VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі 7 страница

8. Що означає поняття "маркетизація освіти"? Назвіть її наслідки в Україні.

9. Дайте характеристику нових освітніх законів, прийнятих в Україні.

10..Яка стратегія розвитку освіти (з названих, або розробіть свою) є можливою та бажаною для України?

РОЗДІЛ III. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ У ПРОВІДНИХ РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ ТА В УКРАЇНІ

Питання

1. Загальна характеристика протиріч та перспектив розвитку освітніх систем в сучасному світі.

2. Характеристика освітньої системи в США.

3. Характеристика освітньої системи у Великобританії.

4. Характеристика освітньої системи в Німеччині.

5. Характеристика освітньої системи у Франції.

6. Характеристика освітньої системи в Японії.

7. Характеристика освітньої системи в Україні.

8. Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем.

Література до розділу 3

1. Бетхер К., Вайс М. Стратегия зкономии й актуальная политика зкономии / Зкономика школьї й зффективная школа: Сб. статей.- М.: Форум "российская школа", 1999.-С.44-52.

2. Боярчук Ю.В. Японская школа: проблемы й перспекгивы //Педагогика.-1996.-№3,-С.107-111.

3. Веселова В.В.Традиционные й новые ценности в системе образования США //Педагогика.-1996.-№2.-С. 102-108.

4. Воскресенская Н.М. Великобритания: стратегические направлення развития образования //Педагогика.-1996.-№4. -С.91- 98.

5. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века,- М.: Изд-во УРАО, 1999.- 208 с.

6. Вульфсон Б.Л. Управление образованием на Западе: тенденции централизации и децентрализации // Педагогика.-1997.-№2. -110-117.

7. Громовий В. Глобальна освіта й українська школа // Шлях освіти.-1998.-№1.-С. 13-20.

8. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире: Учебное пособие.- М.:Владос, 1999.- 200с.

9. Джуринский А.Н. Чему й как учат школьников в Японии.- М.:Роспедагентство, 1997.-84с.

10. Закон України "Про освіту" /Юсвіта.-1996.-21 серпня.

11. Закон України "Про загальну середню освіту". - Відомості Верховної Ради.- 1999.-№28.

12.Клемм К. Деньги - Власть - Время // Зкономика школы и эффективная школа' Сб. статей.-М.: Форум "Российская школа", 1999.-С.53-58.

ІЗ.Лавриченко Н. Реформування освіти в європейських країнах за умов їх інтеграції //Шлях освіти.-1997.-№2. С. 20-24.

14. Митна В.С. Частные школы в развитых странах Запада //Педагогика. -1996. -№4.- С.87-91.

15.Пилиповский В.Я. Поиски новой модели школьного образования в США // Педагогика.-1996.-№3.-С.102-106.

16.Пилиповский В. Я. Требования к личности учителя в условиях высокотехнологического общества // Педагогика.-1997.- №5. С.97-103.

17. Реформы образования в современном мире: Глобальные и региональные тенденции. – М., 1995.-180с.

18.Саймон Б. Общество й образованис.- М.: Просвещение, 1989.-200 с.

21. Тараненко І., Локшина О. Навчальний режим у школах країн Європейського співтовариства // Шлях освіти.-1996.-№!.- С.23-37,

22. Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти //Шлях освіти.-1996.-"№1,1997.-№1.-С.21-25.

2І.Харпер X., Гарнер Л. Влияние рынка на профессиональное образование в Великобритании // Педагогика.- 1998.- №8. -С.96-102.

22.Allen J.. Arsht L., Bennett W.J etc. A Nation still at risk. An Education Manifesto. Paper from Summit "Fifteen Years and Still a Nation at Risk". N.Y. April 3, 1998,

23. Clinton B. Speech from the Second World Congress of Education International. Washington. July. 1998.

24.Cookson P. W.Jr. Privatization and educational equity: Can markets create a just

school system? Current issues in comparative education. Vol.1, №2. April 30,1999. 25-Glenn Ch. Why are progressives so hostile to school choice policies? Current issues in

comparative education. Vol.1, №.2. April 30,1999.

26.Delors J., etc. Learning: the treasure within. Report to UNESCO of the International Commission on Education for the twenty-first Century. Highlights. Paris. UNESCO. 1996.

27. Ferrera M. From welfare to "workfare". EUI Review. Spring, 1999.

1. Загальна характеристика протиріч та перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі

Позитивні перспективи подальшого розвитку освіти турбують людство, оскільки усвідомлюються ним як необхідна умова руху вперед до ідеалів миру, свободи, соціальної справедливості. Протягом кількох десятиліть дослідження таких перспектив здійснюються в рамках міжнародних освітніх організацій і, перш за все, ЮНЕСКО. Зокрема, у 1968 році було виконано дослідження під проводом Філіпа X. Кумбса, що обіймав на той час посаду директора Міжнародного інституту планування освіти ЮНЕСКО. Вона стосувалась проблем, що стоять перед міжнародним товариством в освітній сфері і містила ряд рекомендацій щодо впровадження перспективних інновацій. У 1972 році побачила світ доповідь Е.Фора "Навчатись бути", в якій була розроблена концепція освіти протягом усього життя. За рекомендацією Генеральні конференції ЮНЕСКО (XI. 1991 р.) на початку 1993 року була створена Міжнародна комісія з проблем освіти для XXI століття. Її очолив Жак Делор - Голова Європейської комісії ЮНЕСКО. Основними напрямами діяльності комісії Ж.Делора стали: освіта і культура, освіта і громадянськість, освіта і соціальна згуртованість, освіта і праця та зайнятість, освіта і розвиток, дослідження в галузі освіти та наука. Окрім того комісією були виконані три наскрізних теми, що безпосередню стосуються проблем функціонування освіти: комунікаційні технології, вчителі та навчання, фінансування та управління освітою.

Комісія підготувала доповідь, яка отримала назву "Освіта як прихований скарб". У ній розглядаються основні проблеми та протиріччя, з якими зіткнулася сучасна освіта, подаються рекомендації щодо шляхів їх подолання.-а розв'язання. У центрі уваги світовою освітнього співтовариства на порозі XXI ст. стоятимуть, на думку експертів Ради Європи з питань освіти, такі протиріччя:

• Протиріччя між глобальними та локальними проблемами, яке полягає у необхідності поступово стати громадянином світу без втрати власного коріння.

• Протиріччя між універсальним та індивідуальним Воно полягає у виникненні ризиків; пов'язаних з тенденцією до загальної глобалізації культури. Виникає небезпека нехтування унікальним характером кожної людини, її правом самій обирати свою долю і використовувати для цього всі духовні багатства людства, до яких, перш за все, належать культурні надбання власного народу. Саме останнім, за умови відсутності заходів щодо їх збереження, загрожує небезпека.

• Протиріччя між традиціями та модернізмом. Провідними напрямами його вирішення є: адаптація без відмови від власного коріння, діалектичний зв'язок між власною незалежністю та свободою і розвитком інших, управління технічним прогресом.

• Протиріччя між довгостроковими та короткостроковими завданнями. Проблемою є те, що головна увага надто часто зосереджується на вирішенні останніх за рахунок перших, оскільки громадськість вимагає негайних відповідей і рішень, що часто призводить до значних втрат.

• Протиріччя між конкуренцією у досягненні успіхів і прагненням до рівності можливостей в освітній сфері. Вирішення цієї проблеми може забезпечити концепція освіти протягом усього життя, в якій задіяним є як стимулюючий фактор змагальності так і об'єднуюча людей солідарність.

• Протиріччя між надзвичайно інтенсивним ростом інформації та можливістю людини її засвоїти. Наслідком такого протиріччя є перевантаження шкільних програм. Констатуючи цей факт, Комісія все ж вважає за необхідне внесення до навчальних програм галузей знань, пов'язаних з пізнанням самого себе та засобів забезпечення фізичного і психічного здоров'я, з пізнанням та збереженням оточуючого середовища. У зв'язку з означеною проблемою перевантаження необхідно чітко визначити пріоритети за умови збереження основних елементів базової освіти.

• Нарешті, існує вічне протиріччя між духовним та матеріальним світом. Людство потребує морального ідеалу та моральних цінностей. Нема більш благородного для освіти завдання, як пробудження у кожної людини (за умови поваги до її традицій, переконань, до плюралізму) усвідомлення універсальності світу з тим, щоб людина у певному розумінні, перевершила саму себе. Адже мова йде про виживання людства [26].

Вирішення означених протиріч зумовлює таку постановку головного завдання розвитку освіти у XXI столітті: надати можливість всім без винятку проявити свої таланти і весь свій творчий потенціал, що означає можливість для кожного реалізувати свої життєві плани. Досягнення цієї мети вимагає перегляду етичних та культурних аспектів освіти для забезпечення кожному можливості зрозуміти іншого у всій його своєрідності та зрозуміти світ у його хаотичному русі до певної єдності. Але почати треба з того, щоб навчитись розуміти себе, для чого необхідна активізація внутрішніх зусиль, основою яких є знання, роздуми, досвід і самокритика.

Особливістю сучасного етапу розвитку освіти є провідна роль розумової діяльності, перехід до когнітивного суспільства, ендогенних процесів, що зумовлюють нові відкриття та їх використання у різноманітних сферах людської діяльності. Саме ендогенний характер механізмів накопичення та застосування знань викликає необхідність якомога більш раннього залучення до науки, до методів використання її досягнень, необхідність навчання непростому мистецтву використання досягнень НТП за умови поваги до людської особистості та її цілісності.

Зростає роль освіти в економічному та соціальному розвитку суспільства. Передусім це стосується системи підготовки кадрів, яка повинна забезпечити різноманітність навчальних курсів, органічний зв'язок між різними видами освіти або між професійним досвідом і підвищенням кваліфікації, що дозволить адекватно вирішувати проблеми, пов'язані з розривом між попитом та пропозицією на ринку праці. Це дозволило б скоротити відсів у школах, який сьогодні можна назвати марнуванням людських та матеріальних ресурсів.

З метою запобігання збільшенню безробіття, нерівності у сфері розвитку особистості необхідне подальше осмислення концепції освіти протягом всього життя людини, перевагами якої є: гнучкість, різноманітність і доступність у часі і просторі. Розвиток концепції безперервної освіти передбачає крім адаптації людини до змін у професійній діяльності організацію процесу безперервного розвитку особистості, здібностей до суджень та прийняття рішень. Така освіта повинна допомогти людині зрозуміти саму себе, оточуюче середовище, сприяти виконанню її ролі в процесі праці і життя в суспільстві.

(Щось пропущене в оригіналі - КК) вчителем і учнем. Посилюється роль школи у прищепленні смаку до освіти, у тому, щоб навчити отримувати задоволення від навчання, навчити вчитись, розвивати допитливість. Досягнення такої мети можливе, передусім, в офіційній системі освіти, в рамках якої кожен залучається до численних форм навчання різним дисциплінам. У рамках цієї системи ніщо не може замінити авторитету вчителя, діалогу між учнем і вчителем.

Нові вимоги до системи освіти зумовлені новими суспільними реаліями, що виникають у різних сферах життя. За таких умов мете" освіти є: навчити жити разом шляхом формування знань про інших про їх історію, культуру, традиції, мислення. Зростаюча взаємозалежність приводить до спільного аналізу ризиків, здійснення спільних проектів, розумного і мирного вирішення неминучих конфліктів. Така освіта має творчий характер і є основою нового мислення.

Основними елементами навчання "спільному життю" є: навчитися отримувати знання, навчитися працювати, навчитися жити.

Передусім треба навчитися отримувати знання. В умовах НТП і розвитку нових форм економічної і соціальної діяльності найбільш оптимальним є поєднання широкої загальнокультурної освіченості з глибоким засвоєнням конкретних кузькоспеціалізованих знань. Загальний культурний рівень є перепусткою до безперервної освіті, оскільки він прищеплює смак до неї. Він є фундаментом для безперервної освіти протягом всього життя.

У чому полягає сутність поняття загальна культура? У доповіді Комісії Ж.Делора "Освіта - прихований скарб" зазначається, що як базис цілепокладання середньої освіти загальна культура означає наявність багажу (знань, ерудиції) для життя і виживання, необхідного кожному індивіду для входження в суспільство і світ. Отже, загальна культура передбачає необхідність оволодіння молодими людьми знаннями, уміннями. інструментами мислення, що дозволить їм стати "просвіченими користувачами" результатами розвитку НТП, здатними бачити його позити­вний внесок у цивілізаційний розвиток, його межі та недоліки.

Необхідно також навчитися працювати, тобто удосконалюватись у своїй професії, що означає набуття актуальних, з точки зору сучасних вимог, компетенцій, які дають можливість справлятися з різними ситуаціями, у тому числі і непередбаченими [26].

Визначаючи у загальних рисах зміст актуальних для сучасності компетенцій, круглий стіл європейських промисловців на тему "Європейська освіта - до суспільства, що навчається" (Брюссель 1994 рік) підкреслив у своїх заключних документах:

"Багато молодих людей залишає школу, не маючи будь-якого уявлення про ті компетенції, що їм будуть вкрай необхідні у професійному житті: здатність працювати у групі; командний дух і смак ризику; почуття відповідальності і особиста дисципліна; почуття ініціативи, допитливості, творчості; дух професіоналізму; прагнення до досконалості, почуття змагальності, творчості; почуття служіння загальній справі, патріотизм. Ці якості складають основу духу підприємства".

Завдання формування актуальних компетенцій, що стоїть перед середньою освітою, не повинно, однак, звужувати її завдання до фор­мування "людського фактора в економіці".

Дуже важливо навчитися жити, краще пізнати себе, не залишати без розвитку жодного таланту, здібності, якими наділена людина:

пам'ять, уява, здібність до роздумів, фізичні можливості, естетичні почуття, здібність до спілкування, до лідерства тощо.

Отже, саме вміння отримувати знання, працювати і жити є основою створення світового освітнього співтовариства, успішність формування якого визначається здатністю до набуття, актуалізації та використання знань. В епоху розвитку інформаційного суспільства освіта повинна надати можливість кожному користуватися інформацією, тобто отримати можливості для її збору, відбору, впорядкування, управління та використання.

Таким чином, освіта повинна постійно адаптуватися до змін, що відбуваються в суспільстві, одночасно зберігаючи основні досягнення, знання людської цивілізації.

Особливого значення набуває забезпечення подвійної цілі: якості знань і рівності можливостей в освітній сфері. Доступність якісної освіти для молодих людей у віці 18-19 років повинна стати реальністю. Ця необхідність зумовлюється запитами суспільства і потребами економіки у високому рівні підготовки молоді до професійної діяльності, зокрема, необхідністю забезпечення конкурентноздатності країн в системі глобальної економіки.

2. Характеристика освітньої системи в США

Сучасна система освіти США існує на основі таких законів, як і початкову та середню освіту" (1965), "Про розвиток педагогічної професії" (1967), "Про рівність жінок в сфері освіти" (1979), "Про створення Міністерства освіти" (1979), "Про консолідацію професійно-технічної освіти та освіти дорослих" (1982), "Про національні цілі освіти 990), "Про покращання дошкільного виховання" (1990), "Про попередження відсіву учнів зі шкіл" (1991) та інших.

Управління освітою в СІЛА традиційно є децентралізованим. Воно здійснюється на рівні штатів. Значні права у вирішенні шкільних питань надані графствам, містам, навчальним округам, яких у країні нараховується близько 15 тис.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих яслах (до 3 років) і садках (від 3 до 5 років). Система дошкільних закладів включає приватні, державні та кооперативні установи, що суттєво відрізняються між собою метою, організацією та програмою діяльності. З 80-х рр. відмічається активізація уваги до цієї освітньої ланки, суттєве зростання кількості дошкільних установ. Пояснюються це необхідністю забезпечення більш раннього інтелектуального та загального розвитку дітей як важливої умови їх успішного навчання в школі і, певною мірою, досягнення життєвого успіху. Провідною метою закладів дошкільного виховання є підготовка до школи. Для дітей, які позбавлені такої можливості у дитячих установах або вдома, здійснюється урядова програма "Хед старт" (початковий старт), що передбачає набуття початкових освітніх навичок перш за все за допомогою телевізійних навчальних програм.

Шкільне навчання починається з 6 -7 років, в залежності від штату, і здійснюється у.дванадцятирічній загальноосвітній школі, що має таку структуру: початкова школа (1 -6 класи), неповна (молодша) середня школа (7-9 класи), старша середня школа (10-12 класи), тобто діє схема 6+3+3. У деяких штатах (малонаселених) існує структура 6+6. тобто початкова та об'єднана середня школа, або 8+4.

У країні існують як державна загальноосвітня школа, так і приватні, більшість з яких є конфесійними (71%). Особливе місце серед приватних належить "незалежним" школам, у яких виховується еліта сучасного суспільства. Відбір абітурієнтів до таких шкіл здійснюється за допомогою вступних тестів, платні за навчання (10-20 тис. дол. за навчальний рік) та соціального статусу батьків. Метою незалежних шкіл є формування різнобічне розвиненого джентльмена, який має гарні манери, розважливий у справах, вміє планувати своє життя, акуратно витрачати гроші та час заради досягнення головної мети - стати багатим.

На всіх етапах шкільного навчання в американській школі відсутні єдині навчальні програми, підручники. Кожний навчальний округ розробляє свої рекомендації щодо навчального часу, друкує програми окремих предметів, як і здійснює фінансування шкіл.

З молодшої середньої школи починається диференціація навчання згідно з рівнем здібностей та бажанням учнів. У 9 класі крім обов'язкових вводиться значна кількість предметів за вибором (елективних курсів), які дозволяють обрати певний профіль навчання у старшій середній школі.

Диференціація змісту освіти посилюється ще й тим, що більшість обов'язкових предметів викладається за програмами різних рівнів складності.

Старша середня школа США являє собою установу, в якій навчання здійснюється за трьома основними профілями; академічним, загальним та виробничим (трудовим). Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і здійснюється за збагаченими (ускладненими) програмами. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Загальний профіль орієнтує учнів на вступ до середніх навчальних закладів. Виробничий профіль призначений для учнів, які підуть після школи на виробництво. Тому цей профіль пов'язаний зі здобуттям певної спеціальності.

У зміст навчання входять як предмети "ядра" - обов'язкові рідна мова та література, суспільствознавчі науки, математика, природничі науки, комп'ютерна грамотність), так і предмети за вільним вибором учнів. У школах США існує кілька сот таких предметів. Введення нових елективних предметів здійснюється спочатку на рівні кількох шкіл. а потім влада штату приймає рішення про доцільність їх подальшого запровадження.

У середині 80-х рр. на вивчення елективних курсів приділялось 50% усього навчального часу. На початку 90-х рр. XX ст. ця цифра зменшилась до 40-35% у зв'язку з тенденцією до інтелектуалізації змісту освіти для всіх учнів, що здійснюється за допомогою розширення "ядра" і, перш за все, його природничо-математичного компоненту.

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі середньої школи. Після закінчення молодшої середньої школи учні, які бажають отримати певну практичну спеціальність, можуть обрати виробничий профіль навчання. Крім того професійно-технічну освіту здійснюють професійні курси, які координуються школами або промисловими концернами. Протягом перебування на курсах учні поєднують навчання з роботою. Підвищити кваліфікацію після навчання на курсах або на виробничому профілі середньої школи можна в корпоративних школах або професійних училищах із спеціальностей: сільське господарство, охорона здоров'я, домашнє господарство, промислове мистецтво, канцелярська справа, технічне навчання, торгове або промислове навчання.

Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний. Більшість вузів - приватні, однак у них навчається лише 23% від загальної кількості студентів. До вищих, за американськими стандартами, відносять будь-яку форму післясередньої освіти: одно-. дво- та трирічні технічні інститути, дворічні коледжі гуманітарних наук, незалежні (автономні від університетів) професійні школи,

78

учительські коледжі, школи мистецтв, семінарії тощо; університети, політехнічні та технологічні інститути. За рівнем освіти всі вони об'єднані у три категорії: 1 - дворічні коледжі; II - коледжі гуманітарних та природничих наук і професійні школи; III - аспірантські та вищі професійні школи коледжів та університетів.

В США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, його престижності. Одні навчальні заклади (дворічні коледжі) не вимагають вступних екзаменів, чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард, Иель, Принстон, Стен4>орд, Чікаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити вірні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти.

Реформа освіти. Початок усвідомлення суспільством необхідності освітніх реформ асоціюється з доповіддю "Нація у небезпеці", що була представлена Конгресу США у 1983 році. Президент Дж.Буш започаткував реформу, що була сформульована у документі "Америка:

2000". На початку 90-х рр. XX ст. Б.Клінтон продовжив справу свого попередника. Його правління стало періодом розробки масштабних проектів реформування освітньої системи. Серед них "Мета 2000 року. досягнення національних цілей освіти" (1991), "Освіта світового класу" (1993) тощо. Були визначені такі провідні цілі реформ:

• підвищення готовності дошкільників до шкільного навчання;

• доведення чисельності випускників повної середньої школи до 90% ві;'. відповідної вікової групи;

• досягнення контрольних рівнів успішності на "зрізах" 4,8, 12 класів з таких предметів як англійська мова, математичні, природничі науки;

історія та географія;

• досягнення учнями американської загальноосвітньої школи першості г світі за рівнем знань з математичних та природничих наук;

• досягнення загальної функціональної грамотності серед дорослого населення;

• перетворення шкіл у безпечне, вільне від наркотиків та насилля соціальне середовище, де створена сприятлива для навчання атмосфери.

Особливий акцент у ході реформи робиться на необхідності забезпечити кожній дитині, здатній до навчання, право на отримання освіти світового класу.

Досягти успіху в ній можна лише оволодівши певним комплексом процесуальних умінь. Їх основу складають; здатність ефективно мислити, вирішувати проблеми, вступати у повноцінне спілкування. Сюди ж включають математичний розвиток, здатність сприймати різні види мистецтва.

До найбільш перспективних освітніх структур американські експерти відносять ті навчальні заклади, які активно залучають учнів до знань та навичок, що мають "ринкову вартість", і відкривають перспективу працевлаштування в умовах масштабних технологічних змін. До таких закладів належать школи-магніти, програми яких спрямовані на залучення старшокласників до певної галузі професійної діяльності на рівні суперсучасних вимог до неї. Ці школи перевершують звичайні американські за найважливішими параметрами навчального процесу:

пізнавальні можливості, що надаються учням, позитивний характер стосунків учителів та учнів, їх активність у навчальному процесі. В таких школах передбачена орієнтація на расову інтеграцію учнів, що означає наявність фінансових квот прийому учнів на ті чи інші навчальні профілі на користь расових та етнокультурних меншин [15, ЮЗ].

В сучасних умовах відбувається інтенсивна "магнітизація" шкільної системи: перехід у школи-магніти найбільш здібних та високо мотивованих у навчанні учнів та професійних учителів.

Суттєва увага приділяється в документах реформи виховній проблематиці. Дослідження традиційних та нових цінностей американської виховної системи підтверджують існування тенденції розвитку соціальної орієнтації у вихованні молоді поряд з традиційно індивідуалістичною. Новий ціннісний підхід полягає у відмові від протиставлення "-Я-орієнтації" та "МИ-орієнтації". Індивід, сприймаючи цінність власної незалежності і свободи, повинен визнавати і цінність самого суспільства, в якому він живе. Традиційні риси американського характеру (оптимізм, енергійність, підприємливість) збагачуються новими рисами: почуттям партнерства, прагненням до взаємовигідного співробітництва, емпатією.

Не менш суттєві зміни відбуваються і в ставленні до плюралізму культур. Ідея "плавильного котла", що домінувала десятки років, змінилась концепціями полі- та міжкультурної освіти. Позитивне ставлення до різноманіття культур, мов, звичаїв, поглядів у всіх сферах життя отримало назву "міжкультурної компетенції", що стала, як вважають експерти, новою соціальною та, значною мірою, педагогічною ціннісною орієнтацією [3, 106-107].

Отже, реформа триває, її необхідність не стала менш актуальною. У квітні 1998 року, тобто через 15 років після широковідомої доповіді "Нація у небезпеці", близько сорока відомих фахівців у сфері освіти та бізнесу оприлюднили Освітній Маніфест "Нація все ще у небезпеці" [22], у якому була дана оцінка здобутків та недоліків у здійсненні освітньої реформи.

Національною ганьбою у маніфесті названі результат III Міжнародної олімпіади з математики та природничих наук (1998 р. і у якій американські старшокласники зайняли 19-те місце з 21-го з математики та 16-те з 21-го з природничих наук. Провідним недоліком існуючої шкільної системи автори Маніфесту вважають незабезпечення рівності можливостей для отримання якісної освіти. Право на якісну освіту повинно стати одним з громадянських прав, забезпеченим суспільством. У документі запропоновані такі принципи побудови всеохоплюючої системи якісної освіти:

• громадська (державна) освіта повинна стати предметом громадської відповідальності. Вона повинна бути варіативною за своєю структурою, а не нагадувати стандартизовану ієрархію урядової бюрократії.

Громадською повинна вважатись будь-яка належним чином організована школа, доступна для широких верств суспільства, що існує на громадські кошти, звітується перед місцевою владою за результати своєї діяльності;

• центральна проблема сьогодення: забезпечення всіх дітей освітою високої якості, що передбачає впровадження високих стандартів, яким мають відповідати як учителі, так і учні, освітня система в цілому;

• кожна сім'я повинна отримати право на вибір навчального закладу для своєї дитини;

• щоб мудро скористатись цим правом, батьки мають отримати інформацію про якість діяльності навчального закладу.

Провідними стратегіями подальших реформ, на думку авторів Маніфесту повинні стати:

1. Запровадження стандартів, оцінки діяльності, підзвітність навчального закладу. Кожен учень, школа, дистрікт повинні відповідати високим навчальним стандартам. Батьки повинні отримувати інформацію про успіхи їх дітей та результати діяльності школи, в якій вони навчають. Дистрікт та штат повинні належним чином відзначати успішну діяльність школи, або втрутитись у випадку невдачі.

2. Плюралізм, змагальність та вибір. Сім'ї та громади можуть мати різні смаки та пріоритети. Так само педагоги мають свої сильні сторони, уподобання. Тому цілком можливим є існування альтернативних типів шкіл.

В сучасних умовах визначилося три варіанти, за якими реформа може розвиватися і вже розвивається. Перший і найбільш радикальни' привнести у шкільну систему вільну конкуренцію і вільний вибір (про що йшлося у названому вище "Освітньому Маніфесті"), створити принципово нові школи різних типів і надати батькам більше можливостей віддавати своїх дітей до тих шкіл, які вони самі оберуть.

Такі пропозиції передбачають введення ваучерів як форми оплати за навчання у будь-яких школах: державних, приватних, конфесійних;

організацію "статутних шкіл" (Charter schools) - незалежних державних шкіл, що не підпорядковуються місцевій владі. Обидві пропозиції набувають все більшої популярності. Ваучери, що дають можливість бідним учням навчатися у приватних школах за власним вибором, вже використовують у більш ніж десяти штатах. Вони знаходять підтримку і у громадськості. Опит, проведений службою Геллапа, виявив, що у 1997 р. 44% американців підтримували ідею ваучерів у порівнянні з 24% у 1993 році.

Дата добавления: 2015-05-23