Адаптація до шкільного навчання

Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного навчання є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем навчального матеріа­лу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при ви­конанні завдань, охоче виконання громадських обов'яз­ків і доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціально-пси­хологічної адаптації до школи — активного пристосуван­ня дитини до класу, вчителя, свого місця у школі.

Високий рівень адаптації дитини забезпечують вихо­вання її у повній сім'ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім'ї; позитивне ставлення до дітей виховате­ля старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне став­лення до дітей учителя першого класу; функціональна го­товність дитини до навчання у школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас; задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків. З урахуванням цього гру­зинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджу­вав, що дітей-шестиліток потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба), а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль вчителя, значення і зміст його вимог і оцінок.

Про наявність внутрішньої позиції школяра свідчать позитивне ставлення до вступу в школу як до природного і обов'язкового явища в своєму житті; уявлення про школу та шкільний зміст занять, інтерес до занять з навчання грамоти і лічби; надання переваги колективним заняттям над індивідуальними; позитивне ставлення до вимог дис­циплінованої поведінки, очікування оцінки; визнання ав­торитету вчителя.

Період соціально-психологічної адаптації триває від 10—18 днів до 1—3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруже­ності, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо). Низький рівень адаптації проявляється у не­гативному ставленні до шкільного навчання, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до навчальних занять, недбалому виконанні завдань, небажанні самостій­но працювати. Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини — прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об'єктивного і суб'єктивного статусу в школі та сім'ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому.

Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені нерівномірностю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують особливої уваги, інди­відуальної роботи вчителя. Складно адаптуються також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мовленнєво-мислительних операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в оволодінні письмом (С. Ладивір). Особливо важко першокласникам, які ма­ють проблеми розвитку мовлення, мислительних опера­цій (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, умовисновки, розмірковування).

З огляду на це в роботі зі старшими дошкільниками ви­хователі повинні уважно аналізувати особливості їхнього розвитку, прогнозувати імовірні проблеми в школі, спря­мовувати зусилля на розвиток їхніх знань, умінь і нави­чок, що максимально полегшило б адаптацію в шкільному середовищі.

Спільна робота дошкільного закладу і школи

У багатьох країнах з метою забезпечення неперервнос­ті дошкільної та початкової освіти створюють спільні нав­чально-виховні заклади.

В Україні на початку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-школа» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській місцевості з метою задоволення потреб населення в освітніх послугах, раціонального використання приміщень, а також можли­вості навчання дітей як дошкільного, так і молодшого шкільного віку в одному освітньому закладі. Нині вони впроваджуються і в містах.

Будучи відкритою і динамічною соціальною системою, школа-дитячий садок та дитячий садок-школа є відносно автономними навчальними закладами з власним способом внутрішнього життя. Поєднання дошкільної і початкової освіти в такому малокомплектному навчальному закладі створює передумови для реалізації індивідуальності кож­ного вихованця, що значно складніше зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об'єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу. Особливо корисним для роз­витку соціальної компетентності дітей є перебування їх у різновіковому колективі.

У дошкільному закладі важливо забезпечити зв'язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших школя­рів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускника­ми старшої (підготовчої) групи. Побутує також практика взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початко­вій школі (свято знань, посвята у школярі, букваря, випус­ку з дитячого садка).

Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першо­го вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей, виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах; повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну добро­зичливу атмосферу.

Доцільно в дитячому садку розвивати практику по­переднього знайомства (якщо це можливо) з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з роботою ви­пускної групи, вивчення індивідуальних особливостей ді­тей, участь у їхніх справах.

Взаємозв'язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на інформаційному (семінари-практикуми з обговорення програм і планів навчально-виховної роботи, створення дидактичного матеріалу) і на діяльнісному (об­мін новаторськими методиками, досвідом організації нав­чальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне консультування) рівнях. Усі вони ма­ють усвідомлювати, що підготовка дітей до школи, яка є одним з головних завдань дошкільної освіти, має спрямову­ватися на всебічний розвиток особистості.

Література

АлексєєнкоТ. Ф. Педагогічні проблеми молодої сім'ї. — К., 1997.

Бурова А., Долинна О., Низковська О. Планування освітнього процесу в сучасному дошкільному закладі // Дошкільне виховання. — 2002. — № 11.

Буре Р. С Готовим детей к школе. — М., 1987.

Воспитателю о работе с семьей / Под ред. Н. Ф. Виноградовой. — М., 1989.

Детский сад и семья / Под ред. Т. А. Марковой. — М., 1986.

Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г. Саморуковой. Ч. 2. — М., 1988.

Завтра в школу / За ред. В. К. Котирло. — К., 1977.

Каптерев П. Ф. Педагогический процесс // Избр. пед. соч. — М., 1989.

Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение стар­ших дошкольников. — К., 1986.

Котырло В. К., Ладывир С. А. Детский сад и семья. — К., 1984.

Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. — М., 1991.

Кузь В. Школа — центр воспитания. — М., 1991.

Лаврентьева Г. Комп'ютерно-ігровий комплекс у дошкільному закладі // Дошкільне виховання. — 2003. — № 1.

Лешли Д. Работать с детьми, поощрять их развитие и проблемы: Пер. с англ. — М., 1991.

Мчедлидзе Н. Б. Место игры в педагогическом процессе дет­ского сада // Психология и педагогика игры дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, А. П. Усовой. — М., 1966.

Наступність у навчально виховній роботі дитячого садка і школи / За ред. 3. Н. Борисової. — К., 1985.

Новоселова С. Л. Развивающая предметная среда. — М., 1995.

Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1969.

Основы дошкольной педагогики / Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой. — М., 1980.

Островська Л. Ф. Сімейне виховання дошкільника. — К., 1977.

Педагогічна культура молодих батьків. — К., 1995.

Петроченко Г. Г. Развитие детей 6—7 лет и подготовка их к шко­ле / Под ред. А. М. Леушиной. — Минск, 1982.

Плохій З. П., Дьоміна І. С. Методичні рекомендації для працівни­ків навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». — К., 1988.

Постовий В. Г. Сучасна сім'я і її педагогіка. — К., 1994.

Помощь родителям в воспитании детей. — М., 1992.

Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі. Інструктивно-методичний лист МОН України (№1/9-434 від 01.10. 2002) // Дошкільне виховання. — 2002. — № 10.

Проскура О. В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками. — К., 1998.

Рыжова Н. А. Развивающая среда дошкольных учреждений. — М.. 2003.

Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К., 1997.

Савченко О. Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок освіти // Дошкільне виховання. — 2000. — № 11.

Скуратівський В. Берегиня. — К., 1987.

Сластенин В. А., Исаев И.Ф., Шиянов Е. Н. Общая педагогика. — М., 2002.

Спиваковская А. С. Как быть родителями. — М., 1986.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К., 1978.

Типовий перелік обов'язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок дошкільного навчального закладу // Дошкільне виховання. — 2002. — № 10—11.

Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. — К., 1974.

Фромм А. Азбука для родителей. — М., 1991.

Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей: концепции, направления и перспективы. — М., 1993.

Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. — Л., 1989.

Дата добавления: 2015-05-23