Розвиток теорії естетичного виховання

Філософська думка, почавши осмислювати сутність прекрасного, одночасно стала перейматися проблемами сприйняття його людиною, буття його в людській свідо­мості і чуттєвій сфері. Жоден мислитель античності, яка підносила красу і досконалість до культу, не міг залишити осторонь цю проблему.

Певний час у сприйнятті людством дійсності панував космологізм — сприймання космосу як втілення гармонії, краси, а з V ст. до н. є. суспільна думка стверджувала, що джерелом прекрасного, крім космосу, природи, є творчість людини. Одним із перших таке бачення запропонував Сократ, який, намагаючись розкрити співвідношення між етичним і естетичним, послуговувався поняттям «калокагатія» на позначення єдності прекрасного і доброго, гармонії внутрішнього і зовнішнього. Саме з того часу фі­гурує вічна тема мистецтва і виховання, яка полягає в з'ясуванні співвідношення красивого і корисного. Ідею єдності добра і краси, тобто гармонії, обстоював Арістотель. Природу сприйняття прекрасного, джерела талановитості, проблеми естетичного виховання досліджував Платон, доводячи, що саме від впливу мистецтва залежить мо­ральний світ дитини. Йому належать твердження про від­носність краси, абсолютне прекрасне. Водночас митцеві він відводив посередницьку роль, вивищуючи над ним представників утилітарних професій (лікаря, ремісника), проголошуючи Бога творцем абсолютної краси.

Вважаючи естетичне пізнання, мистецтво відображен­ням світової (космічної) гармонії, Арістотель обґрунтував таку категорію естетики, як «мімезис» (грец. mimesis — наслідуваня) — наслідування, яке приносить людині особ­ливе задоволення, доводячи, що ця здатність властива лю­дині з дитинства. Без наслідування дитина не могла б опа­нувати свої перші знання, навички. Саме завдяки йому людина має окремішнє від тварин життя. Арістотель був переконаний у необхідності узагальнення і передавання художнього досвіду в процесі виховання.

Ці думки були по-різному трансформовані в практику естетичного виховання дітей у ранньому віці.

Приблизно у цей час на проблемах естетичного вихо­вання зосереджувалися і мислителі Давнього Сходу. У Ки­таї, наприклад, теорія і практика естетичного виховання дітей розвивалася під впливом учення Конфуція, який був переконаний, що виховання мас починатися з поезії, а за­кінчуватися вивченням правил етики, музики, яка втілює в собі найвищі естетичні цінності. Саме музика, за твер­дженням Сюнь-цзи (298—238 до н. є.), відкриває шлях до досконалості.

За різних культурно-історичних епох домінували різні тлумачення прекрасного, йому відводилась відповідна роль у бутті людства, що позначалось на функціонуванні системи естетичного виховання.

В епоху середньовіччя (IX—XV ст.) естетичним ідеа­лом правив аскетизм, життєві цінності обмежувалися сфе­рою релігійності, а мистецьке життя — вимогами церкви.

Джерелом естетичного життя вважались елементи богослужінь (церковний спів, музика), храмове мистецтво. Епоха Відродження (XIV—XVI ст.) ознаменувала по­вернення до античних традицій у мистецтві, естетичному житті, у системі виховання особистості. Мистецтво стало справжнім рушієм прогресу, що зумовило активне вико­ристання його у виховній практиці.

Новий час, що зазорів наприкінці XVI — на початку XVIII ст., сигналізував про зародження нових, капіталіс­тичних відносин, які потребували духовно вільної, ініціативної особистості. Руйнування патріархально-феодальних устоїв прислужилося бурхливому розвитку мистецтв, їх різноманітних напрямів, течій, шкіл, що засвідчило їх небувалу роль у суспільних процесах, у формуванні осо­бистості. Саме на цю пору припадає діяльність Я.-А. Ко-менського, яка започаткувала нову епоху в теорії навчан­ня і виховання, в тому числі у сфері естетичного вихован­ня дітей дошкільного віку.

Я.-А. Коменський пропонував розвивати у дітей музич­ні уміння, використовувати в розвитку мовлення вивчен­ня напам'ять віршів або рим. У дидактичному посібнику «Видимий світ у малюнках» він рекомендував розвивати у дітей почуття краси «живої і звукової абетки» природи.

Великого значення естетичному вихованню дітей до­шкільного віку надавав К. Ушинський, який стверджував, що дитя мислить формами, фарбами, звуками. Його ус­пішність залежить від того, наскільки вихователі усвідом­люють сутність прекрасного, його роль у житті людини і формуванні особистості. Важливе значення у вихованні й навчанні дітей для збагачення їх естетичних вражень, фор­мування виразної, влучної, повноцінної мови, на думку пе­дагога, мають художня література, усна народна творчість. Прислів'я, приказки, скоромовки розвивають у дітей від­чуття звукової краси рідної мови.

С. Русова пов'язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу не­вичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання вона розглядала в єдності з мо­ральним, які, за її твердженням, мають спільну основу — розвиток вищих почуттів.

Системний погляд на проблематику естетичного вихо­вання запропонувала у своїх дослідженнях Є. Фльоріна, яка значну роль відводила художньому вихованню дітей на зразках мистецтва, розкрила своєрідність естетичного розвитку, охарактеризувала роль, місце, взаємозв'язок різ­них засобів естетичного виховання. На її думку, в художньо­му вихованні слід прагнути єдності емоційного і пізнаваль­ного сприймання змісту і форми, що допоможе уникнути надмірного захоплення формою, утилітарного використання мистецтва з пізнавальною метою, тобто втрати художнього компонента естетичного виховання. їй належить багато ці­кавих спостережень, які стосуються особливостей дитячого естетичного сприймання, образотворчої діяльності, вико­ристання іграшки, художнього слова у вихованні дітей.

Суттєво розширили діапазон теорії і практики естетич­ного виховання дітей дошкільного віку дослідження пси­хологів. Наприклад, Л. Виготський відзначав, що в до­шкільному віці розвивається здатність іти від думки до дії, що відкриває простір для творчої діяльності: «Одне з най­важливіших питань дитячої психології і педагогіки — це питання про розвиток творчості і про значення творчої ро­боти для загального розвитку і змужніння дитини. Вже у ранньому віці ми спостерігаємо творчі процеси, які най­краще виражаються в іграх. Уміння з елементів створюва­ти ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить ос­нову творчості».

Аналізуючи особливості образотворчої діяльності ді­тей, Н. Сакуліна значну роль відводила сенсорному роз­витку дитини, необхідному для створення зрозумілого і ви­разного зображення, сенсорним здібностям, потрібним для успішного оволодіння образотворчою діяльністю, обґрун­тувала принципово новий зміст і методи навчання її. За­пропоновані Н. Сакуліною ефективні способи педагогічної організації процесу сприймання дітьми реальних предме­тів допомагають дитині навчитися створювати зображення самостійно, без допомоги зразка, творчо освоювати навко­лишній світ, бачити прекрасне.

Дослідження Н. Карпінської акцентували на особли­востях сприймання, методах використання творів худож­ньої літератури в роботі з дітьми дошкільного віку.

Системний погляд на діяльність з естетичного вихован­ня дітей у дитячому садку на основі щоденної життєвої практики із залученням засобів мистецтва запропонувала Н. Ветлугіна.

Аналізуючи особливості естетичного виховання, вчені зосереджуються на таких проблемах:

— розвиток самоконтролю дітей в образотворчій діяль­ності (Т. Доронова);

— ігрові методи у навчанні дітей образотворчої діяль­ності (Г. Григор'єва);

— ознайомлення дошкільників із творами живопису (Р. Чумічева);

— вплив українських музично-хореографічних тради­цій на музично-руховий розвиток старших дошкільників (А. Шевчук).

Якісно нові проблеми естетичного виховання постали перед психолого-педагогічною наукою наприкінці XX — на початку XXI ст., спричинені інформатизацією комуніка­тивної сфери, комерціалізацією, переорієнтацією на масо­ву культуру таких потужних носіїв естетичної інформації, як електронні ЗМІ (засоби масової інформації), Інтернет, поширенням контрмистецтва, деестетизацією мистецтва та ін. Усе це значною мірою породжує конфлікт естетичних установок, поглядів, смаків, певною мірою деформуюче впливає на естетичний світ підростаючого покоління.

Ігнорування чи осуд цих процесів непродуктивні. На­зріла необхідність глибинного їх осмислення, відповідно­го коригування педагогічної теорії і практики, в тому чис­лі й у сфері виховання дітей дошкільного віку. Слід так спрямувати виховання, щоб цінності класичної культури не були знищені комп'ютерною цивілізацією, новим темпоритмом, новою культурою дій. У нових явищах нашого життя наявне також і певне позитивне начало, яке варто досліджувати й органічно поєднувати з тим, що, будучи випробуваним часом, залишилося актуальним. Оволодін­ня і першим, і другим баченням світу можливе лише за умов повноцінного естетичного виховання, яке гармоні­зує особистість і сприяє розвитку її здатності до самогармонізації.

Дата добавления: 2015-05-23