Світові ідейно-політичні доктрини

І! 534

Концептуальні засади зовнішньої політики України як
незалежної держави було закладено ще в Декларації про
державний суверенітет України, прийнятій Верховною
Радою 16 липня 1990 р. У розділі «Міжнародні відносини»
Декларації наголошується: «Українська РСР як суб'єкт
міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими
державами, укладає з ними договори, обмінюється диплома-
тичними, консульськими, торговельними представництвами,
бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі,
необхідному для ефективного забезпечення національних
інтересів республіки у політичній, економічній, екологічній,
інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній
сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником між-
народного спілкування, активно сприяє зміцненню загаль-
ного миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь
у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цін-
ностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм
міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного
права».

У деталізованому вигляді зовнішньополітична концепція
незалежної Української держави була сформульована у
прийнятих Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основних
напрямах зовнішньої політики України». У цьому документі
зазначається, що зовнішня політика України спрямовується
на виконання таких найважливіших завдань: утвердження і
розвиток України як незалежної демократичної держави;
забезпечення стабільності її міжнародного становища; збере-
ження територіальної цілісності держави і недоторканності її
кордонів; включення національного господарства в світову
економічну систему для його повноцінного розвитку, під-
вищення добробуту народу; захист прав та інтересів грома-
дян України за кордоном; поширення у світі образу України
як надійного й обачливого партнера.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності
України документ визначає: двосторонні міждержавні відно-
сини, розширення участі в європейському регіональному
співробітництві, співробітництво в межах Співдружності
незалежних держав, участь в ООН та інших міжнародних
організаціях. Прийнята Верховною Радою концепція зов-

Політика як міжнародний процес

Міжнародна політика

нішньої політики України стала основою діяльності держави
на міжнародній арені. З моменту схвалення Верховною
Радою 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності
України і створення самостійної Української держави вона
визнана більш як 150 державами світу, із 140 з них Україна
підтримує дипломатичні відносини.

Як член ООН Україна бере активну участь в роботі її
спеціалізованих установ, миротворчих заходах. З метою
виходу з економічної кризи і реформування економіки вона
активно співпрацює з такими спеціалізованими валютно-
фінансовими установами ООН, як Міжнародний валютний
фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. В роки
незалежності Україна стала повноправним членом низки
впливових європейських міжнародних організацій — Ради
Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі,
Центральноєвропейської ініціативи — регіонального об'єд-
нання країн Центральної і Східної Європи. Стратегічною
метою України є вступ до Європейського союзу.

Відносини України, як і низки інших центральне- і
східноєвропейських держав, з НАТО здійснюються на основі
програми «Партнерство заради миру», прийнятої цією
організацією і підписаної відповідними державами. У межах
програми відносини з Україною мають характер «особливого
партнерства», яке визнає міжнародну вагомість України та її
безперечний потенціал у європейській безпеці. У 1997 р. в
Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО, призна-
чення якого полягає в тому, щоб оперативно надавати
достовірну інформацію про цю організацію. У цьому ж році
було підписано «Хартію про особливе партнерство між
НАТО й Україною», в якій, зокрема, задекларовані гарантії
безпеки України в новій системі європейського порядку.
Однією з форм партнерства є проведення спільних військо-
вих навчань, у тому числі на території України.

У розділі «Зовнішня і внутрішня безпека» Декларації про
державний суверенітет України зазначається, що «Україн-
ська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в
майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере
участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних
принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної
зброї». Відповідно до цієї настанови Україна стала першою у
світі державою, яка відмовилася від ядерної зброї, наявної на

її території. Згідно з московською Заявою президентів США,
Росії та України від 14 січня 1994 р. Україна взяла на себе
зобов'язання протягом семи років ліквідувати всю розта-
шовану на ЇЇ території ядерну зброю, одержавши відповідне
матеріальне відшкодування і гарантії своєї безпеки спочатку
від США і Росії, а потім і Китаю. Відмова від ядерної зброї
неоднозначне сприймається в Україні, однак вона залиша-
ється фактом.

Теза про нейтралітет у подальшому не знайшла розробки
ні в Конституції України, ні в інших законах. Засади зовніш-
ньополітичної діяльності України Конституція визначає
таким чином: «Зовнішньополітична діяльність України
спрямована на забезпечення її національних інтересів і
безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного
співробітництва з членами міжнародного співтовариства за
загальновизнаними принципами і нормами міжнародного
права» (ст. 18).

Україна підтримує дружні стосунки, намагається роз-
вивати взаємовигідне співробітництво з усіма державами, що
утворилися на теренах колишнього СРСР, державами-
сусідами. Вона стала одним із засновників у 1993 р. Парла-
ментської асамблеї чорноморського економічного співробіт-
ництва, до складу якої входять одинадцять країн цього
регіону.

Суперечливим є становище України у Співдружності не-
залежних держав. З одного боку, існує об'єктивна необхід-
ність економічної інтеграції держав, які в минулому були
тісно пов'язані між собою як радянські республіки. З іншого
боку, є небезпека перетворення СНД у наддержавне утво-
рення з домінуванням у ньому Росії, з чим не може
погодитися Україна. Тому вона не приєдналася до низки
укладених в межах СНД угод, виступає проти надання їй
статусу суб'єкта міжнародного права. Загалом ступінь інте-
грації держав-членів СНД залишається низьким. За визнан-
ням самих керівників цих держав, СНД скоріше нагадує
клуб за інтересами, ніж міждержавне об'єднання.

Зовнішня політика незалежної України, залишаючись
незмінною у її принципових аспектах, водночас є динаміч-
ною, змінюється залежно від змін міжнародної обстановки.
Успіхи цієї політики, роль України в системі міжнародних
відносин значною мірою залежатимуть від ефективності

Міжнародна політика

Політика як міжнародний процес

внутрішніх економічних, соціальних і політичних перетво- рень, бо не може внутрішньо слабка держава бути впливо- вою на міжнародній арені.

Борковский М. М.

Лестер Браун: Глобальные проблемы и политика // Социально-
полит, науки. 1991. № 4.

Барсукова С. Ю.

Принадлежит ли Россия к третьему миру? // Полит, исследования.
2000. № 4.

Блищенко И. П., Солнцева М. Ш.

Мировая политика и международное право. М., 1991.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А.

Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи-
тализма. М., 1985.

Василенко В. А.

Основы теории международного права. К., 1988.
Василенко И. А.

Политическая глобалистика. М., 2000.
Дергачов О.

Міжнародне становище України // Політ, думка. 2000. № 2.
Дробот Г. А.

Куинси Райт о конфликтах и стабильности в международных отно-
шениях // Социально-полит, науки. 1991. № 7.

Дробот Г. А.

Противоречия и баланс сил в международных отношениях //
Социально-полит, науки. 1991. № 2.

Косое Ю. В.

В поисках стратегии выживания: Анализ концепций глобального
развития. СПб., 1991.

Кудряченко А.

Головні засади зовнішньої політики України // Віче. 1996. № 8.

Кукулка Ю.

Проблемы теории международных отношений. М., 1980.

Миголатьев А. А.

Актуальные проблемы мирового политического процесса //

Социально-полит, журн. 1993. № 4.

Мироненко А. Н.

Проблемы ядерного века и пути их решения. К., 1989.

Мурадян А. А.

Буржуазные теории международной политики. М., 1988.

Основні напрями зовнішньої політики України // Політика і час.

1993. № 11.

Проскурин С. А.

Баланс интересов государств — основа прогресса цивилизации //

Социально-полит, науки. 1991. № 4.

Рябов С. Г.

Теорія міжнародної політики // Політологічні читання. 1995. № 1.

Страус А. Р.

Униполярность (концентрическая структура нового мирового по-
рядка и позиция России) // Полит, исследования. 1997. № 2.

Хантінгтон С.

Зіткнення цивілізацій? // Філос. і соціол. думка. 1996. № 1—2.

Хозин Г. С.

Джеймс Розенау: взгляд на внешнюю политику // Социально-
полит, науки. 1991. № 3.
Цыганков А. П.

Г. Моргентау: взгляд на внешнюю политику // Социально-полит,
науки. 1991. № 1.
Циганков П. А.

Міжнародні відносини як особливий різновид суспільних відносин
// Політологічні читання. 1992. № 2.

Цыганков П. А.

Мировой политический процесе: содержание и особенности //

Социально-полит, журн. 1995. № 4.

Цыганков П. А.

Политология и наука о международных отношениях: проблема раз-
граничения предметных областей // Социально-полит, журн. 1995.
№ 5.

Цыганков П. А.

Раймон Арон о политической науке и социологии международных
отношений // Социально-полит, науки. 1991. № 5.

Цымбурский В. Л.

Геополитика как мировидение и род занятий // Полит.

исследования. 1999. № 4.

Світові ідейно-політичні доктрини

Глава

таких відмінностей можна виокремити чоти-
ри основних ідейно-політичних доктрини;
лібералізм, консерватизм, комунізм і со-
ціал-демократизм. Виникли вони не одно-
часно і чітко орієнтовані на обгрунтування
інтересів певних суспільних класів.

П

олітика як практична діяльність зі
здобуття, використання та утримання
влади завжди має ідеологічне об-
грунтування, тобто здійснюється під впли-
вом певної сукупності поглядів та ідей, що
виражають інтереси тих чи інших соціаль-
них спільностей людей, передусім суспіль-
них класів. Особливо наочно зв'язок
політики з ідеологією простежується з
переходом від феодалізму до капіталізму;
він проявляється в діяльності політичних
партій, які за своєю природою є не тільки
носіями влади, а й ідеологічними спіль-
ностями. За феодалізму, коли пануючою
формою державного правління була абсо-
лютна монархія і не існувало політичних
партій у сучасному їх розумінні, політика не
диференціювалась на різні типи за
ідеологічною ознакою. З появою політичних
партій, які виражають інтереси соціальних
спільностей, виникають різні типи ідео-
логічного обгрунтування політики. Певні ідеї
і погляди партій та інших політичних сил
щодо керівництва та управління сус-
пільством, здійснення влади стають ідейно-
політичними доктринами (від лат. сіосігіпа —
вчення) і реалізуються в державній політиці,
визначаючи той чи інший її тип.

Відмінності між різними типами ідео-
логічного обгрунтування політики й самої
політики стосуються організації економічної
та інших сфер суспільного життя, місця і
ролі держави в суспільстві, взаємодії
особи, суспільства й держави, шляхів та
засобів суспільних перетворень і досяг-
нення політичних цілей тощо. Відповідно до

Дата добавления: 2015-05-23