Закономірності процесу морального виховання

Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття.

У ранньому віці емоції мають соціальний характер і ви­никають у процесі спілкування з дорослими, згодом — з однолітками. З часом моральні почуття стають глибшими, стійкішими, стосуються все ширшого кола явищ, що зу­мовлене збагаченням форм спілкування з дорослими та од­нолітками, опануванням різних видів діяльності.

Розвиток моральних почуттів дитини має супроводжу­ватись відповідними вчинками. Відповідність переживан­ня і вчинку свідчить про моральну спрямованість поведін­ки дитини. У процесі морального виховання почуття дітей починають відігравати роль мотивів поведінки. Справ­жній моральності властива стійкість моральних мотивів, потреба у моральній поведінці. Якщо дитина здійснює вчинок з примусу чи страху перед покаранням, то мораль­ною її вважати не можна. Сила моральних мотивів у стар­шому дошкільному віці може бути не меншою, ніж сила природних потреб дитини. Вже 3—4-річні діти здатні ви­конувати малопривабливі для них, зовні нецікаві справи, керуючись важливою для них метою, а також можуть від­мовитися від того, що їх безпосередньо приваблює (на­приклад, від нової цікавої іграшки), щоб принести задово­лення товаришеві. Однак постійно вимагати від дитини та­кої поведінки ще рано, оскільки це може спричинити штучну, показну «вихованість». Виховання мотивів пове­дінки повинно відбуватися в єдності з вихованням свідомо­го ставлення до задоволення власних потреб.

Результатом морального виховання є соціальна компе­тентність дитини — відкритість до світу людей як по­треба особистості, навички соціальної поведінки, готов­ність до сприймання соціальної інформації, бажання пі­знавати людей, робити добрі вчинки.

Успіх морального розвитку дітей можливий за пра­вильної організації процесу виховання. Основні законо­мірності морального виховання зумовлені певними особ­ливостями засвоєння дитиною моральних цінностей.

1. Двосторонність процесу морального виховання. Ди­тина є співучасником виховного процесу, активно сприй­має педагогічні впливи, а вихователь організовує процес морального виховання, орієнтуючись на особливості дитя­чого сприймання. Перебіг психічних процесів і станів під час морального виховання, які є основою розвитку певних потреб, мотивів, якостей, є не поверховим, а глибинним. Тому аналіз процесу виховання, його результатів на кож­ному етапі вимагає від вихователя глибоких знань і педа­гогічної майстерності.

2. Тривалість процесу морального виховання. Резуль­тати педагогічного впливу не можуть бути виявлені відра­зу. Він вимагає безперервності. Невизначеність у часі, не­достатнє усвідомлення вихователями своєчасності вирі­шення певних завдань можуть заформалізувати процес морального виховання. Дитина не чекатиме, поки хтось надумається виховувати її доброю, чесною, сміливою. У неї щодня формуватиметься певний досвід поведінки, і за відсутності відповідних педагогічних умов цей стихійно сформований досвід може бути цілком протилежним тому, якого вихователь намагатиметься досягти у своїй подаль­шій роботі. Ігнорування періодів, коли психічні реакції людини найчутливіші до найменших зовнішніх впливів, спричинює непоправні втрати у розвитку особистості до­шкільника.

3. Дієвість процесу морального виховання. Становлен­ня взаємин дитини одночасно є її моральним вихованням. Стосунки інших людей, свідками яких є діти, справляють на них вплив лише тоді, коли дитина має до них відношен­ня. Ця закономірність є виявом дієвого підходу до мораль­ного формування особистості. Вона засвідчує непродуктив­ність намагань виховувати дитину на відстороненій моделі людських взаємин, у які вона не включена.

4. Особистісний характер засвоєння моральних ціннос­тей. Ця особливість морального виховання вимагає зорієнтованості виховних впливів на індивідуальність кожної дитини. Педагог прагне сформувати єдність уявлень і по­ведінки дитини, підтримуючи її моральні вчинки. Якщо моральні дії мотивовані, мають певну спрямованість, вони породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. Оскільки дошкільникам притаман­на висока емоційність, необхідно в оцінці їхніх учинків виходити з того, які почуття хоче викликати педагог. Яск­раві позитивні переживання дитини, пов'язані з відповід­ними моральними вчинками, повинні поєднуватися з чіт­ко вираженим ставленням до них педагога і колективу ді­тей. Важливе виховне значення має стимулююча функція позитивної оцінки, адже дітям властиве прагнення бути хорошими. Позитивна оцінка заохочує їх до моральних учинків, що стають прикладом для наслідування, забезпе­чує доброзичливе ставлення однолітків, формує паростки колективної думки.

5. Здійснення морального виховання в процесі життє­діяльності дитини. Як важливий компонент педагогічного процесу в дитячому садку, моральне виховання не може бути відокремленим у спеціальну діяльність, оскільки вся життєдіяльність дитини пов'язана з її моральністю.

Усвідомлюючи закономірності процесу морального ви­ховання, педагог може здійснювати його з тією мірою «до­тику» до дитячої душі, яка забезпечить розвиток нефор­мальної моральності дитини.

Дата добавления: 2015-05-23