Принципи політичної діяльності володаря в концепції Н.Макіавеллі

Герой політичних трактатів Макіавеллі – не спадковий монарх-деспот, а політик, що створює нову державу, яка після смерті Монарха може стати республікою. Порятунок від феодальної розробленості, партикуляризму, нобілітету незалежних міст-республік Макіавеллі вбачав у сильній централізованій владі, здатній захистити країну від чужоземної навали.

У Макіавеллі головний герой – можновладець, розумний політик, який застосовує на практиці всі засоби політичної боротьби і досягає успіху. Макіавеллі різко виступав проти гуманістичного трактування політичного діяча, називав гуманістичні ідеали вигадкою.

У своїх міркуваннях Макіавеллі ґрунтувався на ідеалістичних уявленнях про єдину і незмінну природу людини.

Владолюбство і користолюбство Макіавеллі проголошував основними рисами людської природи. Він писав, що люди більше схильні до зла, ніж до добра. Виходячи з уявлень про людську психологію побудовану на нижчих пристрастях, Макіавеллі пропонував при організації держави використовувати античний досвід.

Мета, якої прагнув досягти Макіавеллі, була прогресивною, однак він не добирав засобів, ігнорував мораль, в основу політики ставив цинізм. Така політична дістала назву макіавеллізму. Вона знайшла застосування в пізнішій суспільній практиці ідеологів абсолютизму. Вона знайшла застосування в пізнішій суспільній практиці ідеологів абсолютизму і викликали ненависть противників феодалізму. Концепція Макіавеллі піддавалася критиці тих кіл, які самі на практиці використовували його теорію – ієзуітів в Італії та Франції, Фрідріха ІІ в Німеччині – прихильників біронівщини в Росії. Вони прикривали свої справжні цілі релігійними, моральними та ідеологічними аргументами.

Співвідношення між власне ученням Макіавеллі та Макіавеллізмом досить складне. В соціальній дійсності макіавеалізм дістає грунт для існування там, де вузька соціальна база, на яку спирається влада, де політика суперечить загальнонародним інтересам. Засобом проти маківеалізму є участь у політичній діяльності представників народу, демократичність і самої політики, і способу добору політиків.

Ідеалом Макіавеллі була сильна суверенна державна влада, втілена у “новому принципаті” – першій фазі становлення нового ладу. Особиста диктатура “нового государя” у Макіавеллі ставиться вище від законності, права. Сам правитель ламає старі порядки, пориває, пориває з старим законодавством та феодальними привілеями і керується у стосунках з іншими членами суспільства правилами поведінки “диких тварин”. Водночас поряд із насиллям, Макіавеллі виділяє в диктатурі творчий бік. Що реалізувати цю творчість, правитель повинен мати надзвичайні повноваження. Режим особистої влади виступає тут як засіб задоволення честолюбних прагнень правителя, а як засіб розв‘язання загальнонаціональних завдань. Сильна диктаторська влада правителя мусить бути короткочасною і не передаватися спадково. Насилля повинно застосовуватися сувереном, як правило одноразово. Жорстокість правителя добре розрахована і вивірена, є благом, вона повинна не руйнувати, а виправляти. Макіавеллі прагнув знайти новий тип політичного діяча, визначити роль особистої влади,сформувати закономірності політичного режиму, закласти умови політичного мистецтва, визначити межі повноважень верховинного суверена в нових умовах.

У середні віки Н. Макіавеллі вважав, що типовий політичний лідер-правитель, який домагається мети, не вибираючи засобів.

Так, філософська підвалина поглядів Н. Макіавеллі виходить з діалектики 2 типів влади: природної, ірраціональної стихійної, що ґрунтується на грубій силі державної, організуючої і упорядкувуючої людини, яка підносить суспільство над біологічністю.

Н. Макіавеллі вважав, що для здійснення держави та її влади, яка втілює розумне в людському, виправданими є будь-які засоби – аж до найвищих злочинів щодо людини. Більш того, це навіть обов‘язково.

У середньовічній свідомості політика і мораль були єдиними. Вперше політику від моралі відокремив Н. Макіавеллі, довівши, що політика має свої спеціальні закони і правила, що їй властивий особливий тип взаємовідносин з мораллю він дійшов до висновку, що політична поведінка ґрунтується не на моралі, а на силі і вигоді. Володар, підкреслював він, повинен прагнути до того, щоб його вважали добропорядним, милостивим, чесним, щирим, а не жорстоким, скупим, віроломним і злим. Проте він не повинен побоюватися бути підступним і лицемірним, якщо чесноти повертаються проти нього, заважають йому зберегти єдність країни та вірність підданих. Тобто йдеться про принципи політики, які Н. Макіавеллі схвалював тільки в контексті теорії диктатури як засобу революційного перетворення держави метою встановлення республіканської форми правління. Саме за цієї форми держава стає міцною і стабільною. Забезпечуються свободи і рівновага.

Дата добавления: 2015-05-23