Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Характеристика освітньої системи у Великобританії




Розвиток англійської освітньої системи визначається Законом про реформу освіти 1988 р. Стрижневою філософією її виступає ессенціалізм, згідно з яким метою освіти є передача основних знань та навичок. Відтак школа зосереджується на найважливішому, не відволіка­ючись на другорядне.

Управління системою освіти в масштабах країни здійснює Мініс­терство освіти та професійної підготовки. Органи місцевої освітньої адміністрації залишаються впливовими щодо перебігу шкільного життя, хоча він помітно послабшав унаслідок освітніх реформ 90-х років. Функція з оперативного управління школами була передана безпосередньо навчальним закладам, які почали самостійно здійснювати менеджмент своєї діяльності.

Початковою ланкою освітньої системи є дошкільне виховання. Дошкільних закладів у країні недостатньо для того, щоб охопити доглядом усіх дітей до школи. До установ дошкільного виховання відносяться:

- муніципальні денні ясла, що відкриваються місцевими органами влади для дітей віком від кількох місяців до 4-5 років. Такі заклади у країні досить поширені, вони працюють з 8 по 18 год. упродовж року і призначені для виховання дітей, чиї батьки працюють, але мають невисокий рівень до­ходів і потребують послуг закладів державного дошкільного виховання;

- приват­ні денні ясла – створюються різними приватними організаціями та особами, благодійними товариствами, релігій­ними організаціями тощо. До таких закладів належать: цер­ковно-общинні денні ясла; ясла, які відкривають для своїх працівників керівники фабрик, компаній, корпорацій, банків; комерційні ясла; кооперативні ясла; ясла психолого-педагогіч­ного профілю, при науково-дослідних центрах, мета яких на­давати матерям, що мають малих дітей, кілька годин вільного часу на день. У країні налічується велика кількість приват­них вихователів, які за бажанням батьків працюють із дітьми упродовж усього робочого дня, починаючи від їхнього наро­дження і до 5 років;

- ясельні школи та класи для дітей віком 3-5 років. Існують навіть черги бажаючих влаштувати до них своїх дітей;

- ясельні центри – об’єднані денні ясла і ясельні шко­ли – досить незначні за кількістю. Ясельні класи організо­вуються при початкових школах з метою розумового, фізич­ного, морального, естетичного і трудового розвитку дитини, формування її індивідуальності;

- ігрові групи – найпоширеніший тип дошкільних закладів, об’єднаних в Асоціацію, що фінансуються частково за раху­нок держави, благодійних внесків і значною мірою – батьків. Тут виховується понад третини всіх дітей віком 2-3 роки, група налічує від 6 до 40 дітей і працює 2-3 год від двох до п’яти днів на тиждень. Керівники ігрових груп (часто це матері вихованців групи) проходять спеціальну психолого­педагогічну підготовку. Лікарняні ігрові групи призначені для виховання дітей, які проходять лікування;

- у клубах матері й дитини обов’язковою є присутність ма­тері протягом усього періоду перебування дітей у групі;

- „групи можливостей” – призначені для виховання дітей з різними вадами розвитку. Такі групи працюють за зразком ігрових груп, але зі значно меншою кількістю дітей, викори­стовуючи спеціальний ігровий і навчальний матеріал.

- особливістю англійської системи освіти є необхідність отримання дозволу про прийом 3-4-річних дітей до почат­кової школи. У зв’язку з цим деякі місцеві органи освіти організовують підготовчі класи (групи) для п’ятирічних дітей.

Різноманітність типів дошкільних закладів і програм відоб­ражає головну концепцію англійського дошкільного вихо­вання, що розглядає дитину як активного учасника пізнання навколишнього середовища.

Шкільне навчання починається з 5 років у школі для малюків. Во­но є максимально наближеним до домашніх ігрових умов. Від 7 до 11 років діти навчаються у початковій школі. З першого дня шкільного жит­тя дітей ділять на групи за рівнем інтелектуальних здібностей та на­вчальних умінь. У початковій школі це три потоки: група ”А” – здібні, підготовлені діти, ”В” – із посередніми здібностями, ”С” – з низьким рів­нем здібностей, недостатніми навичками читання, письма, лічби. Важливі іспити здаються у віці 11, 12, 13 років.

Середня школа є обов’язковою до 15 років. До 90-х років існувало кілька типів се­редніх шкіл: граматична, об’єднана, сучасна, технологічна, а також елітні приватні – школи інтернатного типу з роздільною системою навчання. А.А. Сбруєва виокремлює наступні типи шкіл, що функціонували на початку ХХІ ст. у Великобританії:

- міські технологічні коледжі, що запроваджені згідно з Актом Бейкера у 1988 р. та спрямовані на спеціалізацію у сфері інформаційних технологій. Вони передбачають залучення приватного бізнесу до їх фінансування та менеджменту. Їх налічується 16;

- спеціалізовані школи (з 1993 р.) – колишні загальноосвітні, яким після створення певних умов (навчальні, фінансові та ін.), надано статус спеціалізованої та які отримують додаткове фінансування від уряду. Існують математичні, технологічні, природничо-наукові, мовні (1995 р.), спортивні, мистецькі (1996 р.), прородничо-наукові, математично-компю’терні, технічні, бізнесово-підприємницькі (2002 р.), гуманітарні та музичні (2004 р.) школи. Найбільш відомі – музичні, балетні та драматичного мистецтва. У більшость їх можливе навчання на пансіоні;

- комунальні школи – статус, що наданий загальноосвітнім школам. Вони у своїй діяльності керуються місцевими освітніми адміністраціями, лейбористським урядом;

- фондові школи – статус, що наданий лейбористською адміністрацією абсолютній більшості грантових шкіл. Свій початок беруть із 1988 р. Тепер їх існує близько 1100;

- добровільно фінансові та добровільно контрольовані школи – це приватні релігійні школи, що отримують державне фінансування. Існують англіканські, католицькі та іудейські (з ХІХ ст..) навчальні заклади. З 1985 по 1990 рр. кількість традиційних релігійних шкіл помітно зросла. З’явилися і школи, що належать до нетрадиційних для англійської церкви: 5 іудейських, 2 сикхські, 4 мусульманські, 1 грецька ортодоксальна, 1 адвентистів сьомого дня;

- граматичні школи дають повну середню освіту і право вступити до вищого навчального закладу на будь-який факультет. У таких школах навчаються до 15% кращих випускників початкових шкіл. У процесі навчання уч­нів часто перегруповують згідно з рівнем здібностей. Традиційно осві­та в таких школах завжди мала класичний характер. У сучасних умовах у них діють як гуманітарні, так і природничо-математичні та інші від­ділення. Старшокласники вивчають дисципліни за індивідуальними планами. Простежується тенденція до зменшення чисельності подібних шкіл. Загальна кількість їх складає 164 із 20 000 учнів;

- середня сучасна школа – найбільш масова в країні. Після її закін­чення випускник отримує довідку, а не атестат (як у граматичній), що не дає права на вступ до вищого навчального закладу. Навчання в таких школах роздільне, їх мета – підготувати учнів до оволодіння масовими професіями, тому ве­лика увага приділяється професійному навчанню. Загальноосвітня під­готовка зведена до мінімуму. На теперішній час таких шкіл нараховується 179 з 40 000 учнів;

- міські академії, що засновані лейбористським урядом у соціально бідних районах великих міст;

- школи-маяки – навчальні заклади, які здійснюють методичну роботу у напрямі поширення передового педагогічного досвіду через наставництво, надання можливостей професійного розвитку вчителям інших шкіл, консультування та ін. У 2001 р. їх працювало 1000;

- центри професійної якості - започатковані у 2001 р. як центри професійної освіти для дітей 14-19 років;

- приватні привілейовані школи – (паблік скулз) готують своїх випускників до вступу в університет та до обіймання керівних посад у політиці, економіці, армії, церкві. У су­часних умовах працює близько 120 чоловічих шкіл такого типу, де навча­ється 50 тис. учнів. У них відбувається активне реформування змісту освіти у відповідності до вимог НТП: введені крім гуманітарної приро­дничо-математична та практична спеціалізації. Крім академічних предметів, зміст яких суттєво оновився у зв’язку з реформою 1988 р., до програми введене (хоча і не як обов’язковий пред­мет) трудове навчання, що розглядається як один із допоміжних засобів розвитку творчих здібностей, реалізації індивідуальних захоплень. Під впливом переорієнтації випускників на нові сфери життя введені такі предмети, як ”Основи бізнесу”, ”Промислові науки”, ”Економіка” тощо. У паблік скулз існує добре налагоджена виховна система, її осно­ви були розроблені відомим педагогом XIX ст. Т. Арнолдом. Ця систе­ма, відома як ”система виховання характеру”, мала на меті виховання джентльмена-християнина, лідера авторитарного типу, здатного захи­щати і відстоювати власні інтереси, інтереси своєї країни. Вона мала певну релігійно-моральну основу і включала як компонент фізичне ви­ховання у спартанському дусі. Пізніше система доповнилася військо­вою підготовкою. У 60-70-х роках XX ст. у виховній системі паблік скулз відбулися значні зміни, їх метою сьогодні є формування особистості лідера, со­ціальні якості якого (професійна компетентність, гнучкість в умінні управляти людьми, ініціативність) відповідають призначенню бізнесмена, комерсанта, менеджера, технократа і виходять за межі стандартів дже­нтльмена-християнина. Звідси – неприпустимість авторитарних мето­дів. Релігійно-моральне виховання включає тепер у свою сферу найва­жливіші проблеми сучасності: війни і миру, соціальної нерівності, міжнародного тероризму, СНІДу, наркоманії, безробіття тощо [27].

Середня освіта у Великобританії триває 13 років (обов’язкові 11 років), два останніх присвя­чуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій у вищому навчальному закладі. Школи надають змогу обрати курси різного рівня склад­ності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у вищий навчальний заклад без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "А level"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі заключні вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаме­наційних рад. Більшість абітурієнтів університетів Великобританії мають ”А”- рівень з трьох дисциплін.

Середня спеціальна освіта у Великобританії надається коледжа­ми чотирьох типів: комерційними, художніми, технічними і домоведення. Відповідний рівень освіти дають також сільськогосподарські школи.

Технічні коледжі, що готують спеціалістів різних профілів, нази­ваються політехнікумами. Їх навчальні плани орієнтуються на економічні потреби регіону і передбачають ви­вчення будівельної, комерційної, торговельної справи, прикладного мистецтва, домовдення, мореплавства, медицини і фармакології, ово­лодіння спеціальностями вугледобувної, текстильної, хімічної промис­ловості.

Відповідно до Закону про повну загальну та спеціальну середню та вищу освіту (1992 р.) коледжі стали незалежними самоврядними корпораціями, вивільнившись з-під впливу місцевої влади. Не зважаючи на це, держава продовжує контролювати дані навчальні заклади через централізоване їх фінансування та інспектування. Орієнтація на потреби ринку праці змушує керівників коледжів шукати можливості скорочення витрат на навчальний процес, перш за все, на педагогічний та допоміжний персо­нал, на консультаційні заняття з невстигаючими студентами. Жорстка конкуренція між закладами призвела до втрати співробі­тництва в сфері освіти у регіонах, зміни культури коледжів. На думку багатьох фахівців, така ситуація викликана суворими умовами праці для викладачів, новим сти­лем менеджменту, тиском системи фінансування та інспектування, ак­центом на формальні методики забезпечення гарантій якості. Є й пози­тивні сторони нововведень: значне зростання обсягу ін­формації про освітні послуги коледжів, введення гнучких графіків на­вчального процесу, розширення діапазону пропонованих навчальних курсів, більша відповідальність викладачів та адміністрації за якість навчання.

Нижча професійна освіта у Великобританії надається через сис­тему фабрично-заводського учнівства при великих підприємствах або шляхом індивідуального навчання. Почати навчання можна закінчивши сучасну школу або п’ять класів граматичної чи техніч­ної школи. До цього випускники середньої сучасної школи повинні пройти ще річний курс допрофесійного навчання, щоб з 16-річного віку почати професійну підготовку, яка триває 5 років (з 16 до 21 року). Великі підприємства утримують професійні школи за свій рахунок. Крім того, на підприємствах існує система наставництва.

Вищі навчальні заклади. На сьогодні у Великобританії їх нараховується понад 850(43 університети, 159 педагогічних коледжів, 30 політехнічних інститутів тощо). Найпрестижнішими серед університетів є Оксфорд (1168 р.) та Кембрідж (1269 р.). При цьому 65% їх студентів є випускниками паблік скулз. Найбільшим університетом країни є Лондонський: в ньому навча­ється 45 тис. студентів на стаціонарі і 27 тис. студентів на заочному відділенні, що складає 16% усіх студентів країни.

Всі університети Великобританії мають високий рівень автоно­мії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну політику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти та професійної підготовки шляхом розподілу фі­нансових і матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке пред­ставництво дає змогу поєднати цілі держави й інтереси вищих навчальних закладів, досить об’єк­тивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критері­їв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є Комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

Оплата навчання в університеті залежить від його престижу та від профілю факультету. Зауважимо, що студенти-іноземці платять за навчання вдвічі більше, ніж англйські. Курс навчання в університеті триває 3 роки. Британські університети надають три види вчених ступенів: бакалавра, магістра і доктора.

Навчання розпочинається 1 вересня і фор­мально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен вищий навчальний заклад автономний у складанні розкладу навчального року за умови дотриман­ня загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів пе­рерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини (семестри), але останнім часом більшість вищих навчальних закладів скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до заключних екзаменів. Частина універси­тетів мають серединні канікули (до 8 „тижнів читання”) як час для само­стійного навчання студентів. Помітною є тенденція до двосеместрового навчального року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різ­них лабораторних робіт тощо) здійснюється вищими навчальними закладами. У середу, після обіду, традиційно проводяться спортивні заняття.

Нині в університетах склалися дві системи навчання:

1) лекції;

2) тьюторські заняття (ядро), семінари і групові заняття вико­нують додаткові функції.

Провідна роль англійської системи вищої освіти належить заняттям із застосуванням диспутів, дискусій. Їх популярність пояснюється виробленням у студентів уміння висловлювати і аргументувати свою думку, слухати інших, виступати у ролі критика; формують літературну мову, наукове мислення, стимулюють самостійність і актив­ність. Досить високо оцінюючи значення диспутів і дискусій, англійські фахівці підтримують їх поширення в університетах.

Тьюторський метод є одним з найцінніших і найцікавіших елементів англійської методики навча­ння. Він передбачає регуля­рні заняття 1-2 студентів (у нових університетах 5-6 студентів) з викладачем-тьютором протягом усього навчального курсу. Тьюторські за­няття проводять викладачі (але не професори), аспіранти, спеціалісти-практики, їх відвідування є обов’язковим. Кожного студента офіційно прикріпляють до тьютора, який відстежує його успішність й спостерігає за формуванням якостей фахівця. На останніх курсах спілкування студента з тьютором осо­бливо важливе.

С амо­стійна робота студентів університету планується і розглядається як справа надзвичайно важлива. Серед її форм домі­нує робота в бібліотеках, що відкриті й в канікулярний час. Студентські ка­нікули вважаються часом, призначеним не стільки для відпочинку, скільки для роботи з літературою, написання рефератів. Не дивно, що деякі університети вимагають здати реферати за два тижні до за­кінчення канікул.

До перспективних шляхів розвитку системи вищої освіти Вели­кобританії відносять встановлення безпосередніх зв’язків вищих навчальних закладів із про­мисловістю, створення єдиних органів планування для всієї системи вищої освіти, перехід до міждисциплінарних курсів та міждисципліна­рних комплексних досліджень, подальшу інтенсифікацію застосування проблемного підходу у навчальному процесі.

Вищий навчальний заклад автономний у встановленні методів контролю навчання і знань студентів, але більшість робить наголос на підсумкових екзаменах. Часто прово­диться поточний контроль. Його результати враховуються при переході студента на наступний курс чи рівень, для чого необхідно виконати досить ви­сокі академічні вимоги (диплом бакалавра з відзнакою) і виявити достатні знання зі спеціальності. Але з цього правила існує виняток: особа може бути зарахована на наступний курс чи рівень без диплома бакалавра, якщо має великий досвід роботи з обраного фаху.

Із прийняттям закону 1988 р. у Великобританії розпочалася реформа освіти. Вона зумовлена знижен­ням конкурентноздатності освіти країни порівняно з іншими державами Заходу. Такий стан речей безпосередньо пов’язується з недостатньо високим освітнім потен­ціалом населення. У зв’язку з цим у 1993 р. національна комісія з освіти розробила до­повідь „Навчатись досягати успіху” (із підзаголовком „Радикальний погляд на освіту сьогодні та стратегія на майбутнє”), назва якої трактується експертами як необхідність виховувати, навчати і готувати учнів не тільки до життя, а й до успіху, до його досягнення. До провідної мети освітньої реформи відносять:

- створення високоякісного дошкільного виховання, доступного дітям 3-4-річного віку та навчальних курсів, які виявляють і розвивають в кожній дитині природні нахили та здібності. Здійснення мети передбачає:

1) спрямування начального процесу у напрямі максимального розвитку здібностей кожної дитини;

2) розробку національного навчального плану, що забезпечить достатньо високий для сучасних умов інтелектуальний потенціал країни. До такого навчального плану члени комісії пропонували ввести як обов’язкові предмети мови, математику, природничі науки та технологію, експресивні мистецтва (в тому числі фізкультура), гуманітарну сферу, в тому числі суспільні науки;

- з метою якісного забезпечення викладання та від­повідних умов навчання учня, розроблення комплексу захо­дів щодо постійного підвищення професійної кваліфікації вчителів;

- розвиток системи неперервної освіти має сприяти реалізації підходу „навчання протягом життя”;

- у сфері управління освітою посилення централізаторських тенденцій, що проявляються у прагненні держави контролювати зміст та якість освіти, затвер­джуючи загальнонаціональні навчальні програми та контрольні тести оцінки знань; єдине управління освітою й підготовкою кадрів;

- збільшення громадських та приватних інвестицій в освіту та під­готовку кадрів;

- гласність і відкритівсь досягнень для оцінки кожним членом суспільства.

У травні 1997 року до влади у Великобританії прийшов лейбористський уряд Т. Блера, який трьома головними національними пріоритетами проголосив освіту, освіту і ще раз осві­ту. Особлива увага при цьому приділялася освіті середнього класу, безперечному переконанню у дієвості державної освітньої системи. Поразка в реалізації цього завдання здатна спричинити масову відмову дітей середнього класу від державної школи, що, у свою чергу, призведе до небажання сплачувати податки, які спрямовуються на утримання школи. Не останнє місце посядуть і зростання соціального розмежування, нерівності, напруженості, а також вибухи соціальної конфронтації.

Ідеї забезпечення соціальної рівності та справедливості реалізуються у контексті чотирьох стратегій:

- підтримання раннього розвитку дитини;

- запровадження національних стратегій мовної та числової грамотності на початковому етапі навчання;

- перебудова середньої освіти;

- нові відношення між владою та вчителями.

Зокрема, підтримка раннього розвитку дитини передбачає запровадження програми „Впевнений старт”, що дає можливість надавати допомогу бідним сім’ям; забезпечувати отримання дошкільної освіти дітям з 3-річного віку; розробку та прийняття стандартів дошкільної освіти.

У 2002 р. завершилися роботи у напрямі реалізації національної стратегії мовної та числової грамотності. Ці заходи включали запровадження у початковій школі щоденних уроків з мови та математики, що вимагало досконало створених навчальних програм, підготовлених підручників, методичних посібників та спеціальну підготовку вчителів; виявлення та поширення педагогічного досвіду; допомогу відстаючим учням.

Проведені заходи мали позитивні результати: кількість випускників початкової школи, що досягли запланованого стандарту мовної грамотності, збільшилася з 56% у 1996 р. до 75% у 2001 р.; рівень числової грамотності зріс із 54% до 71%. Цифрові показники підтверджуються якісними характеристиками: відбулися значні зміни у культурі шкільництва, яку уряд і надалі буде підтримувати і розвивати. Про це свідчать досить серйозні його кроки. Зокрема, зниження наповнюваності класів у початковій школі до 30 учнів, запровадження інституту шкільних консультантів, створення літніх шкіл для відстаючих дітей, організація широкої суспільної підтримки проведення національного Року читання (1998-1999) та Року математики (2000), залученя сім’ї до реалізації стратегії грамотності та розвиток форм інтергенераційного навчання для батьків, що потребують допомоги, постійне зростання фінансування реалізації стратегії грамотності.

Починаючи з 2001 р. предметом особливої уваги стає середня освіта. Підготовчий крок реалізації її реформування передбачав розробку: стратегій поліпшення викладання мови, математики та природничих наук учням 11-14-річного віку; академічних, професійних та комбінованих варіантів навчальних програм для учнів 14-19-річного віку; системи заходів для підтримки кожної „проблемної” школи; планів позбавлення успішних шкіл зайвої регуляції та сприяння школі в набутті нею власної ідентичності та етносу, усвідомлення своєї неповторної місії, розвитку креативності та інновативності працівників освіти.

Проявом єдності усіх чотирьох стратегій стали програми виправлення стану справ у школах з низькою успішністю, що передбачає надання успішними школами допомоги більш слабким партнерам. До цієї справи можуть залучатися і бізнесові структури, громадські та релігійні організації.

У рамках програми „Високоякісна освіта в містах”, яка має комплексний характер, досягнуті успіхи у напрямі відрахування учнів зі шкіл та їх уважнішому ставленні до навчання, зростанні якості освіти та звуженні „прірви” між освітніми результатами школярів, що належать до різних соціальних груп.

З метою розв’язання соціальних проблем невеликих містечок та сільської місцевості, уряд розробив спеціальну програму „Кущі шкіл високої якості” (2001 р.), у рамках якої багатьом навчальним закладам, що потребують термінової допомоги, виділяється цільова фінансова та консультативна підтримка.

Разом із тим, у Великобританії спостерігається розширення повноважень директорів успішних шкіл як у фінансовій сфері, так і в менеджменті персоналу, у визначенні навчального плану школи; створенні при Міністерстві освіти спеціального підрозділу, що відповідає за підтримку та поширення інновацій; надання кожному навчальному закладу можливості розвинути свою індивідуальність, специфіку.

Зміна відносин між владою та вчителями відбувається у напрямі необхідності ставлення влади до вчителя не тільки як до виконавця, а й як до співтворця перетворень. Ера „інформованих професійних рішень” несе з собою вивільнення енергії і креативності та забезпечення подальшого зростання освітніх стандартів. На сьогодні вона проектується освітніми політиками.

Усвідомлюючи наявність суперечностей та проблем, що виникають повсякчас, нині реформатори Великобританії накреслюють для себе стратегічні напрями та конкретні завдання подальшої діяльності в галузі освіти:

- надання реформаційним перетворенням зворотнього характеру;

- високий рівень автономності та якості діяльності школи, відповідальності за результати власного господарювання та успішності системи в цілому;

- відповідальність реформаційних перетворень умовам глобалізації освіти;

- принциповим питанням в освіті має бути „як забезпечити суспільні інтереси в освіті” [27].




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 1923; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.055 сек.