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

суди — Конституційний Суд, Верховний Суд і Вищий
Господарський Суд.

Форму державного правління в Україні Конституція
визначає лише у найбільш загальній формі, проголошуючи її
республікою. Та чи інша форма республіканського правлін-
ня — президентська, парламентарна чи змішана — в
Конституції конкретно не визначається. Висновок про неї
можна зробити на основі аналізу повноважень вищих
органів державної влади та їх співвідношення, передусім
стосовно такої важливої ознаки форми держави, як спосіб
формування і функціонування уряду.

Щодо способу формування і функціонування уряду
Україна в роки незалежності еволюціонувала спочатку від
парламентарно-президентської до президентської, а потім —
до президентсько-парламентарної форми правління. Якщо в
перші роки незалежності основний склад уряду визначався
парламентом, то Конституційний Договір між Верховною
Радою та Президентом від 8 червня 1995 р. запровадив
президентську форму республіканського правління, прого-
лосивши Президента «главою держави і главою державної
виконавчої влади України» (це головна ознака президент-
ської республіки) й визначивши, що він «як глава державної
виконавчої влади здійснює цю владу через очолювані ним
Уряд — Кабінет Міністрів України — та систему централь-
них і місцевих органів державної виконавчої влади» (ст. 19)
і «призначає Прем'єр-міністра України, формує новий склад
Уряду України — Кабінет Міністрів України» (ст. 22)".

Згідно з чинною Конституцією, «Президент України є
главою держави...» (ст. 102) і не тільки «призначає за згодою
Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припи-
няє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає
рішення про його відставку» (ст. 106, ч. 9), а й «призначає за
поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету
Міністрів України, керівників інших центральних органів
виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміні-
страцій та припиняє їхні повноваження на цих посадах»
(ст. 106, ч. 10), «утворює, реорганізовує та ліквідовує за
поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші
Центральні органи виконавчої влади...» (ст. 106, ч. 15). Такі
повноваження Президента свідчать про те, що він фактично

" Голос України. 1995. 10 черв.
285

Інституціоналізовані форми політики

є главою державної виконавчої влади, хоча формально Кон-
ституція цього не визнає. Реально в Україні існує дуалізм
виконавчої влади, який виявляється у її поділі між Президен-
том і Прем'єр-міністром за домінуючої ролі глави держави.

За Конституцією, «єдиним органом законодавчої влади в
Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75). До
повноважень Верховної Ради щодо формування і функціо-
нування уряду належать: «розгляд і прийняття рішення щодо
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України»,
«надання згоди на призначення Президентом України
Прем'єр-міністра України», «здійснення контролю за діяль-
ністю Кабінету Міністрів України» (ст. 85, ч. 11, 12, 13).
Верховна Рада також «може розглянути питання про
відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти
резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України» (ст. 87),
а «прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри
Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку
Кабінету Міністрів України» (ст. 115).

Такий розподіл повноважень щодо Кабінету Міністрів
між Президентом і Верховною Радою, за якого уряд форму-
ється главою держави, а участь парламенту в цьому процесі
зводиться до надання згоди на призначення Президентом
Прем'єр-міністра, визначає впроваджену в Україні форму
державного правління як змішану, причому саме як прези-
дентсько-парламентарну, а не навпаки — парламентарно-
президентську.

Відповідно до цієї форми правління в Україні впровад-
жена подвійна політична відповідальність уряду: Кабінет
Міністрів несе політичну відповідальність і перед Президен-
том, і перед Верховною Радою, які можуть відправити його
у відставку. Проте Президент ніяким чином не відповідає за
дії виконавчої влади, оскільки формально не визнається її
главою, а Кабінет Міністрів не має ніяких засобів впливу на
Верховну Раду, оскільки формується позапарламентським
шляхом і не спирається на партійну більшість у парламенті.
Це спричинило нестабільність уряду, яка виявилася, зокрема,
в тому, що за роки незалежності в Україні діє вже дев'ятий
за складом уряд. Впроваджуючи президентське-парламен-
тарну форму правління, в Україні не вдалося реалізувати її
основну перевагу — забезпечення стабільності уряду.

Завдяки змішаній формі правління Президент України
має досить широкі повноваження. Крім наявних у глави

Іі і" Держава — головний інститут політичної системи суспільства

держави в президентській республіці повноважень, Консти-
туція надала йому право законодавчої ініціативи у Верховній
Раді, причому «законопроекти, визначені Президентом
України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою
України позачергово» (ст. 93), а також право розпуску
парламенту: «Президент України може достроково припини-
ти повноваження Верховної Ради України, якщо протягом
тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не
можуть розпочатися» (ст. 90).

Організація державної влади в Україні нині нагадує си-
туацію, описану російським конституціоналістом С. Ю. Каш-
кіним: «У більшості країн, які скинули в недавньому
минулому тоталітарні режими (Португалія, Польща, Болгарія,
Хорватія, Словенія, Македонія, Союзна Республіка
Югославія та Сербія і Чорногорія, що входять до її складу),
встановилася змішана республіканська форма правління, за
якої уряд спирається на парламентську більшість, а все-
народно обраний президент, який нерідко є харизматичним
лідером нації, тобто маючи загальновизнану популярність і
народну довіру, не втручаючись у поточне управління,
спрямовує політичний курс. Глава уряду нерідко виступає в
ролі «хлопчика для биття»: коли щось не виходить, то
причина не в політичному курсі президента, а в поганому
проведенні цього курсу урядом. У цьому, напевне, даються
взнаки риси певної національної психології, які склалися за
багато десятиліть, а іноді навіть віки одноосібної влади»¹².

Становище в Україні відрізняється від описаної ситуації
хіба що в гірший бік, тому що уряд в ній не спирається на
парламентську більшість, а це лише додатково погіршує
умови його функціонування. Чітко визначеної і стабільної
більшості у Верховній Раді взагалі немає, що пов'язано з
умовами її формування та функціонування. Оскільки
представлені у Верховній Раді політичні партії не беруть
участі у створенні уряду, який формується позапарламент-
ським шляхом, то їм немає потреби об'єднуватися в
більшість з метою створення урядової коаліції, на яку міг би
спиратися Кабінет Міністрів.

Створення стійкої та ефективно діючої більшості у
Верховній Раді утруднюється також порядком її формування.

¹² Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран: В 4 т. /
Отв. ред. Б. А. Страшун. М., 1995. Т. 2. С. 12.

Дата добавления: 2015-05-23